4. Приватизація в Україні та її наслідки

Приватна власність в Україні відроджується по-різному. Домогосподарства утворюють одноосібну власність, роблять реальні інвестиції у різні види господарських товариств, набувають прав власності на земельні ділянки, споруджують чи купують житло. Цьому ж сприяють іноземні інвестиції у нашу економіку. Проте головним джерелом розширення приватного сектора вітчизняної економіки на першому етапі перехідного періоду, безперечно, є приватизація державного майна.

Приватизація зачепила економічні інтереси практично усіх громадян України. У ній віддзеркалилися суперечливі інтереси політиків, урядовців, керівників державних і приватних підприємств, окремих груп громадян та регіонів. Власне взаємодія цих інтересів і визначає як темпи вітчизняного приватизаційного процесу, так і проміжні результати окремих його етапів.

Досить тривалим виявився процес появи і визнання офіційною українською владою ідеї приватизації в Україні та втілення її в реальні економічні дії. Поняття „приватизація” набуло поширення серед українських економістів, правників та політичних діячів тільки на початку 90-х років.

16 листопада 1990 року у Києві опубліковано „Концепцію переходу України до ринкової економіки”. У ній записано, що Україна орієнтується на прискорення процесу роздержавлення та приватизації власності. Ця ж теза відображена у „Програмі надзвичайних заходів по стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану”, яку на пленарному засіданні Верховної Ради України 28 червня 1991 р. запропонував Кабінет Міністрів України. Програма поставила завдання розробити і ухвалити закон про роздержавлення і приватизацію в Україні.

До травня 1992 р. завершиться в основному підготовка законодавчої і нормативної бази для приватизації та будуть створені державні та приватні установи, що здійснюватимуть приватизацію державних підприємств та землі. У березні 1992 р. були ухвалені Закони України „Про приватизацію майна державних підприємств” (04. 03. 1992) та „Про приватизацію невеликих держаних підприємств (малу приватизацію)” (06. 03. 1992), а також затверджена Верховною Радою Державна програма приватизації майна державних підприємств (07. 07. 1992).

Пріоритетним завданням приватизації 1992 – 1994 рр. в Україні було формування ринкових відносин. Мільйони громадян отримали перші уроки ринку саме в процесі приватизації. Особливий акцент на виконанні завдання роздержавлення системи управління, пошуку ефективного власника і формуванні прогресивних ринкових механізмів управління було зроблено в 1995 – 1997 рр. Підприємство лише тоді працюватиме відповідно до законів ринкової економіки, тобто ефек­тивно, коли в нього є реальний власник, зацікавлений у його роботі.

За період з 1992 по 1998 рр. в Україні відбувалася переважно сертифікатна приватизація, тому реальних грошових коштів у бюджет не надходило. До 1997 року приватизація не була значущим джерелом покриття дефіциту державного бюджету. Кошти, одержані від продажу державних підприємств та організацій, підлягали окремому обліку, і їх не використовували на відшкодування сукупного поточного дефіциту державного бюджету. Їх могли скеровувати цільовим призначенням на підтримання нового підприємницького сектора економіки, відшкодування витрат на проведення приватизації, а також покриття внутрішнього та зовнішнього державних боргів України.

Для цього було створено позабюджетний Державний фонд приватизації, і хоча прямо завдання про скерування коштів від приватизації до державного бюджету не ставили, воно завжди було відчутним. Лише 1997 р. в Державній програмі приватизації офіційно поставлено завдання про скерування коштів від приватизації в державний бюджет.

У 1997 р. від приватизації до бюджету надійшло 75,9 млн. грн., що становило 15,2% від запланованих 500 млн. грн.

З 1999 року відбувся перехід до грошового етапу приватизації, яка відбувається і дотепер; завдання поповнення бю­джету міцно утвердилося серед пріоритетних, оскільки це один зі способів поповнення державної скарбниці, що не підвищує податків. До того ж, лише власник, який у змозі оплатити вартість об’єкта приватизації, спроможний успішно його розвивати.

Ще під час розробки концепції приватизації до переваг її сертифікатного методу зачисляли можливість залучення до участі в ній широких верств населення, повернення у такий спосіб громадянам власності, створеної їхньою працею, формування прошарку приватних власників.

Одна з основних проблем сертифікатної приватизації в Україні та, що вона не принесла державним підприємствам коштів і нових технологій. Більшість ефективних підприємств було або „прихватизовано”, або перетворено на закриті акціонерні товариства.

Починаючи з 1997 року в Україні проводяться численні незалежні дослідження ефективності роботи недержавних підприємств, що свідчать про більш високу ефективність роботи недержавного сектора (найзначніші з них проведено Гарвардським інститутом міжнародного розвитку, Центром ринкових реформ В.Ланового, Я.Ширмером, В.Дубровським, О.Пивоварським, Т.Шигаєвою та ін.).

Уже в 1998 р. виявлено істотну й статистично достовірну перевагу недержавного сектора в показниках, які характеризують економічну поведінку підприємств (йдеться про всі недержавні підприємства, включаючи підприємства з будь-якою часткою держвласності). Недержавні підприємства більше піклувалися про свою платоспроможність, стягування і сплату боргів; швидше обертали кошти; набагато більше були схильні до накопичень та інвестування. Така поведінка рано чи пізно мала позначитися на співвідношенні темпів зростання недержавного та державного секторів. У 1999 році вперше було зафіксовано позитивну залежність між індексами зростання виробництва та глибиною приватизації в галузях промисловості й негативну – між індексами виробництва і часткою держвласності. У 2000 р. ця залежність набула характеру стійкої, сильної та статистично значущої незалежно від методів оцінки глибини приватизації.

Саме 2000 – 2001 роки стали тією межею, коли для оцінки позитивного впливу приватизації на економічну ситуацію, власне кажучи, вже не були потрібні спеціальні дослідження. Найбільш приватизовані галузі є безсумнівними лідерами економічного зростання.

Ще один досить показовий факт: у 1999 – 2000 роках практично весь обсяг приросту простроченої бюджетної кредиторської заборгованості припадав на державний сектор. Основна маса недержавних підприємств, на відміну від державних, перестала бути бюджетними „нахлібниками”.

Попри те, що обрана з урахуванням об’єктивних умов технологія приватизації не могла швидко створити необхідні фінансові та інфраструктурні основи концентрації та вторинного перерозподілу власності, перебіг цих процесів досить інтенсивний. Звичайно, вторинний ринок цінних паперів надто малий. Та саме завдяки приватизації він сформувався і розвивається швидкими темпами. Загальний обсяг вторинного ринку цінних паперів у 2000 році зріс на 34%, у тому числі акцій – удвічі. Якщо на початок 2000 р. обсяг емісії цінних паперів становив 21,4 млрд. грн., то вже на 1 жовтня того самого року – 40,4 млрд. грн. Ігнорувати такі факти не можна.

За даними Державного комітету статистики, з 1992 року форму власності в Україні змінили майже 90,5 тис. підприємств, тобто відбувся досить масштабний процес приватизації. Він стосувався насамперед промисловості, де станом на 1 жовтня 2003 року у державній власності залишилося лише 15% підприємств. Сьогодні недержавний сектор є переважним у всіх сферах економічної діяльності. Частка приватного сектора становить у середньому 60% – від 40% у ви­робництві електроенергії до 98 – 99% у хімічній і легкій промисловості.

Підсумки процесу приватизації оцінюються неоднозначно. З одного боку, виконано го­ловні завдання масової приватизації – стимулювання прискореного розвитку недержавного сектора економіки; формування на основі найактивніших соціальних сил класу приватних власників, зацікавлених у модернізації виробництва та ефективному використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Поява нових приватних власників стала одним із чинників подолання глибокої системної кризи 1990-х років. За 2000 – 2003 рр. реальний ВВП в Україні зріс на 31,5%, обсяг продукції промисловості – на 59,0%, сільського господарства – на 10,0%, експорт товарів і послуг – на 79,7%, доходи населення – на 120,8%; вартість основних засобів в економіці протягом 2000 – 2002 рр. збільшилася на 23,3%. Наявність позитивних тенденцій підтверджується поступовим підвищенням інвестиційних рейтингів країни, хоч і повільним, але просуванням її у рейтингах міжнародної конкурентоспроможності Давоського економічного форуму, а також у рейтингу людського розвитку ПРООН.

З іншого боку, відзначаються також недоліки та негативні наслідки процесу приватизації.

У результаті широкомасштабної сертифікатної приватизації мільйони громадян України, всупереч сподіванням, не стали реальними власниками. Більшість із понад 19 млн. акціонерів були власниками лише номінально, оскільки, беручи участь у сертифікатному аукціоні та отримуючи витяг із протоколу про його результати, вони надалі навіть не оформляли право власності на акції.

Не досягнуто однієї з головних цілей приватизації – створення масового власника. Майже 7,8 млн. громадян України відмовилися від участі в сертифікатній приватизації. Більшість із тих, хто отримав акції і формально є власником, часто не має доступу ні до установчих документів, ні до достовірної інформації про те, хто є справжнім власником підприємства.

Не сформовано значущий прошарок малого і середнього підприємництва, який у розвине­них країнах є підгрунтям формування великої власності і найбільшою мірою сприяє становленню середнього класу, культури приватної власності, громадянського суспільства. Так, на початок 2003 року в Україні було зареєстровано лише 253,8 тис. малих підприємств, тобто 53 на 10 тис. насе­лення, що є на порядок нижче, ніж у країнах з розвинутою економікою (500 – 700 підприємств на 10 тис. населення). Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) в Україні становить лише 7,3%, тоді як у розвинених країнах – 50 – 60%.

Приватизація не стала потужним джерелом надходжень до державного бюджету, а отже – фінансової підтримки соціально-економічного розвитку країни. За оцінкою першого віце-прем’єра України М.Азарова, за 11 років бюджет України отримав лише 6 млрд. грн., тобто „півекономіки країни оцінили в 1 млрд. дол.”.

Приватизація супроводжувалася численними недоліками концептуального, нормативно-правового, організаційно-методологічного, економічного, судово-проваджувального, інформаційного характеру. Особливо слід відзначити, що приватизація здійснювалася часто тіньовими, а нерідко і кримінальними методами. На найвищому рівні офіційно визнано, що ці процеси фактично не контролюються державою.

Недоліки процесу приватизації в Україні органічно пов’язані з недоліками функціонування системи державного управління, з поширеною в її середовищі корупцією. У процесі здійснення тіньових операцій корупція є не просто додатковим податком бюрократії на підприємництво, а формою селекції приватного капіталу. Той тип взаємодії бюрократії і приватного капіталу, що склався в Україні, визначив і форми зростання приватного капіталу, а саме – шляхом консолідації навколо регіональних центрів влади: так утворилися тісно пов’язані з владними (політичними) структурами промислово-фінансові групи, що отримали назву олігархічних груп, регіональних кланів.

Особливою ознакою приватизації в Україні є те, що вона стала не наслідком економічних реформ, а їх рушієм, що значною мірою зумовило відсутність того результату, якого суспільство очікувало від даного процесу.

Як показує досвід країн ЦЄ, Прибалтики, негативне ставлення суспільства до приватизації змінюється на доброзичливе після того, як стає очевидним її позитивний вплив на загальну економічну та соціальну ситуацію. В Україні поки що до цього далеко. Проте і в сфері громадської свідомості приватизація привела до позитивних змін. За даними соціологічних опитувань, на відміну від початкового періоду реформ, в останні роки зростає готовність населення працювати в приватному секторі економіки, та й рівень соціального самопочуття працівників там вищий, ніж у державному.

Таким чином попри всі труднощі та деформації, чимало з яких зумовлені об’єктивними причинами, приватизація в Україні все ж виконує роль фундаменту економічних реформ. Приватизація – фактично єдиний в Україні блок ринкових реформ на рівні мікроекономіки, що порівняно динамічно реалізується.