4. Основні засади управління еколого-освітньою діяльністю в галузі природно-заповідної справи

Навчально-професійне забезпечення еколого-освітньої діяльності

На сьогоднішній день ще бракує необхідних методичних розробок з проблеми екологічної освіти та виховання на всіх рівнях. Більшість напрямів підготовки фахівців спираються на навчальні програми та спецкурси з екології, рідше - з охорони природи. На жаль, практично відсутні відповідні курси та навчальні програми з таких спеціальностей як "Охорона природи" та '"Природно-заповідна справа", а також відповідні спеціальності для здобуття наукових ступенів.

Для широкого висвітлення питань охорони природи та природно-заповідної справи необхідно повніше використовувати навчальний процес у школах, причому як з предметів природничого, так і гуманітарного циклів, спираючись на наявну матеріально-технічну базу, використовувати вживані підручники та посібники. Разом з тим необхідно підвищити якість проведення основного навчально-виховного процесу і позашкільних заходів з охорони природи, широко залучаючи ігрові методи та установки, що базуються на принципах внутрішньої цінності природи, залежності якості людського життя від різноманіття та сталості екосистем. У шкільні та позашкільні навчальні програми доречно включити елементи традиційних екологічних знань, особливо тих, що стосуються сакралізації еталонних елементів етнічного довкілля. Використання цих знань як культурно-інтелектуального надбання народу і, зокрема, місцевого населення сприятиме збереженню традицій заощадливого, шанобливого ставлення до природи рідного краю, а отже й розумінню функцій природоохоронних територій.

З метою посилення й удосконалення еколого-правової освіти, як важливої складової загальної екологічної освіти, централізовано мають бути підготовлені рекомендації з наступних напрямів:

• розширення мережі спеціальних правничих навчальних закладів (коледжі, інститути), де б викладалося екологічне право;

• створення нових та реорганізації діючих наукових зокрема еколого-експертних центрів, діяльність яких спрямована на дослідження та оцінку різноманітних проблем охорони природи, використання природних ресурсів, дотримання норм екологічної безпеки;

• розробка нових навчальних програм, удосконалення методик викладання основ екологічного права та спецкурсів з еколого-правових дисциплін в сучасних умовах для підготовки фахівців у галузі права, інших гуманітарних та природничих спеціальностей;

• підготовка методичних рекомендацій для установ природно-заповідного фонду щодо здійснення еколого-просвітництької та виховної роботи, а також для громадських природоохоронних організацій.

Важливою функцією централізації еколого-освітньої діяльності є методичне забезпечення розробки нормативно-правової та законодавчої бази у сфері екологічної освіти, культури і підготовки кадрів для природно-заповідної галузі. Вже розроблена і впроваджується загальна концепція екологічної освіти в Україні, але вимагає прискорення підготовка державної Програми з екологічної освіти та Закону України ^иПро екологічну освіту", а також рекомендацій щодо підготовки переліку нормативних дисциплін та основних спецкурсів з екології, охорони природи, екологічного права та екологічної освіти у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах. Доцільно також централізовано здійснювати контроль за якістю викладання відповідних спецкурсів.

Інформаційно-координаційна робота та зв'язки з громадськістю

Інформаційна діяльність є одним із головних чинників формування у населення сучасного екологічного світогляду та культури екологічної поведінки. Створенню нових природно-заповідних територій має передувати вивчення громадської думки даного регіону щодо сприйняття місцевим населенням доцільності майбутнього природно-заповідного об'єкту. В такому разі необхідно проінформувати населення, землекористувачів і власників землі про стан природних ресурсів, біорозмаїття і необхідність їх охорони, а також можливі зміни та обмеження в господарській діяльності місцевого населення. В результаті активного інформування та агітації люди мають усвідомити небезпеку кризових екологічних явищ у природі і необхідність створення природно-заповідних територій з метою одержання не лише соціально-економічних матеріальних вигод, але і духовних переваг. Особливо необхідно акцентувати увагу на економічній доцільності збереження природи, визначенні економічної цінності майбутніх природно-заповідних територій не лише за земельно-ресурсними показниками, але і за оцінкою біорізноманіття, а також перспектив створення альтернативних форм зайнятості для місцевого населення (у сфері екологічного чи зеленого туризму), розвитку екологічного органічного сільського господарства тощо.

Центральні органи системи екологічної освіти мають підтримувати діяльність відповідних підрозділів установ природно-заповідного фонду, громадські екологічні організації, забезпечуючи їх екологічною, природоохоронною та іншою інформацією, організовувати виставки видань і матеріалів про основні досягнення у природно-заповідній справі. На всі органи екологічної освіти покладаються функції публікації у засобах масової інформації прес-релізів, статей, відомостей про стан природно-заповідного фонду, формування Національної доповіді з природно-заповідної справи.

Еколого-освітні центри, підтримуючи зв'язки з громадськістю і організовуючи їй доступ до екологічної інформації, здійснюють координацію дій між усіма закладами України, залученими до екологічної освіти та виховання. На їх базі треба також створити громадські приймальні, визначити принципи і механізми їх функціонування, а також відомчу електронну мережу "Наука і екоосвіта".

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ЯДЕРНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Н А К А З

N 140 від 21.09.98 Зареєстровано в Міністерстві

м.Київ юстиції України