3. Об’єкти та суб’єкти соціально-реабілітаційної діяльності. Завдання установ соціальної реабілітації

Об’єктами реабілітації у соціальній педагогіці є:

1. Соціокультурно й педагогічно занедбані діти й підлітки (основними ознаками занедбаності можна вважати недоліки провідної діяльності (гра, навчання), відхилення у поведінці, труднощі соціальної адаптації.

2. Неповнолітні правопорушники, дезадаптовані підлітки із девіантною поведінкою, діти-сироти (цій «групі ризику» насамперед потрібна допомога в соціальній адаптації, оволодінні соціальними ролями, культурно-моральним нормами і цінностями, соціальна підтримка).

3. Діти з порушенням психосоматичного й нервово-психічного здоров’я і функціональними відхиленнями (хронічні соматичні захворювання, функціональні порушення, нервово-психічні захворювання, розумова відсталість, інвалідність). Діти цієї групи відчувають потребу, насамперед, у медичній і психологічній реабілітації, суб’єктами якої виступають лікарі й психологи, або в комплексній реабілітації в умовах взаємодії лікарів, педагогів, психологів і соціальних працівників.

4. Сім’ї, що опинилися в кризовій ситуації; сім'ї, що виховують дитину-інваліда; жінки та діти, що зазнали різних форм насилля, безробітна молодь, особи, що вийшли з місць позбавлення волі тощо.

Суб’єктами реабілітації є: соціальні педагоги, здатні виконувати перераховані функції і надавати психологічну допомогу дітям і підліткам, а також організації, установи соціально-педагогічної реабілітації, основними завданнями яких є: профілактична робота з попередження дезадаптації дітей, виявлення джерел і причин соціальної дезадаптації неповнолітніх, розробка і забезпечення реалізації індивідуальних програм соціальної реабілітації; підготовка рекомендацій і здійснення взаємодії з сім’ями дезадаптованих дітей; надання психологічної, психокорекційної та іншої допомоги у ліквідації кризової ситуації сім'ї; визначення і здійснення разом з зацікавленими відомствами, оптимальних форм подальшого виховання дітей.

4. Технологія індивідуальної реабілітації вихованця.

На думку Б.А. Куган, індивідуальна комплексна реабілітація являє собою систему, що включає на кожному з виділених етапів заходи реабілітації:

Перший етап – визначення вихідного реабілітаційного потенціалу:

а) соціально-побутова: перевірка документів; збір інформації про рівень соціально-побутової реабілітації; оцінка потенційних можливостей розвитку соціально-побутових навичок;

б) медико-фізіологічна: первинне медичне обстеження; збір анамнестичних даних;

в) медико-психологічна: виявлення гострих психологічних проблем; збір психологічного анамнезу;

г) психолого-педагогічна: перевірка відповідності знань рівню освіти; виявлення педагогічних проблем; підготовка рекомендацій з навчання;

д) соціально-трудова: збір інформації про трудову установку і професійні інтереси; підготовка рекомендацій щодо професійної адаптації.

Другий етап – складання індивідуальної комплексної програми реабілітації:

а) соціально-побутова: розробка плану формування і розвиток навичок самообслуговування; участь у складанні комплексної програми;

б) медико-фізіологічна: розробка програми медичної реабілітації; участь у складанні комплексної програми;

в) медико-психологічна: розробка програми медико-психологічної програми;

г) психолого-педагогічна: розробка плану індивідуального навчання і фізичного виховання;

д) соціально-трудова: розробка плану професійного навчання.

Третій етап – реалізація розробленої програми і її періодичне коректування:

а) соціально-побутова: адаптація дитини до умов життя установи; соціально-побутове навчання і виховання;

б) медико-фізіологічна: періодичне проходження медичних оглядів; призначення курсів медикаментозного та фізіотерапевтичного лікування;

в) медико-психологічна: психологічна діагностика; психотерапія і психологічна корекція виявлених порушень адаптації; індивідуальні психологічні консультації;

г) психолого-педагогічна: розвиваюче навчання; організація виховної роботи;

д) соціально-трудова: професійна орієнтація; трудове навчання і позитивне ставлення до праці; коректування комплексної програми реабілітації.

Четвертий етап – рекомендації вихованцю:

а) соціально-побутова: рекомендації із соціально-побутового визначення;

б) медико-фізіологічна: рекомендації зі збереження здоров'я та фізичного розвитку;

в) медико-психологічна: рекомендації з психологічної адаптації;

г) психолого-педагогічна: рекомендації з навчання;

д) соціально-трудова: рекомендації з працевлаштування та професійного вдосконалення.

П’ятий етап – керування життєдіяльністю вихованця:

а) соціально-побутова: консультації щодо соціально-побутових питань і надання допомоги в кризових побутових ситуаціях;

б) медико-фізіологічна: медичні консультації і надання медичної допомоги;

в) медико-психологічна: психологічні консультації і надання психологічної допомоги;

г) психолого-педагогічна: психолого-педагогічна консультація.

Використовуючи різноманітні заходи соціальної реабілітації, необхідно об’єктивно оцінювати їх результат. Ефективність реабілітації досягається всім комплексом реабілітаційних заходів, а ступінь цієї ефективності визначається рівнем соціалізації клієнта, його здатністю адаптуватися в суспільстві.