2.3 Особливості системи фразем у новелах в. Стефаника

Серед багатющого арсеналу фразеологічних одиниць мистецьки використаних В. Стефаником, важливе значення мають і фразеологізми з незмінною структурою, і вислови з тими чи іншими її варіаціями. Помітна кількість стійких висловів виявили високу життєздатність, зберігшись протягом двох століть у говірковому і відтворившись у художньому мовленні без будь-яких змін у зовнішній формі. Такі фразеологічні одиниці не несуть додаткового експресивно-стилістичного забарвлення. Введені в мову автора, вони надають їй природності, виразності. Дієслівна фразеологія найчисленніша в корпусі української фразеології. Дієслівними - називаються фраземи з узагальненою семантикою процесуальної ознаки, об'єктивованою в дієслівних граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, часу. Дієслівні фраземи, як і дієслова, характеризуються лексико-граматичним значенням процесуальності:      Гнути бандиги – говорити нісенітниці, дурниці;      Гризти кулаки – виявляти велику досаду.  « Ідіт старий, спати, не гніт бандиги, а завтра підемо у село на вибір.» [31, с. 134]; « Гриз кулаки, бив чолом до стіни» [31, с.137].    Основні ознаки дієслівних фразем формуються внаслідок взаємодії різнорівневих мовних факторів:

– семантичного – фразеологічне значення узагальнено-процесуального або процесуально-атрибутивного характеру;

– морфологічного – дієслівний компонент у ролі граматичного центру фраземи;

– синтаксичного – спеціалізація синтаксичних функцій дієслівних фразем – функції присудка, обставини. Серед дієслівних фразем більшість це бінарні сполучення: «мати честь», «запрягти в ярем», «йти від хати». Серед дієслівних фразеологічних одиниць є й складніші структури: «не дати в руки талану», «лишитися самому на всій землі», «не ловитися з Богом за барки», «стати в Бога коло порога». Процесуальна-динамічна ознака дієслівних фразем, як і дієслів, виражається через граматичну категорію виду, яка реалізує себе у протиставленні форм доконаного і недоконаного виду. Категорія виду належить, насамперед, дієслівному компоненту фраземи, а відповідне значення усій видовій фраземі. Особливість дієслівних фразем у тому, що вони у всій більшості є одновидовими. У новелах В. Стефаника наявні фраземи, які б утворювали видову пару:  губити душу – «загубити душу»;   бити поклони – «вібити поклони». Інші фраземи вживаються або в доконаному або недоконаному виді. Фраземи, які виступають у недоконаному виді: «гнути бандиги», «пороти без ножа». Фраземи, які виступають у доконаному виді:  «спустити дух»;  «заперти очі». Категорія способу в межах дієслівної фразеології включає форму дійсного, умовного, наказового способів. Форму дійсного способу мають майже всі дієслівні фраземи. Форму наказового дійсного способу мають майже всі дієслівні фраземи, в яких суб'єктну позицію в оточенні можуть займати іменники з семантикою особи: «Не марікуйте, куме, та не гнивіт Бога, бо то єго воля, не ваша» [31, с. 139]. Умовний спосіб реалізують фраземи в яких позиції в суб'єктному відношенні займають іменники з значенням особи: «Як би ні жінка мізинним пальцем кинула, тай бих капурец зробив» [31, с. 29]. Категорія часу компонентів дієслівних фразем виражає відношення процесуальної ознаки до моменту мовлення про неї в формі теперішнього, минулого і майбутнього часу.  Найчастіше фраземи вживаються в минулому часі: «Іван витріщив очі, але так дивно, що син побілів» [31, с. 76]. В теперішньому часі: « Він щохвилі розтягає очі під чупер і оглядається неспокійно» [31, с. 21]. В майбутньому часі: «Та я щодня мнєсо їм, а ви бевку не забілену» [31, с. 179]. Дієслівні фраземи і дієслова мають граматичне значення стану – активного і пасивного.  Найчастіше дієслівні фразеологічні одиниці виконують функцію присудка, всіх можливих форм. Фраземи дієслівного типу складають більшість фраземного фонду творчої спадщини письменника. Вони різні за своєю будовою, структурою, синтаксичними функціями, але спільні суттєві ознаки об'єднують їх в одну велику групу фразем – дієслівних. У творчому доробку В. Стефаник використовує субстантивні, ад'є ктивні та адвербіальні фраземи. Ці фраземи різні за своєю структурою та мають місце у фраземному фонді новел . Субстантивними називаються фраземи із узагальнено предметною семантикою об'єктивованою в граматичних категоріях роду, числа і відмінка.  Серед субстантивних фразем новелістики В. Стефаника немає фразеологічних одиниць, які б мали значення середнього роду, фразеологізми вживаються в жіночому або чоловічому роді: «вчена голова», «медовий місяць». Морфологічне вираження граматичного роду іменників органічно взаємодіє із синтаксичним, що виявляється у сполученні іменників з різними відмінковими формами прикметників: «дитинячий розум», «послідний феник», «щіслива година». На відміну від граматичного роду іменників, категорія роду в субстантивних фраземах, має неповне синтаксичне вираження, зокрема у них відсутнє узгодження з різними формами прикметників. Граматичне число у фраземах має граматичне значення однини і тільки деякі множини: «сто раз розпускаю сили душі моєї, аби далекими світами відшукати щастя моє» [31, с. 176). Компоненти фразем не утворюють корелятивної форми числа. Категорія відмінка у фраземах виражає генетичні взаємовідношення між їх компонентами, а також відношення фразем до лексичного оточення, що, зрештою, зумовлюється взаємозв'язками предметів позначуваної дійсності. Із граматичним значенням відмінка тісно пов'язана синтаксична роль субстантивних фразем. Ад'єктивними називаються фраземи, яким притаманне категоріальне значення атрибутивності здатність виражати статичну ознаку предметів: «твердий на серце», «мнєгкий на голову».   До адвербіальних належать фраземи кількісно або якісно обставинної семантики, які характеризуються повною відсутністю морфологічних парадигм. За синтаксичною структурою адвербіальні фраземи поділяються на дві групи:

– побудовані за схемою речення;

– утворені за моделлю словосполучення.

    Наприклад: «Аж очі вилазили»; «сто разів на мінуту»; «мижи люди»; «накрай світу»; «ні сяк ні так». Адвербіальні фраземи виконують у реченні синтаксичну роль обставини. Фразеологізми у новелах письменника є маркерами індивідуального стилю автора, своєрідними концептами художньої картини світу В. Стефаника. Моделюючи індивідуальну картину світу засобами рідної мови, В. Стефаник уводить у художню тканину текстів різні види фразеологічних одиниць.