2. Джерела формування бюджету домогосподарства і склад його доходів. Форми доходів. Вплив держави на формування доходів домогосподарств.

Дохід домогосподарства — сума доходів свідомо організованої на ос­нові родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціаль­них, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.

Дохід домогосподарства — економічна основа відтворення сім'ї. Ос­новні джерела і форми доходів домогосподарств подано у табл. 11.1.

Таблиця 11.1 - Джерела і форми доходів домогосподарств

Джерело доходів	Форма доходів
Пропозиція праці як економічного ресурсу	Заробітна плата Доходи від індивіду­альної трудової діяльності Прибуток підприємця
Пропозиція капіталу	Проценти, дивіденди Рента Прибуток
Наявність особливого соціального статусу	Державні трансфертні виплати Благодійні послуги
Випадкові, епізодичні обставини	Виграш, знахідка Спадщина, дарування Страхове відшкодування

Є різні джерела формування сімейних доходів:

• власність на ресурс "праця", який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у формах: заробітна пла­та, доходи від особистого підсобного господарства, від індивіду­альної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари;

• власність на ресурси, що мають відокремлене від їх влас­ника існування (капітал), забезпечує такі форми доходів: процент від банківських вкладів, відсотки від паю, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди від акцій, доходи від облігацій, тощо;

• наявність особливого соціального статусу дає право отримувати доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою резуль­татів діяльності, у таких формах: державні трансфертні виплати (пенсії, стипендії, допомоги малозабезпеченим верствам населення, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров'я, соціальні пільги); благодійні послуги;

• інші випадкові, епізодичні джерела приносять доходи у таких формах: спадщина. дарування, виграші, знахідки, страхові відщкодування тощо.

Фактори, що впливають на структуру доходів домогосподарств:

• розмір грошових доходів членів сім'ї;

• наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ;

• рівень цін на споживчі економічні блага;

• обсяг податків;

• наявність чи відсутність безробітних у сім'ї;

• ступінь соціальної захищеності;

• тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;

• наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника;

• наявність та число утриманців тощо.

Регулювання доходів на рівні макроекономіки у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою є складовою частиною соціально-економічної політики. Таке регулювання особливо потрібне і доцільне у країнах з трансформаційною економікою.

Для соціально стійкої системи неприпустимі як несправедлива, надзвичайна диференціація доходів, так і соціальне утриманство.

Надмірна ступінь нерівності доходів в українському суспільстві підриває основу стабільності соціального розвитку, приводить до небажаних економічних наслідків і наростання соціальної напруги. Уряд бере на себе задачу зменшення нерівності доходів при збереженні балансу між економічною ефективністю і соціальною справедливістю.

Вважається, що вибір між „соціальною справедливістю" та економічною ефективністю" перетворюється у вибір між рівністю і нерівністю доходів. „Ринковий" розподіл доходів несправедливий, але він в змозі компенсувати цю несправедливість економічною ефективністю виробництва, що забезпечує сукупний продукт у розмірах достатніх для підтримки малозабезпечених у вигляді трансфертних виплат і великих соціальних програм. „Справедливий" розподіл доходів передбачає підрив стимулів до ефективної праці. Таким чином, державна політика зменшення диференціації доходів повинна, з одного боку, сприяти соціальній стійкості і зменшенню соціальної напруги, а з іншого, не підривати стимули до підприємництва і високоефективної праці.

Довготривале реформування української економіки та її переорієнтація на ринкові принципи господарювання переконливо довели, що проблема формування справедливого розподілу і регулювання доходів населення продовжує залишатися однією з центральних у різноманітності економічних перетворень. Центральне місце в політиці доходів має зайняти концепція, яка враховувала економічні інтереси різних груп населення і передбачала ефективну систему зайнятості та винагороди за працю, заходи соціального захисту, механізм підтримання всіх доходів на певному рівні, який забезпечує гідні умови існування.

Відсутність дієвого макроекономічного регулювання доходами у постсоціалістичних країнах, в тому числі й Україні, обернулося серйозними деформаціями у структурі особистого споживання і абсолютним зниженням його рівня, зростанням соціально небезпечного розшарування суспільства. Якщо у 80-ті роки децильний коефіцієнт у радянській економіці складав 3,5 (з врахуванням пільг і виплат із суспільних фондів споживання - 3,1), а коефіцієнт Джині - 0,25, то на сьогодні згадані коефіцієнти становлять в середньому близько 10 і 0,57. Причому Держкомстат вважає ці показники заниженими, оскільки заможні родини уникають оприлюднення власних видатків. До того ж частина видатків залишається в тіні. За даними М. Папієва співвідношення доходів найбагатших і найбідніших верств населення нашої держави становить 30:1, тоді як у Китаї -7:1, у країнах ЄС - 5-7:1, в Японії - 4,3:1.

Традиційними регуляторами, які найчастіше використовуються урядами країн з перехідною економікою для перерозподілу доходів, є система соціальних траннсфертів, система оподаткування доходів громадян, індексація фіксованих доходів і трансфертних платежів за певного рівня інфляції та встановлення мінімального рівня оплати праці, як обов'язкової бази оплати праці у всіх сферах економіки. Адресними програмами державної підтримки малозабезпечених категорій громадян в Україні охоплено майже 6 млн. родин. Держава виділяє на їх фінансування понад 3 млрд. грн. Згідно з Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» держава надає допомогу особам, незастрахованим у системі соціального страхування. За вісім місяців 2005 р. цю державну підтримку отримали 1,5 млн. родин.

Особливе значення в період становлення ринкової економіки має політика зайнятості і розробка спрощених та оновлених схем працевлаштування і перепідготовки робочої сили, які покликані допомагати працездатному населенню пережити складну економічну ситуацію і пристосуватися до ринкових відносин.

Всю сукупність методів державного регулювання доходів населення можна умовно розділити на економічні, законодавчі, адміністративні, узгоджувальні. При цьому слід відмітити, що кожен метод має прямі та опосередковані заходи впливу.

До економічних методів належать такі інструменти регулювання доходів, як контроль над тарифами, цінами на соціально значущі товари і товари природних монополій, квотування, ліцензування, підтримання оптимальних пропорцій між рівнем цін та безробіттям. Сюди слід віднести також визначення і гарантії мінімальних розмірів оплати праці, податкову політику, регулювання оплати праці робітників організацій бюджетної сфери і держслужбовців, встановлення системи районних коефіцієнтів. До економічних методів регулювання доходів включаються також державне інвестування, субсидування програм щодо підвищення ефективності виробництва, звільнення від податків тощо.

Законодавчі методи регулювання доходів населення включають розробку законодавчих і нормативних актів, які визначають основні напрями і правову базу всього процесу регулювання. В основі розробки законодавчих актів, як правило, лежать прийняті у суспільстві норми та нормативи. Перші визначають загальну соціальну спрямованість актів, другі — використовуються для розрахунку соціальних параметрів, таких, наприклад, як мінімальний розмір оплати праці, споживчий бюджет, норми робочого часу, тривалість відпусток на підприємствах, безпечні умови праці, ставки податків тощо. Основою законодавчого регулювання доходів населення є Конституція України.

Адміністративні методи регулювання доходів населення базуються на використанні державою сили влади і включають заходи заборони, дозволу або примушення. Ринкова економіка не виключає застосування адміністративних заходів прямого державного контролю і управління, наприклад, над монопольним ринками, контролю за дотриманням ринкових норм і стандартів підтримання мінімально допустимих параметрів життя населення тощо. Адміністративні та економічні методи втручання держави в економіку країни з метою регулювання доходів у перехідній економіці є полярними. По мірі просування до ринку організаційно-адміністративні заходи слабшають. У сучасній практиці управління адміністративні методи в країнах з розвинутими ринковими відносинами є невід'ємною частиною господарського механізму і не тільки не заважають, але, навпаки, сприяють підвищенню ефективності економіки і добробуту населення.

Узгоджувальні методи регулювання доходів населення пов'язані з реалізацією принципів соціального партнерства. У сучасному світі узгоджувальні методи регулювання доходів населення в багатьох країнах знаходять широке застосування і поширюються на узгодження дій уряду, підприємців та найманих працівників з питань динаміки оплати праці та соцільних трансфертів. Змістовним елементом цього методу є укладання соціально рівноправноправними партнерами - урядом, національними об'єднаннями роботодавців і профспілками - соціальної угоди у галузі економічної та соціальної політики. Партнерські відносини в Україні поки не є ефективною формою регулювання заробітної плати осіб найманої праці оскільки її становлення стримують два фактори. По-перше, знецінення робочої сили, у результаті чого заробітна плата не може виконувати свою відтворювальну функцію, і, по-друге, невиправдана диференціація заробітної плати у країні по категоріях працівників на підприємствах однієї і тієї ж галузі, території, а також по окремих галузях та регіонах.

Політика перерозподілу доходів повинна бути спрямована не тільки на те шоб надати допомогу соціально незахищеним верствам, а й підтримувати найбільш активну частину населення, яка хоче і може влитися в економічний процес, але не має для цього достатніх ресурсів чи кваліфікації.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімей­них доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави.

Одним із важливих напрямів державної політики є розширення або звуження бюджет­них обмежень домогосподарств, що відбувається шляхом:

а) зміни величини зар­плати працівникам бюджетного сектору;

б) зміни розміру соціальних виплат, вклю­чаючи пенсії;

в) зміни системи прибуткового оподаткування;

г) регулювання співвідношення доходів населення та цін на споживчі товари.

Останнім часом в Україні у кожному з цих напрямків відбуваються істотні зрушення. Зокрема, значно розширилися бюджетні обмеження домогосподарств, які мають високі доходи, раніше були об'єктом прогресивного прибуткового оподаткування. Серйозні зміни відбуваються й у системі державного соціального забезпечення/страхування. Так, монетизація пільг, проведена в деяких пострадянських державах, модифі­кує характер бюджетного обмеження домогосподарства: замість низки пільг (без­платний проїзд у громадському транспорті, безкоштовні ліки) люди одержують певну грошову суму.

Треба зауважити, що можливість розширення бюджетних обмежень визнача­ється характером витрат домогосподарства. Бюджетне обмеження домогосподар­ства стосовно певних витрат може бути розширене без особливих труднощів, що­до інших витрат — зі значними проблемами або взагалі неможливе. Скажімо, практично в кожній країні є можливість розширити бюджетне обмеження стосов­но споживання послуг охорони здоров'я (безкоштовне проведення певних про­цедур, лікування деяких захворювань, певних верств населення). Що, безпереч­но, береться домогосподарством до уваги при користуванні такими послугами.

В Україні держава надає дотації частині населення при оплаті житлово-ко­мунальних послуг. Так, у першому кварталі 2007 року величина отриманих пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг у розрахунку на одне домо­господарство становила 21 грн на місяць. У більшості країн практикується роз­ширення бюджетних обмежень деяких домогосподарств за рахунок надання їм продуктів харчування, послуг безкоштовно. Разом із тим держава не сприяє роз­ширенню бюджетного обмеження стосовно благ не першої потреби, благ, спо­живання яких не дає позитивного зовнішнього ефекту.

У надзви­чайних обставинах (наприклад, у разі стихійного лиха, катастрофи) держава надає допомогу. Але з моменту встановлення розмірів одноразової чи систематичної дер­жавної грошової допомоги остання стає складовою частиною доходів домогоспо­дарства, для якого бюджетне обмеження залишається не менш жорстким.

Розширення бюджетного обмеження домогосподарства через позики — досить поширене явище у змішаній економіці. Слід зазначити, що й у адміністра­тивно-командній економіці окремі товари тривалого користування можна купити в розстрочку, надається банківський кредит для індивідуального будівництва житла. Проте за рахунок цих кредитів фінансується лише невелика частина всіх витрат домогосподарства. На відміну від змішаної економіки сфера позик, що надаються домогосподарствам, значно вужча: отримання кредиту обмежується багатьма умовами, порядок його погашення дуже суворий, а відстрочка можли­ва тільки у виключних випадках. У цілому, бюджетне обмеження, пов'язане з одержанням кредиту, в адміністративно-командній економіці жорсткіше, ніж у змішаній.

Дуже актуальною для України є проблема розширення бюджетного обме­ження домогосподарства за рахунок надання йому довгострокових кредитів на купівлю житла. При цьому квартира, що купується або яка перебуває у власнос­ті покупця, стає своєрідною заставою такого кредиту. Проте за нинішнього рів­ня доходів населення й нестабільності робочих місць таке кредитування поки що залишається проблематичним.

До форм розширення бюджетного обмеження належить і надання особис­тих позик або взаємне кредитування домогосподарствами одне одного. Така практика поширилася в Україні в 90-ті роки минулого століття, що пов'язано з гнучкістю даної форми кредитування.

Характерною рисою України останнього десятиліття стало розширення бюд­жетних обмежень домогосподарств за рахунок тіньових доходів, зокрема випла­ти зарплати "в конвертах". Виник своєрідний парадокс: витрати домогосподарств перевищували їхні офіційні доходи (у 1999 році це перевищення сягнуло 31,7%). Український уряд став проводити послідов­ну політику з детінізації економіки. І вже у 2006 році анкетування домогоспо­дарств виявило нормальну картину: доходи перевищували витрати на 5,1 %.

Окрім ринкового розподілу й державного перероз­поділу коштів між представниками різного віку існують ще й внутрішньосімейні, міжродинні відносини розподілу та перерозподілу. В Україні, на відміну, скажімо, від США, де психологія населення досить індивідуалістична, внутрішньосімейні фінансові потоки дуже значні, широко практикується матеріаль­на підтримка між родичами. Допомога батьків дорослим дітям і навпаки дає змогу розширювати бюджетне обмеження одних домашніх господарств за ра­хунок інших.

Регулювання м'якості/жорсткості бюджетного обмеження домогосподарств є одним із напрямків державної політики. Держава може надавати можливість домогосподарствам пом'якшувати бюджетні обмеження через пільгове кредитування, дозволяючи борги, скажімо, з комунальних платежів. Так, заборгованість українського населення з оплати житлово-комунальних послуг (газ, вода, тепло) на 10.03.2007 року становила 8349,2 млн. грн.

У цілому, бюджетне обмеження домогосподарства об'єктивно включене в процес розподілу благ у суспільстві, тому воно прямо або опосередковано вико­нує соціальну, регулюючу та стимулюючу функції. Будь-які заходи, спрямовані на зміни в соціальних стандартах життя, впливають на економічну поведінку гро­мадян та домогосподарств через зміни в їхніх бюджетних обмеженнях. Політика України сьогодні спрямована на збільшення оплати праці працівників, соціаль­них виплат. Розширення бюджетних обмежень домогосподарств у такий спосіб сприятиме досягненню значущих макроекономічних цілей, а саме: формуванню місткого внутрішнього ринку; структурній перебудові економіки зі збільшенням питомої ваги галузей, що працюють у напрямку створення споживчих товарів та послуг і визначають розвиток науково-технічного прогресу.

Заходи з розширення бюджетних обмежень домогосподарств повинні допов­нюватись регулюванням їх жорсткості. Вплив на жорсткість бюджетних обме­жень домогосподарств щодо різних доходів та витрат має стати одним із важелів державної соціально-економічної політики.