3. Клас Стьожкові черви (Cestoidea)

Загальна характеристика класу

Відомо близько 1800 видів стьожкових червів. Всі вони -- облігатні ендопаразити, у статевозрілій стадії паразитують у кишках, їх тіло сплющене у спинночеревному (дорсовентральному) напрямку, має форму стрічки. На передньому кінці знаходиться голівка -- сколекс, далі -- шийка, потім стробіла, яка складається із члеників -- проглотид.

Круглястий, або сплющений, сколекс має органи фіксації, найчастіше у вигляді чотирьох мускулистих присосок або двох поздовжніх присисних щілин -- ботрій. У багатьох, крім присосок, на вершині сколекса є ще невеликий хоботок, озброєний віночком або кількома рядами гачків. Відомі органи фіксації й іншого типу. Наявність тих чи інших органів прикріплення і їх кількість характеризують різні види цестод. Нові проглотиди відчленовуються від шийки, внаслідок чого раніше утворені проглотиди поступово відсуваються назад і в міру дозрівання у них яєць відриваються. Зовні тіло черв'яка вкрите шкірно-м'язовим мішком. Його поверхневий шар -- тегумент -- морфологічно подібний до такого у сисунів У ньому виявлено ряд травних ферментів. Травна система відсутня, Цестоди живуть у кишках хазяїна, де оточені рідким поживним матеріалом, який вони всмоктують осмотично усією поверхнею тіла. Органи, виділення -- протонефридії. Нервова система складається з переднього нервового вузла (ганглія), який розташований у сколексі, і двох головних бічних стовбурів, які тягнуться вздовж усього тіла. Органи чуттів, крім органів дотику, відсутні. Запліднення перехресне, але інколи спостерігається злиття статевих клітин, які утворюються у одному і тому ж членику або різних члениках одного і того ж черв'яка

Ціп'як озброєний (Taenia solium)--збудник теніозу.

Сколекс свинячого ціп’яка Життєвий цикл свинячого ціп’яка

Географічне поширення – повсюдне

Локалізація. У статевозрілій стадії -- паразит тонкої кишки людини, у стадії фіни локалізується в основному у м'язах свині, рідко людини.

Життєвий цикл. Остаточний хазяїн -- людина. Проміжний хазяїн -- свиня, зрідка людина. Зараження свиней відбувається при поїданні нечистот, у яких можуть виявитися проглотиди ціп'яка озброєного. Зараження людини відбувається при споживанні в їжу сирої або недостатньо термічно обробленої свинини, що містить цистицерки (личинки) паразита. В м’ясі свині фіни мають розмір рисового зерна і видимі неозброєним оком.

Морфологія. Статевозрілі форми досягають у довжину 2--3 м, відрізняється від бичачого меншими розмірами тіла і будовою сколекса. Тіло стрічкоподібне, біле, довжиною 1,5-2 м, голівка дуже маленька –– 2-3 мм, на ній 4 присоски і віночок гачків. Шийка коротка (5-10 мм) без члеників, а за нею члениста стробіла. Є відмінності й у будові статевої системи: дволопатевий яйник з маленькими додатковими часточками, матка з меншим числом бічних відростків – їх усього 7-12. Відокремлені від тіла, зрілі членики свинячого ціп’яка не здатні до самостійних пересувань.

Личинки свинячого ціп’яка, називані також цистицерками або фінами, улаштовані по такому ж типу, як і у бичачого, локалізуються вони головним чином у м’язах свиней. Крім м’язів, личинки можуть вражати й інші органи.

Людина заражається свинячим ціп’яком при вживанні в їжу свинячого м’яса, що містить цистицерки паразита. При захворюванні проявляються симптоми, подібні з тими, які описані для хворих, заражених бичачим ціп’яком. Однак для людини свинячий ціп’як становить більшу небезпеку, ніж бичачий. Справа в тому, що для свинячого ціп’яка людина може бути не тільки остаточним, але й проміжним хазяїном. Потрапивши тим або іншим шляхом в організм людини, яйце свинячого ціп’яка здатне розвиватися тут у цистицерк, викликаючи захворювання, називане цистицеркозом. Характер захворювання цистицеркозом людини залежить від того, у якому органі й у якій кількості перебувають личинки паразита. Якщо вони локалізуються в підшкірній клітковині, у м’язовій сполучній тканині або в м’язах, важкого захворювання може не бути. Але цистицерки можуть проникати в мозок або в очі. Захворювання в цих випадках супроводжується сильними головними болями, блювотою, припадками, подібними епілептичним, і іншими нервовими явищами, ведучими нерідко до смертельного результату. Поразка очей викликає часткову або повну втрату зору.Видалення цистицерків з мозку або очей можливо тільки хірургічним шляхом

Патологічна дія зумовлена механічним і токсичним впливом паразита. Описані види закупорки кишківника, що вимагали хірургічного втручання. Нерідко при теніозі спостерігається загальна слабкість, зниження апетиту, кишкові розлади.

Лабораторна діагностика –– виявлення у калі члеників ціп’яка або його яєць. Для диференційної діагностики під мікроскопом досліджують кількість розгалужень матки (7-12 бокових гілок). Діагностика цистицеркозу проводиться за допомогою серологічних реакцій і рентгенологічних знімків м’яких тканин черепу та інших органів.

Профілактика теніозу включає ветеринарний огляд свинного м’яса, яке реалізується. Не вживати в їжу термічно необробленого м’яса свиней. Дегельмінтизація хворих. Охорона грунту і водойм від забруднення фекаліями. Виключити можливість зараження свиней при поїданні фекалій людини. Забій свиней під ветеринарним наглядом. Санітарно-просвітня робота серед населення

Ціп'як неозброєний (Таепіarhynchus saginatus) -- збудник теніарінхозу.

Локалізація - у статевозрілій стадії паразитує у кишках людини.

Географічне поширення -- повсюдне.

Морфологія. . Довгий паразит 8-10 метрів (в окремих випадках до 18 метрів) . Ширина кінцевих члеників - 5-7 мм. Голівка, як й у всіх ціп’яків, несе чотири присоски, однак вона не має добре розвиненого хоботка й позбавлена гаків (звідси назва «неозброєний»). Гермафродитний членик дуже подібний за будовою до свинячого ціп’яка, але відрізняється тим, що яєчник має дві, а не три гілки. Зрілий членик видовжений до 2,5 см, матка має багато розгалужень від 17 до 36. Важливими біологічними ознаками, які мають діагностичне значення, є замкнута матка (в ній відсутній вивідний отвір для яєць) і здатність зрілих члеників до самостійного виповзання з кишківника через анус. В кожному зрілому членику бичачого ціп’яка міститься приблизно 175 тисяч яєць. Щоденно виділяються з фекаліями хворого або виповзають в середньому 7-10 члеників. Потрапивши на шкіру, білизну хворого, траву, грунт, членики продовжують повзати, при цьому з них виділяються яйця із зародками-онкосферами.

Життєвий цикл. Остаточний хазяїн - людина, проміжний - велика рогата худоба (звідси назва «бичачий»). Людина заражається бичачим ціп’яком, споживаючи в їжу сиру або погано проварену яловичину, уражену цистицерками.

Клінічна картина. За характером захворювання подібне до теніозу, але не викликає важкого ускладнення – цистицеркозу. У людей, заражених бичачим ціп’яком, спостерігається нудота, блювота, болю в животі, нестійкий стілець. Хворі люди страждають підвищеною дратівливістю, безсонням, запамороченням, іноді припадками, схожими з епілептичними. Відомі випадки закупорки кишечнику клубками паразита й проникнення їхніх тіл у жовчний міхур і підшлункову залозу. Особливо важко переносять захворювання діти.

Поразка цистицерками бичачого ціп’яка великої рогатої худоби проходить звичайно непомітно. Але при сильному зараженні, коли поряд з м’язами вражається мозок і серце тварин, хвороба проявляється різко й тварини, особливо молодняк, іноді гинуть.

Діагноз ставиться при виявленні проглотид, які можна виявити не тільки у фекаліях, а також яєць. Яйця цього ціп'яка можна виявити також за допомогою зіскрібка з перианальних складок.

Особиста профілактика полягає в тому, щоб не їсти сиру або напівсиру яловичину. Заходи громадської профілактики - виявлення й лікування хворих людей, а також проведення загальних санітарно-побутових заходів, виявлення й вибракування заражених цистицерками туш великої рогатої худоби, запобігання зараження тварин личинковими формами паразита. 

Ціп’як карликовий (Hymenolepis nana) –– збудник гіменолепідозу.

Ціп’як карликовий

Дрібний стьожковий гельмінт 15-30 мм довжиною. Голівка (сколекс) має 4 присоски, короткий хоботок з віночком із 20-24 дрібних гачків. Від голівки відходить довга тонка шийка, а за нею близько 200 дрібних члеників (проглотид), які утворюють тіло гельмінта. У хвостовій (задній) частині тіла членики переповнені зрілими яйцями із зародками (онкосферами). Форма яєць еліпсоподібна, іноді округла. Яйця навіть до виходу з фекаліями хворого у зовнішнє середовище є інвазійними. Із яйця, що потрапило в організм людини, утворюється онкосфера, яка занурюється у кишкову ворсинку тонкого кишківника. Далі, через 5-7 днів, із онкосфери розвивається личинка (цистицеркоїд), яка зруйнувавши ворсинку, потрапляє у просвіт кишківника, прикріплюється присосками до її слизової оболонки і на протязі наступних двох тижнів перетворюється у статевозрілого гельмінта. Живуть 1-2 місяці. Відомі випадки коли в людини знаходили до 1500 карликових ціп’яків. Але можливий інший шлях розвитку, за умов якого у зараженої карликовим ціп’яком людини онкосфери виходять із яйця в кишкківнику, без виділення у зовнішнє середовище, і занурюються в стінку тонкої кишки. Відбувається внутрішньокишкова ауто інвазія (самозараження). Розвиток яєць карликового ціп’яка всередині кишківника без попереднього виходу повторюється багаторазово. Тому, без відповідного лікування, гіменолепідоз може тривати роками.

Карликовий ціп’як –– типовий дитячий (від 7 до 14 років) паразит; у дорослих трапляється дуже рідко. Механічна, травмуюча дія карликових ціп’яків на тканини кишковика виражається особливо при інтенсивній інвазії і призводить до запальних змін, наявності тупих болей в животі, проносів, тошноти, блювання, слиновиділення, головних болей, іноді припадків, що нагадують епілептичні припадки, зниження працездатності, пригнічений стан. Яйця карликового ціп’яка не стійкі до впливів зовнішнього середовища. Діти заражаються яйцями ціп’яка, які виділяються в зовнішнє середовище з фекаліями. Зараження відбувається головним чином через брудні руки (аутореінвазія).

Лабораторна діагностика: виявлення яєць у фекаліях людини.

Профілактика: дотримання правил особистої гігієни. Систематичні профогляди персоналу, який обслуговує дитячі ясла, садочки, інтернати, харчові пункти, лікарні; вологе прибирання приміщень. У дитячих установах повинні використовуватися іграшки, що легко миються.

Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum) –– збудник дифілоботріозу.

Локалізація. Паразитує в тонких кишках людини.

Поширений по всій земній кулі. Осередки захворювання поширені в Карелії, Прибалтиці, на Волзі, Дністрі та інших річках. На Україні –– в Одеській, Херсонській, Черкаській та інших областях.

Морфологічні особливості. Збудниками дифілоботріозу є різні види стьожаків. У людини зареєстровано біля 10 видів стьожаків. З них найбільш розповсюджений і вивчений - стьожак широкий –– великий стьожковий черв довжиною 8-10 м, а іноді до 20 м довжиною. Голівка (сколекс) стьожака витягнута, сплющена, по боках має глибокі щілини ––ботрії. З їх допомогою стьожак прикріплюється до стінок тонкого кишківника людини, в якому він розвивається і живе в дорослому стані. В задній частині голівки формуються членики-проглотиди, які утворюють тіло. По мірі росту вони відходять до протилежного кінця тіла. Проглотиди в ширину більші, ніж у довжину. У дорослого черва нараховується декілька тисяч члеників. В кожному зрілому членику є чоловічі і жіночі органи розмноження. Гермафродитні членики мають в центрі матку з отвором, жовтівники розташовуються з двох боків членика, а яєчник парний. Сім’яники розкидані по всьому членику, від них відходять сім’явиносні протоки. Зрілий членик має матку посередині проглотиди у вигляді розетки з отвором в центрі. Всі інші статеві органи атрофовані.

Яйця щодобово у великій кількості через вивідні отвори в члениках надходять в просвіт кишківника господаря і з фекаліями виділяються у зовнішнє середовище. Яйця овальні, жовтого кольору, на одному з полюсів є кришечка.

Стьожак широкий Життєвий цикл широкого стьожака

Життєвий цикл І-й проміжний господар: циклоп; ІІ-й проміжний господар: щука, налим, окунь. Остаточний господар: людина, собака, коти, свині та дикі тварини, які живляться рибою.

Яйця, що виходять з фекаліями остаточного господаря, повинні потрапити у воду. Тут, у яйці завершується розвиток зародка і перетворення його в личинку корацидій. Ця личинка являє собою онкосферу, що має три пари гачків і покрита війками. Корацидій звільняється із яйця і деякий час плаває у воді. Для подальшого розвитку корацидій повинен бути проковтнутий маленьким прісноводним рачком –– циклопом –– першим проміжним господарем стьожака широкого. В кишківнику господаря корацидій втрачає війки, проникає в порожнину його тіла і перетворюється в личинку процеркоїд (0,5 мм). Циклопів поїдають хижі риби, які є другими проміжними господарями лентеця широкого (йорш, щука, судак, форель та ін.). Процеркоїд має видовжену форму тіла і 6 гачків на задньому боці тіла. В кишківнику риби циклопи перетравлюються, а звільнені з них процеркоїди проникають через стінку кишки риби в її м’язи, внутрішні органи, ікру, яєчники і протягом 3-4 тижнів перетворюються в черевоподібну, (близько 6 мм)., личинку плероцеркоїд –– він має ботрії, але тіло не почленоване. Якщо заражену плероцеркоїдом рибу з’їсть інша риба, плероцеркоїди залишаються живими і переходять в її органи (м’язи, статеві залози). Таким чином, хижі риби є резервуарними господарями: в їх організмі може концентруватись велика кількість плероцеркоїдів. При поїданні заражених риб в кишці людини або рибоїдних ссавців розвивається статевозрілий стьожак.

Людина заражається при вживанні в їжу свіжої чи не досить провареної чи просмаженої їжі, а також свіжопросоленої риб’ячої ікри, інвазованої плероцеркоїдами.

Клінічна картина. Паразитування лентеця широкого може призводити до розвитку в людини тяжкого захворювання дифілоботріозу, яке проявляється у вигляді особливої форми злоякісного недокрів’я, спричинює закупорку кишківника, загальну інтоксикацію організму. При відсутності лікування може закінчитись смертю.

Лабораторна діагностика –– мікроскопія калу на виявлення яєць.

Профілактика –– не вживати в їжу термічно не оброблених хижих річкових риб (щук, окунів, йоршів). В зв’язку з тим, що захворювання має вогнищеве розповсюдження (басейни річок, озер) необхідно проводити періодичні обстеження рибалок, працівників річкового транспорту, санітарний благоустрій кораблів, населених пунктів, боротьба з забрудненням водойм фекаліями, боротьба з бездомними котами і собаками, які можуть розповсюджувати яйця.

Ехінокок (Echinococcus granulosus) –– збудник ехінококозу.

Поширений у всьому світі, але не рівномірно, зустрічається у всіх областях України.

Локалізація. Паразитують статевозрілі форми в кишківнику собаки, вовка, шакала, які є основними господарями ехінокока. В личинковій стадії знаходиться в різних внутрішніх органах (печінці, легенях, головному мозку, кістках), проміжних господарів, якими можуть бути людина, велика рогата худоба, кролі, коні, свині.

Морфологія. Довжина статевозрілого ехінококу 5-8 мм. Сколекс має 4 присоски і 36-40 гачків (два віночка). Стробіла складається з 3-4 члеників. Останній членик найбільший і містить до 800 яєць.

Ехінокок (статевозріла особина)

Життєвий цикл. Ехінокок паразитує в кишківнику собак, рідше –– вовків, лисиць, шакалів. Членики ехінококів виділяються з випорожненнями тварин або активно виповзають з кишківника, це призводить до забруднення онкосферами ехінококів шерсті тварин, води, ґрунту, приміщень і предметів з якими контактували. Онкосфери добре зберігаються у зовнішньому середовищі. З водою, їжею вони попадають в кишківник сільськогосподарських тварин, іноді людини там із онкосфер виходять личинки, які ростуть, перетворюються в ехінококові пухирі, розмір яких може сягати 10-20 см. в діаметрі.

Фіна (личинкова стадія ехінокока) заповнена прозорою безкольоровою рідиною, великою кількістю сколексів. При поїданні заражених органів м’ясоїдними тваринами (вовк, лисиця, ведмідь, собака, кіт), в їх кишківнику зі сколексів розвиваються статевозрілі форми ехінокока. Личинки гинуть лише тоді, коли вмирає господар.

Людина заражається при проковтуванні яєць з онкосферами з водою, овочами або при занесенні їх в рот брудними руками. Отже, проміжні господарі заражаються при проковтуванні онкосфер ціп’яка, розсіюваних з випорожненнями собак або прилиплих до їх шерсті, окрім того, статевозрілі членики можуть рухатись, забруднювати пасовища.

Основні господарі (собаки та ін.) заражаються при поїданні внутрішніх органів тварин, уражених фінами ехінокока. Відомі випадки, коли фіна у людини досягала розмірів голови дитини, а у тварин –– 64 кг.В біологічному циклі розвитку ехінокока людина –– сліпа гілка. З ним не пов’язане підтримання існування виду, оскільки групи людей не є здобиччю для основних господарів.

Таким чином, інвазійною стадією для проміжного господаря (в тому числі і людини) є яйця гельмінтів з онкосферами, для основного господаря –– фіна (пухирі ехінокока).

Клінічна картина. Симптоми хвороби різноманітні і залежать від локалізації пухиря. Значну небезпеку становлять прориви фіни в черевну або плевральну порожнину, в шлунок, кишку і жовчний міхур, які нерідко призводять до смерті. Лікування –– тільки оперативне.

Лабораторна діагностика: складна і не специфічна. Діагноз базується на еозинофілії . Пункція міхура з наступною мікроскопією центрифугату дає можливість побачити уламки сколексів, гачків, оболонок міхура.

Профілактика: при контакті з собаками дотримуватись правил особистої гігієни. Не торкатись руками собак під час вживання їжі. Дегельмінтизація собак, ветеринарні огляди органів тварин на бійнях, негайне спалювання заражених органів, щоб їх не поїдали гризуни і м’ясоїдні тварини, санітарно-просвітня робота серед населення, боротьба з бездомними собаками.

Альвеокок (Alveococcus multilocularis) –– збудник альвеококозу,

Локалізація. Зустрічається рідше, ніж ехінококоз. Осередки захворювання зустрічаються в північних районах Європи та Азії, в Західному Сибіру, Східному Казахстані, Північній Африці, Турції, Іспанії, Австалії. Вогнищево на півдні Німеччини, Франції, Швейцарії. В Україні лише завезені випадки.

Альвеокок. 1 - дорослий паразит з голівкою з гачками і присосками, шийкою і члениками (останній статевозрілий); 2 - личинка альвеокока

Морфологічні особливості. Альвеокок подібний до ехінококу. Відрізняється округлою формою матки (у ехінокока –– з бічними відгалудженнями), на сколексі один віночок гачків, довжина 3-4 мм.

Основним господарем альвеокока є лисиці, собаки, коти; проміжними –– полівки, миші, деякі інші гризуни й людина.

Альвеококоз –– природно-вогнищеве захворювання. Існування його пов’язане з циркуляцією паразита серед диких тварин. Альвеокок паразитує в печінці, легенях, іноді в інших органах.

Личинкова стадія альвеокока являє собою багатокамерний пухир.

Життєвий цикл розвитку: при проковтуванні яєць, що виділяються з екскрементами диких м’ясоїдних тварин, в шлунку гризунів, звільнений з оболонки зародок (онкосфера) з кров’ю заноситься в печінку. Там розвивається фіна –– багатокамерний міхур. Він не має рідини, повністю заповнений дрібними міхурцями неправильної форми, які щільно прилягають один до одного. У середині міхурів (альвеол) у слизі розташовуються сколекси. Зовнішня капсула відсутня, що зумовлює ріст за типом злоякісного метастазування. Міхур вростає в тканину печінки до повного руйнування органів. Людина стає проміжним господарем альвеокока. Печінкова локалізація первинна, а метастазуюча в легенях або в мозку. Лікування –– тільки хірургічне, але часто діагноз ставиться пізно і лікування не проводиться.

Лабораторна діагностика: імунологічні та серологічні реакції.

Профілактика: Дотримання правил особистої гігієни. Захворювання вогнищеве. Мисливці мають тісний контакт з дикими тваринами, тому при зніманні шкірок хутрових тварин слід одягати фартухи, спецодяг.

4. Тип КРУГЛІ ЧЕРВИ Nemathelminthes

Загальна характеристика. Це один із найбільш численних типів тваринного світу, що включає більше 500 тис. видів. Довжина представників різних видів коливається від 1 мм до 1 м, а іноді і більше.

Найважливіші ознаки:

• наявність первинної порожнини тіла;

• тіло круглих червів несегментоване, має білатеральну симетрію;

• роздільностатеві, виражений статевий диморфізм, надзвичайно плодючі.;

• мають травну, нервову, видільну, статеву системи органів, відсутні дихальна і кровоносна;

• травна система утворена трубкою з переднім, середнім і заднім відділами, закінчується анальним отвором;

• на поперечному розрізі круглі;

• стінка тіла складається із шкірно-м'язового мішка, вкритого кутикулою.

• для того, щоб яйця стали інвазійними, в них повинна розвинутися личинка. Необхідною умовою є вихід яєць у зовнішнє середовище, де є оптимальна температура, кисень і вологість.