4. «Розумуюча» соціологія м.Вебера

Наукові розробки Вебера належать до так званої гуманістичної соціології. Представники гуманістичної соціології вважали, що соціальні явища не є об’єк­тами, які належить вивчати за допомогою методів природознавчих наук. У цілому для гуманістичної соціології характерно робити акценти на визначенні соціальних фактів зсередини, а не ззовні. Її представників більше хвилюють цілі індивідів, аніж їхня зовнішня поведінка, вони цікавляться не стільки об’єктивною ситуацією, в якій опиняються індивіди, скільки тим, як саме вони витлумачують дану ситуацію. Важливе місце в науковій творчості М. Вебера займає проблема побудови теорії у соціальних науках. Значну увагу М. Вебер приділяє також питанню про суб’єктивну позицію дослідника-гуманітарія. Наукове дослідження мусить бути максимально об’єктивним. Вебер вважав, що вчений повинен залишити власні переконання й оцінки за межами своєї науки, тому що замість об’єктивних результатів ми отримаємо лише наукоподібний вияв партійної позиції дослідника. Соціологію М. Вебер визначає як науку, що намагається пояснити свій предмет — соціальну дію — на основі розуміння. Розуміння є специфічною категорією, за допомогою якої можна пояснити людську поведінку.

5.Формальна соціологія г.Зіммеля

Г.Зіммеля вважають основоположником формальної соціології, в якій центральну роль грають логічні зв'язки і структури.

Формальна соціологія – інтегральна частина загальнофілософської і культурофілософської концепції. Її основні поняття – зміст. В сукупності взаємодії реалізується сусп-во.

З. вважається одним із засновників соціологічної теорії конфлікту і розробки поняття відчуження. З. вважав, що над світом конкретного буття підноситься світ ідеальних цінностей.Чиста форма - це відносини індивідів ізольовані від конкретних мотивів і інших психологічних актів. В центрі уваги соц. концепції З. знаходяться “людські взаємодії” опосередковані формами усуспільнення (культурою). З. називав соціологію “геометрією соціальної взаємодії”, представляючи її як формально-логічну суспільну теорію. Проявами людської взаємодії З. рахував підпорядкування і панування, спеціалізацію і диференціацію функцій в процесі діяльності, явища конфлікту і суперництва, утворення партій і так далі. Формами взаємодії є асоціація і дисоціація. Асоціація індивідів припускає їх права і обов'язки, тому суспільство З. розглядав як систему відносин, здатну обуславлівать обов'язку індивідів. Вищою формою конфлікту є конфлікт між творчістю і культурою, обуславлівающий обов'язки і обмеження свободи індивіда в асоціації.

Для Зіммеля сучасний спосіб життя - це нове етичне і естетичне розуміння світу. У своєму аналізі сучасного способу життя він розглядав феномен великих міст, гроші і моду, як складові соціальних стосунків.

Важливою категорією в його ученні виступала цінність, яка будучи фундаментальним відношенням, визначала всі інші стосунки в суспільстві. У чистому вигляді гроші спочатку відображають ціннісне відношення речей, а потім проникають в світ людських відносин і стають мірою ціннісного відношення людей.

6. Розвиток соціології у XIX – XX ст.  В першій половині XIX ст.. домінуючим видом діяльності соціологів багатьох країн були прикладні соціологічні дослідження.  З 60 – 80х XIX соціологи Західної Європи і США починають розробку проблем самої соціологічної теорії, пов’язаних з процесом інтеграції різних напрямів у соціології. У ХХ ст. найбільш плідно соціологія розвивалась в Європі та США. Широке використання математики і статистики, методів моделювання і наукового експерименту зробили соціологію в США точною наукою. Серед американських теоретиків загальновідомий Ф. Тейлор (1856 – 1915), який розробив систему наукової організації праці і раціонального управління (менеджменту). Однією з помітних в соціології ХХ ст.. є аналітична школа (або емпірична соціологія), яка сформувала в своєму руслі дві основні течії – академічну і прикладну.  Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі явища суспільного життя. Завдання другої – організація цих націлених на розв’язування чітко визначених практичних завдань і безпосередньо пов’язаних з використанням функцій соціальної інженерії, досліджень. В першій половині ХХ ст.. домінуюче положення в американський соціології займала Чиказька школа, яка здійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології. Найвідоміші представники цієї школи – Р. Парк, У. Томас, А. Смол та ін. Значний вклад у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тут зусиллями професора Е. Мейо (1880 – 1949) і його колег розроблялись індустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологія управління. Під впливом американської соціології в 60 – 70 –і роки активно формувалась німецька соціологічна школа. В 80 – 90рр ХХ ст. сферою особливого і постійного інтересу в німецькій емпіричній соціології стає розвиток соціології праці, а в її межах індустріальної соціології.