14.Методи наукового дослідження
Визначень поняття "метод дослідження" існує декілька. І
вони не суперечать один одному.
По визначенню Г.І. Рузавіна ,метод пізнання, або
метод дослідження - це деяка специфічна процедура, що
складається з певних дій або операцій, за допомогою яких
здобувається й обґрунтовується нове знання в науці.
Деякі вчені під методами дослідження розуміють способи
рішення науково-технічних завдань; інструмент для проникнення в
глибину дослідницьких об'єктів.
З методологічної точки зору, друге визначення не зовсім
коректне. Тому що, даючи таке визначення поняття "метод
дослідження", коли в якості родового вживається поняття "спосіб",
тобто його синонім, це б прозвучало, що "метод" - це метод, що...
При дефініції понять учені нерідко припускаються такої логічної
помилки.
Методи дослідження класифікуються деякими методологами
за різними ознаками: за рівнем пізнання - емпіричні й теоретичні;
за точністю припущень - детерміністичні й стохастичні, або
ймовірнісно-статистичні; за функціями, які вони здійснюють у
пізнанні - методи систематизації, пояснення й прогнозування; від
конкретної області дослідження - фізичні, біологічні, соціальні,
технічні й т.п.
З ширшого погляду методи дослідження поділяють на
загальнонаукові (тобто вони можуть бути методами й емпіричного,
і теоретичного дослідження) і спеціальні, що застосовуються в
конкретній галузі науки. У будь-якому дослідженні звичайно ж
суміщаються ізагальнонаукові, і спеціальні методи дослідження.
15.Класифікація методів наукового дослідження
З ширшого погляду методи дослідження поділяють на
загальнонаукові (тобто вони можуть бути методами й емпіричного,
і теоретичного дослідження) і спеціальні, що застосовуються в
конкретній галузі науки. У будь-якому дослідженні звичайно ж
суміщаються і загальнонаукові, і спеціальні методи дослідження.
Загальнонаукові методи дослідження поділяють на три
великі групи: методи емпіричного дослідження (спостереження,
порівняння, вимір, експеримент, моніторинг); методи
теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до
конкретного, ідеалізація, уявний експеримент, формалізація,
аксіоматичний метод або дедуктивно-аксіоматичний); загальні
методи, використовувані як на емпіричному, так і на теоретичному
рівні дослідження (абстрагування й конкретизація, аналіз, синтез,
індукція, дедукція, абдукція, моделювання, аналогія, історичний і
логічний методи, метод графів).
Аналіз, синтез, моделювання й ін. методи раніше вважалися
методами тільки теоретичного дослідження. Але в останні роки ці
методи обслуговують й емпіричні, і теоретичні дослідження, але з
різним ступенем глибини.
Крім вищезгаданих загальнонаукових методів дослідження в
методології деяких наук виділяються й спеціальні методи. До них
належать: морфологічний аналіз, синектика, метод Монте-Карло,
метод найменших квадратів, тестування, моніторинг і т.д.
Не варто до методів дослідження відносити вивчення
(літератури, досвіду, документації й т.д.) – це методологічна
помилка. Вивчення може бути лише етапом дослідження, пізнання.
Цей процес супроводжує всі дослідження. З вивчення літератури,
об'єкта може початися дослідження, до нього можна повертатися
на різних етапах пізнання для більш глибокого осмислення
проблеми, тобто воно може бути вихідним або супроводжувати
весь процес дослідження. Більше того, вивчення, у свою чергу,
припускає застосування як спостереження, аналіз, порівняння й
т. п.
Характерним є використання в технічних дослідженнях
кваліметричних методів (або кількісних). У цей час активно
розвивається цілий науковий напрямок, орієнтований на кількісний
опис якості предметів, який має назву "кваліметрія". Це область
наукового знання, що вивчає методологію й проблематику
розробки системних кількісних оцінок якості предметів, явищ,
процесів.
Розрізняють дві групи кількісних методів, щодо їх
використання: перша - для обробки результатів спостережень і
експериментів (особливо відомий серед них - статистичний метод);
друга - для моделювання, діагностики, прогнозування,
комп'ютеризації досліджуваного процесу.
16. Теоретичні методи дослідження
У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:
емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів;
теоретичний – досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).
Згідно з цими рівнями загальні методи пізнання можна поділити на три групи, грані між якими визначені приблизно:
методи емпіричного дослідження;
методи, ідо застосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях досліджень;
методи теоретичних досліджень.
Пригадаємо, що до методів теоретичного дослідженняРозділ 1
відносять метод сходження від абстрактного до конкретного,
формалізацію, ідеалізацію, аксіоматичний метод.
Для теоретичного дослідження використовуються, звичайно
ж, і інші методи, що є загальними і для емпіричного, і для
теоретичного дослідження. У цьому підрозділі розглянемо методи
теоретичного рівня дослідження.
Метод сходження від абстрактного до конкретного.
Для початку осмислимо основні його поняття: "абстрактне",
"абстрагування", "абстракція" й "конкретне".
Термін "абстрактне" вживають для характеристики
людського знання. Змістом абстрактного є окремі сторони, окремі
властивості й зв'язки між речами. Тому під абстрактним
розуміється однобічне, неповне знання, що не розкриває сутності
предмета в цілому. У зв'язку із цим абстрагування - це визначення,
відділення та виокремлення однієї якої-небудь істотної сторони,
властивості, ознаки явища або предмета й відволікання від всіх
інших сторін, властивостей.
Результат абстрагування називається абстракцією.
Абстракція вважається вищим щаблем у процесі розвитку
людського знання.
Абстракція може виступати у формі чуттєво-наочного образу
(наприклад, модель атома), ідеалізованого об'єкта (наприклад,
"абсолютно чорне тіло"), судження ("цей предмет білий"),
абстрактного поняття, категорії (найбільш широкого поняття тієї
або іншої науки або філософії, наприклад, "матерія", "якість",
"кількість", "міра" і т.д.), у формі закону (закон виключеного
третього, закон тотожності) і т.п.
Термін "конкретне", як правило, використовується у двох
основних значеннях: по-перше, під конкретним розуміється сама
дійсність, різні об'єкти, узяті у всьому різноманітті їхніх
властивостей, зв'язків і відносин; по-друге, термін "конкретне"
уживається для позначення всебічного, деталізованого
систематичного знання про об'єкт.
Отже, сходження від абстрактного до конкретного являє
собою загальну форму руху наукового пізнання, закон
відображення дійсності в мисленні. Відповідно до цього методу,
процес пізнання як би розбивається на два відносно самостійних
етапів: Методи наукових досліджень
- на першому етапі сходження від абстрактного до
конкретного відбувається перехід від споглядання конкретного в
дійсності до його абстрактних визначень (поняттям, судженням,
умовиводам).
- другий етап (він же властиво і є сходження від
абстрактного до конкретного) складається в русі думки від
абстрактних визначень об'єкта, понять, тобто від абстрактного в
пізнанні до конкретного в пізнанні, від цілого до частин. На цьому
етапі як би відновлюється вихідна цілісність об'єкта, він
відтворюється у всій багатогранності - але вже в мисленні.
Цей метод представляє собою процес пізнання, відповідно до
якого мислення сходить спочатку від конкретного в дійсності до
абстрактного в мисленні й від абстрактного в мисленні - до
конкретного в мисленні.
Метод формалізації. Формалізація - це представлення
найрізноманітніших об'єктів шляхом відображення й зображення
їхнього змісту і структури в знаковій формі, за допомогою
найрізноманітніших "штучних" мов, до числа яких належить мова
математики, математичної логіки, хімії й інших наук.
Поняття "формалізація" знаходиться в тісному зв'язку з
поняттям «абстрагування».
Явища нескінченно різноманітні, їхня систематизація стає
можливою завдяки тому, що мислення виділяє якусь одну ознаку й
абстрагується від інших. Одержуване в такий спосіб абстрактне
знання стає емпіричним поняттям. Абстрагування характерно й для
емпіричного мислення, з його допомогою виводяться емпіричні
поняття.
Формалізація як метод дослідження має ряд достоїнств:
- забезпечує повноту огляду певної області проблем,
узагальненість підходу до їхнього вирішення;
- базується на використанні спеціальної символіки, що
забезпечує стислість і чіткість фіксаціїзнання;
- пов'язана із приписуванням окремим символам або їхнім
системам певних значень, що дозволяє уникнути багатозначності
термінів, властивоїзвичайним мовам;
- дозволяє формувати знакові моделі об'єктів, а вивчення
реальних речей і процесів заміняти вивченням цих моделей.
Формалізація є невід'ємною частиною формальної логіки.
Прикладом реалізації формалізації в евклідовій геометрії
може послужити той факт, що тут є невелике число незалежно
внесених понять і символів, таких як число, пряма, точка й
фундаментальні правила комбінування цих понять. Разом вони
утворять основу для побудови або визначення всіх упорядкованих
стверджень й інших понять.
По своїй сутності формалізація близька до ідеалізації.
Ідеалізація як метод теоретичного дослідження. Щоб
осмислити, що таке ідеалізація, необхідно усвідомити поняття
"ідеальний об'єкт".
Термін "ідеальний" об'єкт був введений И.В. Кузнєцовим,
автором праць по методології фізики [15]. Він виявив особливий
елемент структури теорії, названий ним ідеалізованим об'єктом,
тобто абстрактною моделлю, наділеною невеликим числом дуже
загальних властивостей і простою структурою.
Наведемо декілька відомих прикладів ідеальних об'єктів:
хімічна формула відтворює в знаковій системі молекулярну
структуру речовини, тобто предмет дослідження - молекулярна
структура відтворюється в хімічній формулі; механіка,
досліджуючи рух тіл, відволікається від якісних характеристичних
тіл і представляє їх у вигляді матеріальних точок.
Ідеальні об'єкти не існують у дійсності. Наприклад:
абсолютно тверде тіло, тверде тіло, абсолютно чорне тіло, чорне
тіло, електричний заряд, лінія, точка й т.п.; вони лише подумки
конструюються.
Уявне конструювання об'єктів такого роду називається
ідеалізацією. Ідеалізація містить у собі момент абстрагування, що
дозволяє розглядати ідеалізацію як вид діяльності, що абстрагує.
Наприклад, говорячи про абсолютно чорне тіло, дослідник
абстрагується від того факту, що всі реальні тіла тією чи іншою
мірою мають здатність відбивати падаючий на них світ.
Ідеальні об'єкти мають ряд достоїнств й отримані в
результаті складної розумової діяльності, вони дозволяють значно
спростити складні системи, і складний процес представляється
можливим представити як би в "чистому" вигляді, що значно
полегшує виявлення істотних зв'язків, формулювання законів.
Уявний експеримент як метод дослідження. Уявний
експеримент із ідеалізованими об'єктами є одним з найважливішихМетоди наукових досліджень
методів теоретичного дослідження. Уявний експеримент - це
система послідовних логічних операцій з метою розкриття його
змісту, визначення співвідношень між елементами й виявлення
закономірностей його руху.
Уявний експеримент як і реальний мають однакову мету -
виявлення перетворень досліджуваного об'єкта залежно від якийсь
умов.
Аксіоматичний метод є одним з найпоширеніших способів
наукового пізнання. Особливо широко він застосовується в
математичних науках.
Під аксіоматичним методом побудови наукової теорії
розуміється така її організація, коли ряд тверджень приймається без
доказів, а все інше знання виводиться з них за певних логічних
правил. Прийняті без доказу положення називаються аксіомами, а
інше, тобто вивідне знання фіксується у вигляді теорем, законів і
т.п.
У різних наукових теоріях є група понять, які
використовуються для визначення інших понять цієї теорії. Це так
називаються фундаментальні або первинні поняття даної теорії,
значення яких вважається відомим й у даній теорії не потребують
визначення. Наприклад, у механіці Ньютона таким поняттям буде
"сила", у геометрії Евкліда - поняття "точка", "пряма", "площина".
При аксіоматичному методі природно визначувана
залежність одних понять і тверджень від інших понять і тверджень
одержує свій розвиток і стає принципом побудови теорії. Аксіоми
й первинні поняття утворюють базис теорії.
Аксіоматизація наукових теорій має велику пізнавальну
цінність. Вона дозволяє ефективно й на строго логічній основі
вирішувати проблему істинності положень теорії як проблему
їхньої довідності.
Система аксіом, визначення й правила виводу
аксіоматизованої системи повинні забезпечувати наступні
методологічні вимоги:
- строгість, однозначність і достатність формулювання;
- несуперечність, тобто неможливо вивести два твердження,
одне із яких було б запереченням іншого;
- повноту, тобто при даних правилах прийнятих аксіом
досить, щоб на їхній основі довести або спростувати будь-яке
вираження, яке можна сформулювати мовою теорії;
- незалежність, тобто аксіоми повинні підбиратися так, щоб
жодна з них не була наслідком з якого-небудь числа інших аксіом.
У противному випадку, така аксіома є теоремою.
17. Емпіричні методи дослідження
Методи емпіричного дослідження
Вище було вказано наступні методи емпіричного
дослідження: спостереження, порівняння, експеримент,
вимірювання, моніторинг.
Спостереження, по визначенню у філософських словниках, -
це навмисне й цілеспрямоване сприйняття зовнішнього світу з
метою вивчення і відшукання смислу в явищах.
Спостереження вважається найбільш елементарним методом,
що виступає, як правило, у якості одного зі складових у комплексі
інших емпіричних методів.
Можливості метода спостереження обмежені. Він дозволяє
виявити лише зовнішні ознаки, зовнішні прояви фактів. Внутрішні
процеси залишаються для спостереження недоступними.
Порівняння.До найпоширеніших методів пізнання, наукового
дослідження належить і порівняння. Не випадково існує відома
сентенція "усе пізнається в порівнянні". Порівняння дозволяє
визначити подібність і відмінність предметів і явищ, теорій, точок
зору, виявити те спільне, що властиво двом або декільком об'єктам,
а виявлення спільного є щаблиною на шляху до пізнання
закономірностей ізаконів.
До порівняння, як методу пізнання, висуваються певні
вимоги: порівнюватися повинні лише такі об'єкти і явища, між
якими може існувати певна об'єктивна спільність; порівняння
повинне здійснюватися за найбільш важливими, істотними
ознаками.
Для порівняння можна використовувати наступний алгоритм:
- розглянути кожен досліджуваний об'єкт або явище окремо;
- виокремити ознаки, за якими можна їх порівняти;
- порівняти об'єкти або явища по всіх ознаках відносно
одного об'єкта або явища;
- визначити спільне;
- визначити відмінності.
Експеримент (від лат. experimentum - проба, досвід)
визначається в деяких словниках як планомірно проведене
спостереження; планомірна ізоляція, комбінація і варіювання умов
з метою вивчення залежних від них явищ. Тим самим людина
створює можливість спостережень, на основі яких складаються
його знання про закономірності в спостережуваному явищі.
Існує й таке визначення: експеримент - це випробування,
перевірка досліджуваних явищ у контрольованих і керованих
умовах.
Науково поставлений експеримент може бути здійснений
лише при наявності теорії або теоретичної основи, що обумовлює
завдання експерименту, дає узагальнення й пояснення йогоМетоди наукових досліджень
результатів.
Організація експерименту має звичайно ряд стадій:
- висунення гіпотези;
- постановка конкретного завдання й вибір об'єкту
дослідження;
- підготовка матеріальної бази для виконання експерименту;
- розробка й підготовка необхідного матеріалу;
- вибір оптимального шляху експерименту;
- спостереження явищ під чіс експерименту, їхня фіксація й
опис;
- аналіз й узагальнення отриманих результатів.
У науково-технічному дослідженні експеримент і теорія
тісно пов'язані. Усіляке розгортання експериментальних
досліджень являє собою один з найбільш важливих шляхів
розвитку сучасної науки.
Єрізні види експериментів:
Замісцемпроведення:
- природний (проводиться в природних, реальних умовах);
- лабораторний (проводиться в спеціально створених
дослідних умовах).
За часом (тривалістю) проведення довгостроковий і
короткочасний;
За метою, за спрямованістю експерименту – для констатації і
для формування.
Експеримент для констатації, називають іноді методом
зрізів. Він орієнтований на виявлення, установлення фактичного
стану досліджуваного об'єкта, на констатацію його вихідних
параметрів, якостей.
Експеримент для формування називають ще творчим,
перетворюючим. Це такий експеримент, що націлений,
спрямований на перетворення, удосконалювання якості об'єкта,
явища. Призначення цього виду експерименту в тому, щоб
випробувати, апробувати й доказово перевірити вірогідність
висунутих гіпотез, перевага і ефективність пропонованих і
випробовуваних методів, прийомів, форм, умов і т.д.
18.Загально-наукові методи дослідження
До загальнонаукових методів, використовуваним і для
емпіричного, і для теоретичного дослідження, відносять
абстрагування, аналіз, синтез, аналогію, індукцію, дедукцію,
абдукцію, моделювання, історичний і логічний метод, метод
графів. Дамо їм коротку характеристику.
Абстрагування. Сутність цього методу в уявному відволіканні
від несуттєвих властивостей, ознак, зв'язків, відносин досліджуваних
об'єктів й явищ й в одночасному виділенні, фіксуванні одного або
декількох істотних (цікавих для дослідника) сторін, властивостей
об'єкта.
Розрізняють процес абстрагування й результат
абстрагування, що називається абстракцією. Звичайно під
абстракцією розуміється знання про деякі сторони об'єктів, а
процес абстрагування - це сукупність розумових операцій, що
ведуть до одержання такого результату, тобто абстракції.
Прикладами абстракції можуть служити безліч понять, який
оперує людина не тільки в науці, але й у повсякденному житті:
дерево, будинок, дорога, рідина і т.п.
Основнафункція абстракцій полягає в тому, що вони:
- дозволяють замінити в пізнанні порівняно складне простим,
але простим, що виражає в цьому складному основне;
- допомагають розібратися у всьому нескінченному
різноманітті дійсності шляхом їхньої диференціації, шляхом
виділення в них всіляких сторін і властивостей, шляхом
установлення зв'язків і відносин між цими сторонами й
властивостями, фіксації їх у процесі пізнання.
Умовно виділяються чотири сходинки (щаблі) абстракції,
одержуваної інформації: феноменологічна (описова); аналітико-
синтетична; прогностична; аксіоматична.
Щаблі абстракції - це міра науковості інформації.
Процес абстрагування тісно пов'язаний з іншими методами
дослідження і перш за все з аналізом і синтезом. Методи наукових досліджень
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
24
Аналіз і синтез. Аналіз передбачає роздроблення цілого на
складові елементи, тобто виділення ознак предмету для вивчення їх
окремо як частини єдиного цілого. Строго проведений аналіз є
серйозною гарантією логічності викладу матеріалу дослідження
(дисертації, монографії).
Гіпотетичний аналіз здійснюється за допомогою дедукції.
Дедуктивна посилка дозволяє розробити певну версію причинного
ряду, що пояснює наслідки. Це важливо для дисертаційного
дослідження. Версія гіпотетичного характеру виправдана, якщо
припущення містить реалістичну ідею, виходить із варіантів, один
із яких містить істину. Розробка версій необхідна тоді, коли самі по
собі факти не дають подання про причини явища. Що часто тими
або іншими сторонами не укладається в якісь нормативи,
обумовлені теоретично. Тому виникає необхідність спочатку
гіпотетично будувати аналіз.
Для дослідників-початківців можна рекомендувати
наступний алгоритм аналізу:
- роздробити об'єкт, що вивчається, або явище на частини і
виявити зв'язки міжчастинами;
- виявити ознаки, властивості об'єкту;
- виявити схожість і відмінність цих ознак;
- розташувати об'єкти поодинці або за декількома ознаками в
послідовності убування або зростання цих ознак;
- співвіднести загальне із приватним, одиничним, особливим.
Цей алгоритм нагадує алгоритм для порівняння, тому, що
аналізі порівняння тісно пов’язані.
Уточнимо різницю між "ознакою" і "властивістю".
Ознаками називаються риси схожості або відмінності
предметів: показник, прикмета, знак, по якому можна взнати,
визначити що-небудь.
Властивість - якість, ознака, що становить характерну
особливість чого-небудь.
Синтез. Аналіз і синтез виступають як плідні методи
пізнання лише тоді, коли вони використовуються в тісній єдності.
Для того щоб став можливим аналіз тієї або іншої речі, вона
повинна бути зафіксована в нашій свідомості як деяке ціле, тобто
попередньою умовою аналізу є цілісне, систематичне її сприйняття.
І, навпаки, синтез можливий тоді, коли здійснений аналіз, колиРозділ 1
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
25
виділені ті або інші сторони й елементи деякого цілого. Отже,
синтез являє собою з'єднання отриманих при аналізі частин у єдине
ціле.
Методи аналізу й синтезу в науковій творчості можуть
приймати різні форми залежно від ступеня пізнання об'єкта, від
глибини проникнення в його сутність, звідси розрізняють:
- прямий або емпіричний аналізі синтез;
- зворотний або елементарно-теоретичний аналізі синтез;
- структурно-генетичний аналізі синтез.
Прямий або емпіричний аналіз і синтез застосовуються на
стадії поверхневого ознайомлення з об'єктом. При цьому
здійснюються виокремлення частин об'єкта, виявлення його
властивостей, найпростіші вимірювання, фіксація даних, що лежать
на поверхнізагального.
Зворотний або елементарно-теоретичний аналіз і синтез
використовуються для досягнення моментів сутності явища. Аналіз
і синтез тут базуються на деяких теоретичних міркуваннях, у якості
яких можуть виступати припущення про причинно-наслідковий
зв'язок різних явищ, про дію якої-небудь закономірності.
Структурно-генетичний аналіз і синтез дозволяють
найбільш глибоко проникнути в сутність об'єкта. Тут ідуть далі
припущення про деякий причинно-наслідковий зв'язок. Цей вид
аналізу й синтезу вимагає вичленовування в складному явищі
таких елементів, таких ланок, які представляють саме головне, саме
центральне в них, їх "клітинки", "ядро", що робить вирішальний
вплив на всі інші сторони сутності об'єкта.
Поняття аналогія (гр., analogia - відповідність), у більш
широкому значенні, вживається як подібність, відповідність,
подоба предметів й явищ.
Пізнавальне значення аналогії обумовлюється тим, що вона
виступає одним з активних методів дослідження переважно на
початковому етапі процесу пізнання.
Першим кроком у висновках за аналогією є порівняння. Воно
дозволяє при порівнянні предметів виявити характер спільності і
розходження міжними.
Науці відомо чимало відкриттів і технічних винаходів,
дослідження яких починалося з аналогій. Наприклад, подібність
між явищами в електричній машині й блискавкою привелиМетоди наукових досліджень
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
26
Франкліна до винаходу громовідводу. Тисячі речовин створені
хіміками за аналогією їх із природними сполуками.
Аналогія є засобом конкретизації думки. Зміст аналогії
полягає в тім, щоб знаходити невідомі ознаки, опираючись на
раніш придбані знання о іншому, подібному з ним предметі або
явищі, переносити інформацію від одного предмета на іншій на
основі деякого співвідношення міжними.
Залежно від характеру перенесення інформації розрізняються
типи аналогій:
- каузальна аналогія, у якій аналогічними виявляються
явища, породжувані однаковими причинами;
- функціонально-структурна аналогія, у якій структури
систем ототожнюються на основі тотожності їхніх функцій;
- структурно-функціональна аналогія, у якій, навпаки,
функції ототожнюються на основі тотожності структури.
Висновки, зроблені за аналогією, носять імовірнісний
характер. Імовірне знання має численні градації, починаючи від
малоймовірних, ненадійних знань і кінчаючи рівнем, що межує із
достовірними знаннями.
Підвищення ймовірності висновків за аналогією залежить від
кількості розглянутих подібних ознак у порівнюваних явищ і від
ступеня істотності цих ознак.
Варто враховувати одну досить істотну обставину. Чим
більше подібності між порівнюваними предметами, тим менше
евристична цінність аналогії. У теорії моделювання, наприклад,
прийнято вважати, що занадто віддалена модель може ввести в
оману, а занадто "точна" втрачає своє значення, стає марною.
До методу аналогії близький інший метод - екстраполяція.
Екстраполяція - це поширення висновків, отриманих зі
спостереження над однією частиною явища, на іншу його частину.
Індукція й дедукція. У дисертаційних дослідженнях індукція і
дедукція рідко позначаються як методи дослідження, мабуть тому,
що їх вважають звичайними видами висновку.
Індукція - це спосіб міркування від більш приватних суджень
до більш загального судження, установлення загальних правил і
законів на підставі вивчення окремих фактів й явищ. Вона
починається з нагромадження знань про якнайбільше число в
дечому однорідних предметів й явищ. Узагальнюючи подібніРозділ 1
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
27
факти, людина робить твердження про приналежності даної ознаки
всім предметам, що входять у даний клас. Наприклад,
узагальнюючи, що мідь, залізо, олово, срібло й інші метали
проводять електрику, з'являється висновок про те, що всі метали
електропровідні.
Дедукція - це спосіб міркування від загального судження до
приватного судження, пізнання окремих фактів й явищ на підставі
знання загальних законів і правил.
Приклад дедуктивного умовиводу: "Всі метали
електропроводні. Залізо - метал. Отже, залізо електропровідне".
Різниця між індукцією й дедукцією в протилежній
спрямованості ходу думки. Узагальнюючи емпіричний матеріал,
що накоплено, індукція підготовляє ґрунт для висування
припущень про причину досліджуваних явищ, а дедукція,
теоретично обґрунтовуючи отримані індуктивним шляхом
висновки, зменшує їхній гіпотетичний характер і перетворює в
достовірне знання.
Розрізняють повну і неповну індукцію. Повна індукція
полягає в розгляді кожного випадку, кожного предмету, що
входить в клас явищ, і оскільки окремих випадків безліч,
узагальнення робиться на основі вивчення типових випадків.
Неповна індукція має місце, коли висновок про клас предметів
робиться виходячи з розгляду лише деяких предметів даного класу.
В цьому випадку аналізуються їх суттєві ознаки, зв'язки і тому
подібне. Неповна індукція має широке застосування, але вона не
дає достовірного висновку.
Дедукція вважається найкоротшим шляхом до пізнання, у
цьому її характерна перевага. Її структура складається із трьох
суджень:
- загального положення, іменованого великою посилкою;
- пов'язаного з ним судження, що призводить до його
застосування і відомого за назвою малої посилки;
- висновку.
Абдукція - спосіб міркування від наявних даних до гіпотези,
що пояснює або оцінює їх краще, ніж альтернативні гіпотези. Є
інший варіант визначення: абдукція - це міркування, що
здійснюється на підставі інформації, що описує певні факти або
дані й приводить до гіпотези. Методи наукових досліджень
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
28
На перший погляд може здатися, що абдукція нічим не
відрізняється від індукції, у якій висновок робиться на основі
узагальнених фактів і тому також має характер гіпотези. Але це
чисто формальна подібність. Звичайна індукція просто перераховує
факти, що мають деяку загальну ознаку, але не пояснює їх.
Абдуктивне міркування широко використовується й у
повсякденному мисленні, у всіх випадках, коли доводиться
звертатися до гіпотез. Коли лікар ставить діагноз на основі
симптомів захворювання він, власне кажучи, робить абдуктивне
умовисновок, тобто розглядаючи симптоми як взаємозалежну
систему фактів, він намагається знайти їм пояснення за допомогою
діагнозу передбачуваної хвороби. Можна сказати й так, що
симптоми виступають як безпосередньо спостережувані факти,
наслідки, а хвороба - як їхня причина.
Використання абдукції в науці має, на думку вчених, більш
складний характер, тому що в ній:
- у якості посилки для висновку можуть виступати як
емпіричні факти, так і засновані на них узагальнення й емпіричні
гіпотези;
- рівень пояснення фактів зростає в міру переходу від
емпіричних гіпотез до теоретичних. Наприклад, гіпотеза Кеплера
про рух планет була заснована на ретельних спостереженнях і
змінах рухів планети Марс, виконаних Тихо Бразі (датським
астрономом). Тому вона змогла пояснити еліптичну орбіту й інші
закономірності руху планет Сонячної системи.
Альтернативною вважалася найпоширеніша гіпотеза про рух
планет по круговій орбіті, хоча допускалися й інші форми (овал,
овоїд).
Абдукція вважається деякими вітчизняними і закордонними
авторами універсальною логічною схемою пошуку пояснювальних
гіпотез і головна відмінність абдукції від таких традиційних форм
умовиводів, як індукція й дедукція, вони бачать у її орієнтації на
пояснення досліджуваних фактів. Саме виявлення нових фактів
змушує в повсякденному житті робити припущення, а в науці -
більш обґрунтовані гіпотези, які пояснюють ці факти.
На відміну від традиційного погляду, що розглядає індукцію
як висновок від часткового до загального, Пірс Чарльз
(амеріканський філософ, логік, математик і природознавець) Розділ 1
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
29
визначав її як логічну операцію підтвердження гіпотез, що зближує
його точку зору із сучасною індуктивною (імовірнісною) логікою.
В абдуктивному висновку дедукція й індукція виступають
спільно, тобто дедукція служить для виводу наслідків з гіпотези,
запропонованої для пояснення нових фактів, а індукція -
підтверджує або спростовує цю гіпотезу й тим самим коректує її.
Звідси стає очевидним, що абдукція являє собою процес, у ході
якого відбувається модифікація й корекція гіпотез.
Моделювання - особливий і досить універсальний метод
наукового пізнання, що припускає вивчення об'єкта (оригіналу)
шляхом створення й дослідження його копії (моделі), що заміщає
оригінал з певних сторін, що цікавлять дослідника. Моделювання -
це метод створення й дослідження моделі.
Визначення "модель" має декілька значень.
Модель (ф. modffle, і. modello): 1) зразок; 2) відтворення
предмета в зменшеному або збільшеному вигляді; 3) предмет
винаходу в мистецтві, натурщик, натурниця, що позують перед
художником; 4) у ливарній справі - зразок того предмета, який
потрібно відлити; 5) геометричне креслення, що дає наочне
уявлення про який-небудьфізичний об'єкт або процес.
У процесі пізнання модель виступає, насамперед, як джерело
інформації про оригінал і служить засобом її фіксації. Однак не
слід бачити сутність моделі у її подібності з оригіналом. Моделі -
це такі аналоги, що суттєво подібні оригіналу, а відмінності не
суттєві відповідно умов конкретної пізнавальноїзадачі.
Наукова модель - це подумки представлена або матеріально
реалізована система, що адекватно відображає предмет
дослідження і здатна заміщати його настільки, що вивчення моделі
дозволяє одержувати нову інформацію про об'єкт.
Модельне дослідження має наступну структуру: постановка
задачі; створення або вибір моделі; дослідження моделі;
перенесення знання з моделі на оригінал.
За допомогою моделей можуть досліджуватися будь-які
об'єкти. Але принципова неповнота, фрагментарність моделей не
дозволяє одержувати цілковитого знання про оригінал. Тільки в
сполученні з іншими методами пізнання й у сполученні з
безпосереднім дослідженням оригіналу метод моделювання може
бути плідним. Методи наукових досліджень
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
30
Головна перевага моделювання - цілісність подання
інформації.
Власне кажучи моделювання служить трьом цілям:
евристичній - для класифікації, позначення, знаходження
нових законів, побудови нових теорій й інтерпретації отриманих
даних;
обчислювальній - для вирішення обчислювальних проблем за
допомогою моделей;
експериментальній - для вирішення проблеми емпіричної
перевірки (верифікації) гіпотези за допомогою оперування з тими
або іншими моделями.
В останні роки розширився спектр форм, що відносяться до
моделювання: схеми, креслення, короткі описи (схема - конспекти),
математичні формули, матриці, символи, графи і т. д.
Історичний і логічний методи наукового пізнання
використовуються тільки там, де так чи інакше предметом
дослідження стає історія об'єкта.
Логічний метод дослідження тісно пов'язаний зісторичним, і
він визначається як метод відтворення, реконструювання в
мисленні, свідомості складного об'єкта, що розвивається (або, що
развивалося) у формі історичної теорії. Для цього можуть
використовуватися найрізноманітніші пізнавальні операції й
методи. На відміну від історичного методу, при логічному
дослідженні об'єкта дослідник відволікається, абстрагується від
всіх історичних випадків, окремих фактів, зиґзаґів, і з історії
виокремлюється саме головне, визначальне, істотне.
19.Емпірико-теоретичні методи наукового дослідження
До методів, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.
До емпірико-теоретичних методів відносять: абстрагування; аналіз і синтез; індукцію і дедукцію; моделювання; історичний підхід; логічний
Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) - це уявне відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв´язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраговані властивості і відношення пов´язуються з відомими класами об´єктів («метал», «натуральне число», «рослина»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов´язані («корисність», «краса», «моральність»).
Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чистому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» взагалі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний глибоко зрозуміти будь-яке конкретне явище.
Аналіз - це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з´єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.
Аналіз та синтез взаємопов´язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об´єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.
Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об´єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об´єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він недостатній.
Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв´язках різноманітних явищ.
Найглибше проникнути в сутність об´єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиблено вивчають причинно-наслідкові зв´язки. Цей тип аналізу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких елементів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об´єкта.
Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв´язки між предметами чи явищами або між їхніми певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв´язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих висновків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).
Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень.
Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вважається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведення твердження (наслідку) з одного або кількох інших тверджень (посилань) на основі законів логіки, що мають достовірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.
Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв´язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.
Моделювання - непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об´єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об´єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об´єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об´єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджуваному явищу, процесу.
Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний, моделювання та ін. методи системного аналізу, які передбачають вивчення складних об´єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і аналізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.
Під абстрагуванням розуміють відхилення несуттєвих думок, властивостей, зв´язків і відносин реальних об´єктів і, одночасно, виділення однієї з декількох сторін. Розрізняють наступні види абстрагування: ототожнювання, ізолювання, конструктивізація.
Аналіз і синтез - комплексний метод дослідження, що базується на послідовному розчленуванні об´єкту на елементи чи властивості (аналіз) та з´єднанні окремих його частин в єдине ціле (синтез).
Індукція і дедукція спрямовує процес пізнання від окремого до загального (індукція) і від загального до конкретного (дедукція).
Моделювання - це процес вивчення об´єкту через пристрої (елементи моделі), що моделюють його поведінку, з перенесенням знань з моделі на оригінал. Моделювання буває фізичне, графічне, аналогове, економіко-математичне, комп´ютерне та ін.
Історичний і логічний підходи використовуються комплексно для дослідження історії економічного об´єкта чи явища та виділення суті історичного процесу розвитку об´єкту чи явища.
До теоретичних методів наукових досліджень відносять узагальнюючі методи (сходження від абстрактного до конкретного; ідеалізація; формалізація; аксіоматичний метод) та часткові методи (визначення, опис, інтерпретація).
Сходження від абстрактного до конкретного - це метод пізнання в русі думки від абстрактних визначень конкретного об´єкту, отриманих в результаті його розчленування і опису за допомогою понять, до конкретного цілісного знання про об´єкт. Теорію, що описує діяльність підприємства взагалі, можна розуміти як абстрактне уявлення про об´єкт - підприємство, а розрахунки кількісних і якісних показників діяльності визначеного конкретного підприємства розуміють як конкретне. Для оцінки і аналізу діяльності конкретного підприємства необхідно спиратись на теоретичні знання, які є абстрактним описом об´єктивної реальності. Застосування даного метода полягає у співставленні теорії як абстрактного опису і практики як конкретного опису об´єкту дослідження та відповідно формулювання в результаті цього висновків.
Ідеалізація - це вид абстрагуючої діяльності, пов´язаний з утворенням і вивченням ідеальних об´єктів, що наділяються нереальними, неіснуючими властивостями.
Формалізація - метод вивчення економічного процесу шляхом відображення його змісту і структури в знаковій формі. Наприклад, показник продуктивності праці визначається як:
де ПП - продуктивність праці одного працівника, тис.грн./чол., ОД - загальний обсяг діяльності підприємства, тис.грн., г - середньоспискова чисельність працівників підприємства, чол.
Аксіоматичний метод передбачає виділення знань за певними логічними правилами, виходячи з ряду тверджень, що приймаються без доказів. Він найбільш поширений в математичних науках.
Під визначенням розуміють формулювання особливостей об´єкту дослідження, специфічних способів його пошуку.
Описом є фіксація результатів дослідження на основі певної системи визначень.
За допомогою інтерпретації формалізована система приводиться у відповідність певній змістовній теорії.
20. Конкретно-наукові (спеціальні) методи наукового пізнання
Конкретно-наукові методи (КНМ) — ті, що застосовуються в окремих науках або у кількох близьких між собою наукових дисциплінах. Вони поділяються на дві групи: міждисциплінарні і спеціальні.