Автосомно-домінантні хвороби

СПАДКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ М'ЯЗОВОГО І НЕРВОВО-М'ЯЗОВОГО АПАРАТУ

Прогресуючі м'язові дистрофії, або міопатії, з'являються че­рез генетичні порушення самих м'язів. Одне з найімовірніших пояснень цієї аномалії — теорія генетичного ушкодження мемб­ран м'язових клітин, унаслідок чого клітини не утримують у ци­топлазмі ферменти й амінокислоти, необхідні для синтезу білка (у міофібрилах).

За наявності таких захворювань м'язи поступово атрофують­ся, в них зникають рефлекси.

Розрізняють декілька клінічних форм спадкових м'язових хво­роб: тазово-плечова (юнацька), Ерба — Рота (з'являється у віці 10 — 20 років, успадковується за АД-типом), псевдогіпертрофічна міопатія Дюшенна (з'являється у віці 4 — 6 років), унаслідок якої гіпертрофуються литкові м'язи. Успадковується зчеплено з Х-хромосомою.

Міотонія Томсона — порушення рухів, успадковується за АД-типом. Для захворювання характерно, що після скорочення м'язів їх розслаблення значно утруднено внаслідок порушення синтезу ацетилхоліну.

Міотонія Оппенгейма, головний симптом — гостра гіпотонія м'язів без атрофії. Розвивається відразу після народження, тип успадковування — АД.

Міастенія — нервово-м'язове захворювання, характеризуєть­ся м'язовою слабкістю і підвищеною втомлюваністю. Спостеріга­ються родинні форми захворювання.

СПАДКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

Хондродистрофія (ахондропластична карликовість) — загаль­не захворювання кісткової системи: порушення росту епіфізарних хрящів трубчастих кісток, деформація основи черепа і носової кістки. Ця патологія призводить до формування непропорційно коротких кінцівок за нормальних розмірів тулуба й непропор­ційно великої голови. Опуклий лоб і сідлоподібне перенісся теж характерні риси для людини з такою патологією. Кістки стають товстими, часто викривлені.

Синдром Марфана. (1896 р). Характерними ознаками синдрому є високий зріст, довгі тонкі кінцівки, арахнодактилія, гіперрухливість суглобів, підвивих кришталика, аневризма аорти, часто сколіоз, кіфоз, вузьке обличчя, куляста грудна клітка, клишоногість. Спостеріга­ються висока міопія, відшарування сітківки, різні види грижі.

Зустрічається з частотою 1:2500.

Хорея Гентінгтона. Захворювання призводить до необорот­ної деградації мозку, є одним із найтяжчих.

Основними ознаками захворювання є хорея й деменція. Спо­стерігаються гіперкінези кінцівок, тулуба й обличчя, які посилю­ються під час спроб здійснити цілеспрямовану дію. Хода у хворого невпевнена, під час ходіння він човгає ногами. Мова ускладнена. Деменція з'являється незалежно від того, чи є порушення рухли­вості. В деяких випадках вона може бути основним симптомом. Іноді деменція з'являється через кілька місяців або років після початку гіперкінетичних порушень. Захворювання прогресує протягом 10 — 20 років. Вік, на який припадає початок захворю­вання, зазвичай 35 — 40 років. Але відомі випадки, коли захворю­вання почалося в дитячому віці або, навпаки, в 50 — 60 років. Існує форма хореї Гентінгтона, за якої порушення рухів нагадують пар­кінсонізм. Захворювання у такій формі починається в дитинстві. Хорея Гентінгтона зустрічається з частотою 2-6 на 100 000. Специфічного лікування не існує. Застосовують симптоматичне лікування.

ХВОРОБИ, ЗЧЕПЛЕНІ ЗІ СТАТТЮ

СПАДКОВІ ХВОРОБИ КРОВІ

Гемофілія. Клінічно гемофілія може виявлятися по-різному — від незнач­них крововиливів до сильних кровотеч.

Це можна пояснити різними мутаціями одного гена. Розрізняють гемофілію А і В, які характеризуються відсутністю в плазмі крові хворих різних антигемофільних глобулінів. Частота, з якою зустрічається захворювання, в середньом; 1:5000 новонароджених хлопчиків. Гемофілія А зустрічається і 5 разів частіше.

Під загальною назвою "гемофілія" розуміють цілу низку спадкових хвороб, які пов'язані з різким зниженням згортання кров через порушення будь-якої ланки цього складного процесу. Гемофілія може розвиватися внаслідок нестачі антигемофільного гло­буліну, дефіциту VIII фактора згортання крові, дефіциту плаз­мового тромбопластинового компонента тощо. Поранення, навіть подряпина або удар, можуть спричинити сильні зовнішні чи внут­рішні кровотечі, які досить часто закінчуються смертю. Захворювання розпізнається, як прави­ло, на 2 —3-му році життя, коли дитина починає ходити. Але в тяжких випадках уже відразу після народження можуть спосте­рігатися кефалгематоми, під- і внутрішньошкірні крововиливи з пупкового канатика. Для захворювання характерний гематомний тип кровотеч. Переважають крововиливи у великі суглоби кінцівок (частіше кровотечі під час травм, видалення зубів, хірур­гічних втручань). У разі легких форм захворювання кровотечі бувають лише після пасивних травм або значних оперативних втручань. За наявності гемофілії рецесивний ген лежить у негомологічній ділянці Х-хромосоми і є рецесивним, тому на гемофі­лію частіше хворіють чоловіки, а передають її жінки. Хвороба передається від діда до онука через майже здорову дочку-носія.

Приклад. Здорова жінка вийшла заміж за хворого на гемофілію чоловіка.

Х^н — ген нормального згортання крові;

Х^h – ген гемофілії;

Усі діти від такого шлюбу будуть здоровими, але всі дівчатка будуть носіями гена гемофілії.

У шлюбі дочок — носіїв гена гемофілії зі здоровими чолові­ками у другому (Р₂) поколінні 50 % хлопчиків можуть бути хво­рими на гемофілію:

Хвора дівчинка може народитися у шлюбі хворих чоловіка і дружини (Х^hХ^h) або коли дружина є носієм гена гемофілії (Х^HХ^h). Але такі шлюби майже не зустрічаються. Відомі кілька випадків гемофілії у жінок:

Спостерігалася серед членів кількох королівських родин Європи. З'явилася вона як мутація в англійської королеви Вікторії, а по­тім зустрічалася в Іспанії, Німеччині, Росії.

Лікування хворих на гемофілію проводять шляхом замісної терапії — введенням суцільної донорської крові або її окремих фракцій. Антигемофільний VIII фактор згортання крові — антигемофільний глобулін (дефект якого зумовлює гемофілію А) — отримують з крові бика та свині. Лікування повинно бути роз­почате якомога раніше, оскільки несвоєчасне лікування призво­дить до набряків і деформацій суглобів, зтискання та ушко­дження нервів, атрофії м'язів і остеопорозу.

Профілактика гемофілії полягає у виявленні жінок-носіїв, ін­формуванні їх про спадковий характер та про небезпеку рециди­вів хвороби в родині.

Гемофілію можна діагностувати внутрішньоутробно за допо­могою методу амніоцентезу, з подальшим визначенням у кліти­нах амніотичної рідини статевого хроматину або за акрихіновою флюоресценцією У-хромосоми. Стать дитини можна також визначити методом каріотипування клітин плода з амніотичної рідини або отримати їх методом біопсії хоріона. Якщо мати — носій гемофілії, 50 % хлопчиків у такій родині можуть бути хво­рими на гемофілію. У такому разі, зберігати чи переривати ва­гітність, вирішують самі батьки.

ДАЛЬТОНІЗМ

Генне захворювання — наслідок мутації гена, яка призводить до порушення колірного зору. Виявив його у себе й описав ан­глійський природознавець Дж. Дальтон 1794 р. Це захворюван­ня в машиніста, що призвело до тяжких наслідків, було описано 1875 р. (в Швейцарії трапилася велика аварія поїздів з числен­ними жертвами). Відтоді проводять обов'язкову перевірку ко­лірного зору в робітників усіх видів транспорту, солдатів та ін.

Розрізняють кілька форм дальтонізму: дейтеронопія — част­кова аномалія сприйняття зеленого кольору (плутають зеле­ний колір із сірим, жовтим і темно-червоним); протакопія —аномалія сприйняття червоного кольору (плутають червоний колір із сірим, жовтим і темно-зеленим).

МУЛЬТИФАКТОРІАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

(ПОЛІГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ

ЗІ СПАДКОВОЮ СХИЛЬНІСТЮ)

До цієї групи належить більшість спадкових захворювань, причиною яких є мутації кількох чи багатьох генів. До того ж ці мутації не призводять до видимої патології, а лише зумовлюють схильність до неї. І щоб ця схильність розвилася в патологію, потрібна дія на організм певних чинників середовища. У генезі цих захворювань — взаємодія спадкових чинників і середовища. Схильність виявляється в зміні норми реакції організму на дію чинників зовнішнього середовища.

Так, у хворих на цукровий діабет змінена норма реакції на та­кі звичайні харчові речовини, як крохмаль, цукор. Ці речовини стають надзвичайним чинником і призводять до тяжких пору­шень вуглеводного обміну.

У людей, хворих на параміотонію, змінена норма реакції на холод, температура 10—12 °С спричинює у них тонічні судоми. Схильність до пігментної ксеродерми зумовлена надчутливістю до ультрафіолетових променів.

У тих, хто страждає на алергійні захворювання, змінена нор­ма реакції на різні речовини (алергени), що призводить до алергійних реакцій. Ці реакції можуть виявлятися висипами, свербе­жем, набряками, кашлем, задишкою, бронхоспазмами, нападами бронхіальної астми, набряками Квінке тощо. До цієї групи за­хворювань належать: бронхіальна астма, гіпертензія, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, атопічний дерматит, екзема, ексудативний діатез, нейродерміт, цукровий діабет, шизо­френія. Сьогодні мультифакторіальні захворювання становлять 92 % від усіх загальних патологій людини.

Полігенно успадковуються і деякі фізіологічні особливості орга­нізму: розумові здібності, тривалість життя, схильність до інфек­ційних захворювань тощо. Це доведено багатьма авторами на основі близнюкового методу.

ХРОМОСОМНІ ХВОРОБИ

Серед спадкових патологій хромосомні хвороби становлять приблизно 25 %. Такі хвороби можуть бути спричинені хромо­сомними мутаціями, які призводять до порушення структури й кількості хромосом. Хромосомна патологія здебільшого невилі­ковна. Вона призводить до таких тяжких клінічних проявів, як природжені вади розвитку різних органів і систем, безплідність, не виношування вагітності, розумова відсталість, високий відсо­ток смертності.

Клінічна картина різних хромосомних хвороб: затримка пси­хічного й фізичного розвитку, черепно-лицева дисморфія, вади серця, ушкодження сечостатевої і нервової систем, тому хромо­сомні хвороби називають синдромами.

Так, етіологія близько 55 % мимовільних викиднів пов'язана з аномаліями хромосом. Частота хромосомних аномалій серед мертвонароджених досягає 6 —7 %. Хромосомні хвороби зазви­чай не успадковуються, тобто від батьків не передаються дітям. Каріотипи батьків таких хворих зазвичай нормальні. Аномалії хромосом з'являються в статевих клітинах (гаметах) за певних порушень під час мейозу. І якщо ушкоджена клітина буде брати участь у заплідненні, то новий організм буде розвиватися хворим. Таким чином, більшість хромосомних хвороб — наслідок мута­ції в статевих клітинах батьків або на стадії дроблення зиготи.

Мутації в гаметах призводять до розвитку повних форм, а му­тації, що з'явилися на ранніх стадіях розвитку ембріону (особли­во на стадії дроблення зиготи), утворюють мозаїчний організм. Мозаїчні форми хромосомних хвороб мають легший перебіг. Можливо, цим і пояснюється наявність нормальних клітин, які компенсують генний дисбаланс.

Аномалії, пов'язані з порушенням автосом, мають тяжчий пе­ребіг, ніж аномалії, пов'язані зі статевими хромосомами. Це вияв­ляється насамперед у тому, що інтелект за таких хвороб уражу­ється значно більше. Це пов'язано з різною генетичною активніс­тю хромосом: У-хромосома несе мало генів, а одна з Х-хромосом у жінок перебуває в неактивному стані.

В основу класифікації хромосомних хвороб покладено три умови: