18) Ядерний чинник у відносинах срср і сша

Створення Радянським Союзом ядерної та термо­ядерної зброї, дальньої бомбардувальної авіації та міжконтинентальних балістичних ракет спричинило якісні зрушення в стратегічному співвідно­шенні сил, на якому базувалась американська політика «залякування». Після втрати Сполученими Штатами голов­ної переваги — недосяжності їх території для ядерних засобів потенційного супротивника —така політика стала дуже небезпечною з огляду на катастрофічні наслідки для самих США у випадку ядерної війни.

Однак більшість представників правлячих кіл США розцінили створення в СРСР міжконтинентальних баліс­тичних ракет як сигнал до нарощування ядерних озброєнь із метою підтримання адерної переваги Сполу­чених Штатів. У 1958—1960 рр. було розгорнуто кампа­нію навколо «ядерного відставання» США від СРСР. Нова адміністрація президента Д. Кеннеді не тільки не зу­пинила гонку ядерних озброєнь, а й посилила й. Було прискорено реалізацію програми будівництва ядерних підводних човнів, озброєних ракетами «Поларіс», та розширено програму розгортання міжконтинентальних баліс­тичних ракет «Мінітмем-І».

Наприкінці 50-х років навколо проблеми роззброєння точилася активна дипломатична боротьба. СРСР висунув низку ініціатив та пропозицій, найрадикальнішою з яких був поданий у вересні 1959 р. на розгляд XIV сесії Гене­ральної Асамблеї ООН план загального й повного роз­зброєння. Цей план передбачав розпуск протягом трьох років усіх збройних сил та знищення всіх видів озброєнь.

10 травня 1955 р. СРСР вніс у підкомітет Комісії ООН із роззброєння розгорнутий план скорочення озброєнь, який передбачав, зокрема, скорочення збройних сил США, СРСР, КНР до 1—1,5 млн військовослужбовців, Великобританії та Франції — до 650 тис. протягом 1956 р. У 1955 та 1956 рр. СРСР в односторонньому поряд­ку скоротив свої збройні сили відповідно на 640 тис. та 1,840 тис. чоловік.

У 1960 р. СРСР знов пішов на одностороннє скоро­чення своїх збройних сил на 1,2 млн чоловік. Варто за­значити, однак, що ці радикальні скорочення чималою мірою спричинювалися переглядом радянської стратегії у зв'язку з успіхами в розробці ракетно-ядерної зброї.

Американський підхід до проблеми полягав у визнанні ключовим її аспектом питання контролю над озброєн­нями. Найяскравіше це виявилося в плані «відкритого неба», з яким президент США виступив ще на Женевській нараді глав урядів СРСР, США, Великобританії та Франції в липні 1955 р.

Перші успіхи у справі обмеження гонки озброєнь

На тлі жорсткого ідеологічного протистояння й наростаючої гонки озброєнь усе ж удалося підписати 1 грудня 1959 р. Договір про Антарктику. Цей безстроковий Договір забороняє здійснювати на території Антарктики будь-які заходи воєнного характеру, такі як створення військових баз та військових укріплень, проведення маневрів, застосування та випробування будь-яких вадів зброї, включаючи ядерну. Метою Договору проголошувалося використання Антарктики тільки в мир­них цілях на користь усього людства. Договір заохочує до широкого обміну інформацією щодо наукових досліджень в Антарктиці. Його підписання свідчило про можливість досягнення компромісних рішень відносно проблем, які зачіпають інтереси всіх країн.

Нарощування ядерних озброєнь США й СРСР та гост­ре протистояння двох військово-політичних блоків з усь­ого спектра міжнародних проблем досягли свого піка під час карибської кризи 1962 р. Драматичні події навколо Куби прискорили еволюцію поглядів керівництва США та СРСР на роль ядерної зброї в сучасному світі, продемон­струвавши реальність загрози ядерного конфлікту. Посту­пово на зміну концепції «реалізованої ядерної переваги» приходила ідея “ядерної стабільності”, яку відстоював тодішній міністр оборони США Р. Макнамара. Обопільне бажання знайти вихід із загрозливої ситуації, що 5 ство­рювала безконтрольна гонка озброєнь, підштовхувало сторони до пошуку домовленостей.

Серйозним кроком на шляху обмеження одерних озброєнь стало підписання 5 серпня 1963 р. Договору про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, в кос­мічному просторі й під водою (відомий також як Договір про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах). Договір, який набрав чинності 10 жовтня 1963 р., був ратифікований Українською РСР ЗО грудня 1963р.

Договір став першою міжнародною угодою в галузі обмеження ядерних озброєнь. Він забороняє проведення випробних вибухів ядерної зброї та будь-яких інших ядерних вибухів в атмосфері, в космічному просторі та під водою або в будь-якому іншому середовищі, якщо при цьому створюється загроза радіоактивного забруднення за межами національної території держави, що проводить випробування. Договір є безстроковим та відкритим для підписання всіма державами.

Значення підписання цього Договору виходить за рамки власне проблеми обмеження ядерних озброєнь. Він довів можливість досягнення домовленостей у галузі обмеження озброєнь та роззброєння навіть в умовах «холодної війни». Договір зробив великий внесок у захист довкілля, зменшення його радіоактивного забруднення. Під­писання Договору надало конструктивнішого характеру подальшим переговорам щодо роззброєння і сприяло до­сягненню цілої низки угод у галузі обмеження гонки озброєнь.

У 60-ті роки цілком реальною стала загроза перене­сення гонки ракетно-ядерних озброєнь у космічний про­стір, що становило потенційну небезпеку дяя всього люд­ства.

Ще одним успішним кроком у справі обмеження гонки озброєнь стало підписання 27 січня 1967 р. Договору про принципи діяльності держав з дослідження та ви­користання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Договір передбачає використання та дослідження космічного простору на користь та в інтере­сах усіх країн, незалежно від рівня їхнього економічного та наукового розвитку. Він забороняє розміщення на на­вколоземних орбітах та встановлення на небесних тілах чи в будь-якому місці космічного простору об'єктів, що містять ядерну зброю чи іншу зброю масового знищення, розташування військових баз та проведення випробувань будь-якої зброї на небесних тілах, привласнення не­бесних тіл або космічного простору. Договір закріпив принцип міжнародної відповідальності держав-учасниць за національну діяльність у космічному просторі, а також принцип відповідальності за шкоду, заподіяну косміч­ними об'єктами іншій державі-учасниці, її фізичним або юридичним особам. Договір зафіксував зобов'язання кос­монавтів надавати колегам з інших держав допомогу, а також відкритість усіх об'єктів на небесних тілах для відвідання представниками будь-якої держави на основі взаємності. Договір передбачає контроль за його вико­нанням шляхом взаємних інспекцій запуску космічних кораблів та встановлення обладнання представниками інших країн-учасниць. Учасники Договору зобов'язалися інформувати міжнародні організації та громадськість про діяльність у космосі та явища, які могли б створювати загрозу життю або здоров'ю космонавтів. Договір без­строковий, набрав чинності 10 жовтня 1967 р. і був ратифікований Українською РСР 22 травня 1967 р.