3. Плани Російської імперії щодо України

У контексті стратегічної мети - розгрому Німеччини та її союзників, панування над протоками Босфор і Дарданелли - першим своїм завданням у війні Росія ставила встановлення контролю над Східною Галичиною, Північною Буковиною і Закарпаттям, заселеними українцями. Грабіжницький характер своїх намірів російська пропаганда прикривала заявами про прагнення зібрати воєдино всі «ісконно» російські землі, якими вона традиційно вважала українські етнічні території. Це був суто імперський проект розв'язання «українського питання».

Такий підхід дозволив розв'язати два завдання, які здавна ставила перед собою Російська імперія: по-перше, розширити свої кордони, послабивши або знищивши своїх противників; по-друге, ліквідувати організаційні центри визвольного руху в Галичині. У Росії добре знали про політично активних українців Наддніпрянщини, які називали Галичину «українським П'ємонтом», що стала центром боротьби за об'єднання і звільнення України з-під іноземного гніту. Знищивши «український П'ємонт», можна було сподіватися на швидку реалізацію «російського проекту» - злиття в «російському морі всіх слов'янських рік». Разом з тим зникало надокучливе «українське питання» - головний біль російської політики. До цього прагнули як російські урядовці, так і діячі неурядових політичних партій. Коли виникало питання про майбутнє України, усі вони говорили однією мовою - мовою великодержавного шовінізму. «Ця акція, - писав про майбутнє захоплення Західної України відомий російський політичний діяч ліберального спрямування П. Струве, - необхідна для оздоровлення Росії, бо існування малоросійської гілки в Австрії спричинить відродження "українського питання"».

4. Україна у воєнних планах Австро-Угорщини і Німеччини

Австро-Угорська імперія прагнула в ході війни зміцнити свої позиції в Західній Україні і приєднати до своїх володінь інші населені українцями території, у першу чергу Волинь і Поділля. Це дозволило б їй посилити вплив на інші слов'янські народи імперії (поляків, чехів, словаків, хорватів та ін.), позбавити претензій на керівну роль у слов'янському світі Росії. Разом з тим Австро-Угорщина обіцяла підтримувати визвольну боротьбу українського народу за створення самостійної України на відірваних від Росії територіях.

Зі свого боку, Німецька імперія домагалася розширення своїх територій за рахунок українських земель Сходу і Півдня - економічно найрозвинутіших. Загарбання України серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком для розгрому Російської імперії. «Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії», - писав ще в 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах. Крім того, Південний Схід України розглядався як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану. У Німеччині не виключали створення на відвойованих у Росії територіях формально самостійної, а по суті маріонеткової Української держави. Зокрема, восени 1915 р. німецький канцлер заявив у рейхстазі, що «німецький імперський уряд ставиться прихильно до можливого створення самостійної Української держави». Про свою підтримку ідеї відновлення Української держави заявляли Болгарія і Туреччина, які були союзниками Центральних держав.