4. Моделювання ситуацій та розробка рішень

Термін «модель» різними авторами трактується неоднаково. Так, скажімо,Мексон, Альберт іХедоури під моделлю розуміють спрощення реальної життєвої ситуації, до котрої я вона застосовується; Шеннон під моделлю розуміє уявлення об'єкта, системи чи ідеї на деякою формі, відмінній від самого цілісності. Але нам до кращим представляється визначення поняття «модель», данеМедоузом та інші у монографії «Межі зростання», у якій аналізуються різні можливі сценарії розвитку, економіки та людства. Відповідно до цього визначенню, модель – це упорядкований набір пропозицій складну систему. Моделі йдуть на чіткішого розуміння чи іншого аспекти функціонування об'єкта через відбір тих спостережень, досвіду, відчуттів тощо. буд., які причетні до аналізованої проблемі. Модель менш складна, ніжмоделируемий об'єкт, і дозволяє керівнику краще дати раду конкретній ситуації та прийняти правильне рішення. Аналіз моделей і особливості організації, як штучного, і природного типу показав, будь-яка організація, функціонуюча у реальному, мінливому світі, повинна мати ефективно працюючим механізмом управління рішенням виникаючих перед ній проблем.

Так само важливий в організацію і виконавчий механізм, який би реалізацію прийнятого рішення.

Механізм управління проблемами організації має забезпечити:

• Виявлення й діагностику проблем, що виникають у організації за зміни зовнішніх й міністерство внутрішніх умов;

• Співвіднесення їх з стратегічними і тактичними цілями;

• Аналіз труднощів і підготовку управлінські рішення;

• Визначення механізму реалізації рішень;

· Визначення Конкретних виконавців серед існуючих структурних підрозділів. Якщо серед існуючих структурних підрозділів організації відсутні підрозділи, здатні ефективно реалізовувати прийняті рішення, а рішення є життєво важливими для виживання організації, або задля досягнення стратегічних чи важливих тактичних цілей, необхідно створення нових підрозділів, здатних забезпечити реалізацію. Прикладом масового створення нових структурних підрозділів російській підприємствах, у період початку ринку було визнано створення маркетингових підрозділів, оскільки без забезпечення збуту виробленої підприємством продукції неможливо було мови щодо проведення ефективній економічній діяльності. Модель вирішення питань у створенні – це, передусім, уявлення її механізму управління проблемами.

5. Стратегічні і тактичні плани в системі менеджменту

Хоча управління як вид діяльності людини існує дуже давно, але усвідомлення необхідності систематизації досвіду в цій сфері відбулося лише на початку XX століття. Поштовхом для осмислення того, що управління повинно ґрунтуватися на об'єктивних наукових засадах стала опублікована в 1911 р. книга Фредеріка Уінслоу Тейлора "Принципи наукового управління"^[1]. Тейлор на конкретних прикладах показав можливість підняття продуктивності праці в кілька разів шляхом стандартизації інструментів і методів виконання робіт та шляхом спеціалізації управлінської діяльності - замість одного майстра вводяться декілька майстрів-спеціалістів, інструкторів, інспекторів з якості. Майстри за допомогою наукових методів постійно здійснюють пошук нових та ефективніших способів виконання операцій, потім складають письмові інструкції та навчають передовим методам робітників. За продуктивну і якісну роботу робітники винагороджуються підвищеною платнею та преміями. В 1916 р. основоположник класичної (адміністративної) системи управління Анрі Файоль публікує працю "Загальне і промислове управління" (фр. Administration Industrielle et générale) , де він систематизує основні функції управління, основні принципи управління та основні елементи управління. Наведена класифікація з певними доповненнями і уточненнями використовується і досі^[2].

Елементи управління по Файолю:

1. Передбачення (постановка цілей і створення програми дій по їх досягненню);

2. Організовування (побудова організаційної структури, розподіл повноважень та обов'язків, відбір персоналу виходячи з його професійних якостей, навчання персоналу);

3. Розпорядництво (реалізація планів);

4. Координація (взаємне узгодження діяльності всіх підрозділів та гармонійне пристосування всіх наявних засобів для досягнення цілей організації);

5. Контроль (перевірка виконання планів та наказів, виявлення помилок і їх виправлення).

Функції управління по Файолю, які покладені в основу класичної (функціональної) організаційної структури:

1. Технічна функція (виробництво продукції);

2. Комерційна функція (купівля, продаж, обмін);

3. Фінансова функція (залучення і ефективне використання фінансових коштів);

4. Страхова функція (зменшення ризиків від непередбачуваних обставин);

5. Облікова функція (фіксація реального стану справ на підприємстві, бухгалтерія, статистика );

6. Адміністративна функція (5 елементів управління наведених вище).

Загальні принципи управління по Файолю:

1. Розподіл праці;

2. Влада (повноваження і відповідальність);

3. Дисципліна;

4. Командування, єдність розпорядництва;

5. Єдність керівництва;

6. Підпорядкування приватних інтересів загальним;

7. Справедлива винагорода;

8. Баланс між централізацією і децентралізацією;

9. Ієрархія, вертикаль влади але для ефективної роботи необхідні і горизонтальні звя'зки;

10. Порядок;

11. Справедливість;

12. Постійність складу персоналу;

13. Ініціатива;

14. Єднання персоналу.

Приблизно в цей же час Макс Вебер описує "найдосконалішу" форму управління - раціональну бюрократію, яка має такі характеристики^[3]:

1. працівники підкоряються лише об'єктивним службовим обов'язкам;

2. незмінна чиновницька ієрархія;

3. постійні службові компетенції;

4. робота по контракту;

5. професійна кваліфікація (екзамен, наявність відповідного диплому);

6. постійна зарплата;

7. єдине місце роботи;

8. кар'єрне "просування" в залежності від терміну служби або від успіхів в роботі;

9. робота "відокремлена від засобів управління" і без привласнення робочого місця;

10. підкорення суворій дисципліні і контролю.

Вже в 30-х роках XX століття в США більша частина великих підприємств безпосередньо управляється не одноосібними власниками і їх сім'ями, а контролюється найманими менеджерами або через механізми акціонерної власності (відбувається "менеджерська революція"). Під час великої депресії в США консультанти з ефективної організації виробництва в основному займались реорганізацією підприємств, які знаходились на межі банкрутства. Набутий практичний досвід призвів до висновку, що життєздатність компаній залежить не тільки від ефективності виконання роботи працівниками і від наявності сучасних станків та технологій,а й від ефективної діяльності вищого керівництва підприємства. В цей час був сформований принцип, відповідно до якого основна причина довгострокового існування компанії знаходиться поза її межами, головне, щоб результат діяльності компанії був потрібен споживачам. Зовнішнє середовище компанії постійно змінюється, причому зміни носять як сприятливий характер так і загрози, постійно змінюються і потреби споживачів. Якщо конкурент швидше зреагує на побажання клієнтів, то саме він виживе в цьому змаганні. Дослідникам ці обставини дали привід провести аналогію з біологічними системами і виживанням в них. Як наслідок головним завданням вищого керівництва повинно буди управління змінами в компанії з метою адаптації внутрішнього середовища відповідно до змін у зовнішньому середовищі. Відправною точкою для прийняття правильних "адаптаційних" рішень повинна бути "місія організації" сформульована з точки зору вимог зовнішнього середовища (зокрема споживачів). Остаточно сформулював цю концепцію в 1957 р. Філіп Селзнік в книзі "Керівництво в адміністрації: Соціологічна інтерпретація" ^[4]. Наслідком осмислення організації як відкритої системи, було створення методу SWOT-аналізу (аналіз слабких і сильних сторін внутрішнього середовища організації та сприятливих можливостей і загроз з боку зовнішнього середовища). Згодом консультування по реорганізації виробництва поступово переросло в консультування по ефективному організовуванню загальної діяльності компаній і виникла професія управлінський консалтинг, призначенням якої є надання вищому керівництву організацій допомоги в створенні та вдосконаленні системи стратегічного управління, розробці стратегій і проведенні організаційних змін^[5]. В 1954 році Пітер Друкер в книзі "Практика менеджмента" запропонував концепцію Управління по цілям (management by objectives, MBO). Відповідно до цієї концепції організація буде діяти більш ефективно, якщо в ній створено чітку ієрархічну систему цілей , де кожен наступний рівень цілей сприяє досягненню цілей вищого рівня, а всі окремі цілі разом узяті повинні бути скоординованими між собою, та такими що забезпечують досягнення загальних цілей організації. При цьому складність системи контролю та самоконтролю повинна знаходитись в межах необхідних для досягнення цілей організації, контроль не повинен бути самоціллю В 50-х роках, після другої світової війни, з одного боку відбувалась конверсія військового виробництва з іншого почалась холодна війна і постали нові вимоги до розробки складної військової техніки та озброєнь. На вимогу військових запроваджувались нові методи організації і управління високотехнологічними проектами, в яких брали участь велика кількість підрядників – широко почали використовуватись органістичні організаційні структури, які створювались (адаптувались) індивідуально під окремий проект (матричні та проектні організаційні структури), були розроблені нові методи з використанням ЕОМ, широко почали застосовуватись математичні методи прийняття оптимальних рішень. Післявоєнна ж конверсія та зазначені вище обставини застосування системного підходу, сприяли створенню концепції маркетингу - відповідно до якої завданням організації повинно буди виявлення і задоволення потреб споживачів на цільових ринках кращим способом ніж у конкурентів. З маркетингової точки зору раніше існували концепції які концентрували увагу лише на внутрішніх факторах організації: концепція вдосконалення виробництва; концепція вдосконалення товару; концепція інтенсифікації комерційних зусиль. В 1962 році Альфред Чандлер опубліковує книгу "Стратегія і структура: Глави з історії американських промислових підприємств" в якій він ґрунтуючись на фактичних даних про результати діяльності великих корпорацій дійшов висновку, який став основою стратегічного управління : "Структура визначається стратегією" (Structure follows Strategy). В випадку, якщо структура не відповідає стратегії, тоді підприємство діє неефективно ^[7]. Систематизував попередні підходи і поклав початок концепції стратегічного управління Ігор Ансов (Igor Ansoff) в класичній роботі "Корпоративна стратегія"^[8].

В 80-х роках XX століття відбулось стрімке зростання японської економіки завдяки специфічній культурі і концентрації уваги на системах управління якістю, відповідно організаційна (корпоративна) культурура і системи управління якістю потрапили до сфери відповідальності стратегічного управління.