2. Долітературний період Римської літератури.

Історію римської літератури слід починати з долітературного періоду. Аж до кінця І Пунічної війни (241 р. до н.е.) основи літературної творчості римлян лише формуються в культових співах, планах за померлими, в примітивному родовому епосі, переможних піснях, примітивній драмі, міській хроніці (аннали), юридичних текстах (закони 12 таблиць), траурних промовах. Першим відомим римським письменником був цензор Аппій Клавдіи Цек (бл. 300 р.).

3. Рання римська література

Архаїчний період тривав від Лівія Андроніка до початку творчості Ціцерона (240—80 рр. до н. е.). Вирішальний крок на шляху до створення римської літератури за грецьким зразком зробив колишній грецький раб Лівій Андронік. Він переклав традиційним сатурновим віршем «Одіссею» і створював латинські переробки грецьких драм (перша вистава в 240 р. до н. е.). Його наступником став Невій — автор поезії національно-римського змісту. Наслідуючи греків, він спробував перетворити сцену на трибуну виступів проти правлячої аристократії, й це закінчилося для нього тюрмою із засланням. Найобдарованішим поетом цієї епохи був Енній. У головному своєму творі—історичному епосі «Аннали», що оспівував історичні подвиги римлян, Енній за формою продовжує традиції Гомера. Особливого розвитку в цю добу набула драматургія (до нас дійшли лише комедії Плавта і Теренція). Оригінальним досягненням римлян у літературі була сатира; першим видатним її представником став Луцілій. Після II Пунічної війни в Римі виникає історіографія.

4. Віхи життя і творчості Плавта.

Тит Макцій Плавт (лат. Titus Maccius Plautus 250 до н.е. — 184 до н.е.) — давньоримський театральний діяч, автор численних комедій, на змісті яких позначився вплив грецької культури. Його біографія погано відома, але в Римських джерелах повідомляється, що народився він в Сарсині на півночі Італії. В юності займався торгівлею та розорившись найнявся на млин й там, у вільні від роботи часи, написав свої перші комедії. Плавт здебільшого переробляв грецькі комедії на «римський лад».

Аналіз п'єс що збереглись вказує на те, що їх автор по соціальному положенню був близький до народу. Геніальне знання театральної справи, характерне для всіх його робіт. Досить вірогідним є припущення, що Плавт був актором якоїсь бродячої трупи, що показала свої уявлення в різних містечках Італії. Пізніше він опинився в Римі — і його п'єси почали користуватися великим успіхом у падких до видовищ місцевих жителів.

Плавт був плідним драматургом. З приписаних йому 130 комедій римський учений Варрон відібрав 21, двадцять із яких повністю дійшли до нас.

Сюжети і основних персонажів своєї палліати римський комедіограф бере у елліністичних письменників, в так званій «середній» і «новій» аттичній комедії. Ці сюжети, як відомо були досить одноманітні. Постійно розповідалось про підкинутих і пізніше знайдених дітей, про хлопця який закохався в гетеру, інколи гетера виявлялась вільною дівчиною, проданою в рабство, і знаходила врешті-решт своїх батьків.

Позичаючи сюжетну канву і основних дійових осіб, Плавт створює оригінальніші, глибоко відмінні від грецьких п'єси. Його комедії розраховані на широкі кола римського місцевого плебсу. Цей народ мало цікавився філософськими й психологічними проблемами, любив грубу італійську ателлану, жонглерів, танцюристів та виступи мімів. Новоаттичну комедію римський комедіограф наближає до веселого народного фарсу.

Таким чином, базова для палліати нова аттична комедія з її ідеалом «наслідування життя» в творах Плавта перетворилась на веселу буфонаду з дотепними гострими жартами та піснями, а дія розгортається в напів фантастичному світі гротеску та гіперболи.

За рахунок спрощення сюжету дія набуває небувалої раніше динаміки. Спрощуються також характери персонажів, але ця спрощеність перетворюється на джерело сміху вже сама по собі. Так, його герой не просто хвальковитий, а хвальковитий до смішного. Наприклад, герой однойменної комедії Куркуліон каже, що хвальковитий вояк ставить пам'ятник своїм подвигам — як він розгромив «Персію й Сирію, Обжорію, Опиванію й Винокурію: півсвіту за три тижні». А інший Плавтів персонаж, Евкліон, не просто скупий, а скупий до смішного: він хоче подати позов на коршуна, який украв у нього кашу.

Причиною театрального успіху Плавта була також мова його творів. Із діалогів зникають улюблені Менандром філософські сентенції. Плавт полюбляв гостре грубе слівце, а тексти його п'єс наповнені дотепати, каламбурами, афоризмами: «У пройди очі й на потилиці»; «Людина людині — вовк» тощо.