4. Бюджетна політика і бюджетна стратегія.

Бюдже́тна полі́тика — це сукупність державних заходів спрямованих на зміцнення доходної частини державного бюджету, посилення соціальної направленості видатків бюджету, створення умов макроекономічної стабілізації. Вона відображає спрямування форм і методів утворення оптимальних обсягів фінансових ресурсів бюджету та їх найефективнішого розміщення і найбільш економного використання. Бюджетна політика це форма свідомої діяльності владних структур, але її основні засади формуються відповідно до того, яка модель економічної системи прийнята в даній державі і яку визначено кінцеву мету економічної діяльності.

Бюджетна стратегія – це цілісна система дій держави спрямована на реалізацію мети, завдань та пріоритетів довготривалого курсу бюджетної політики, розрахованого на тривалу перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією. Метою стратегії має бути забезпечення відповідних цілей держави, незважаючи на втручання з боку зовнішніх сил чи обставин.

Бюджетна стратегія реалізується шляхом бюджетного прогнозування та бюджетного програмування. Бюджетним прогнозуванням – розробка та складання науково-обґрунтованих гіпотез про ймовірний стан бюджетної системи та відповідних показників, які характеризують цей стан; науково-обґрунтовані пропозиції щодо тенденцій і напрямів розвитку бюджету на близьку й віддалену перспективу, альтернативних шляхів і термінів досягнення пріоритетних цілей.

Бюджетне програмування на відміну від бюджетного прогнозування можна розглядати як специфічну сферу реалізації бюджетної стратегії, пов’язану з розробкою системи взаємопов’язаних і узгоджених заходів, планів дій, спрямованих на досягнення конкретної мети, розв’язання конкретної проблеми. 

5. Бюджетний дефіцит: сутність, його види, причини виникнення.

Бюдже́тний дефіци́т — перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин інфляції, спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету, зростанням видатків з бюджету.

Види бюджетного дефіциту.

1. За формою вияву вирізняють плановий, фактичний і прихований дефіцити.

Плановий дефіцит запланований та затверджений у законі про Державний бюджет України. Фактичний — це реальне перевищення видатків над доходами бюджету, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду. Прихований дефіцит — занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що часто робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігор (наприклад, перед виборами, щоб підвищити заслуги певної партії та примусити виборців проголосувати за правлячу партію ще раз).

2. За причинами виникнення виокремлюють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцити.

Свідомий дефіцит виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб. Вимушений дефіцит пов'язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, якщо процес оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.

Циклічний дефіцит — дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (зменшення національного доходу й обсягу виробництва) унаслідок кон'юнктурних коливань. Структурний дефіцит є результатом свідомої активної політики держави, що передбачає маніпулювання податками й урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні.

3. За характером впливу на економіку вирізняють стійкий дефіцит бюджету (є у довгостроковому періоді), та тимчасовий (зумовлений касовими розривами у процесі виконання бюджету або подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати).

4. За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер — спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, й активний — фінансування бюджетних інвестицій, насамперед, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є:

• зменшення приросту нац. доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;

• збільшення державних видатків на фінансування неекономічних сфер діяльності, особливо на державне управління й економічно необґрунтовані соціальні програми;

• падіння доходів в умовах кризового стану економіки та зменшення надходжень до держбюджету;

• неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання, коли завищений податковий тиск зумовлює поступове зниження ділової активності та тінізацію економіки;

• слабкий фінансовий контроль із боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів;

• зростання внутрішнього й зовнішнього державного боргу тощо.