2. Бюджетне регулювання ринкової економіки та соціальних питань розвитку в розвинених країнах

Одним з джерел привабливості американської економіки у 90-ті роки була збалансованість державних фінансів і стабільна стійкість долара. Нині й тут, як вважають багато експертів, намітилися зво­ротні процеси. Згідно з американською статистикою, профіцит фе­дерального бюджету США у 1998 р. становив 69,2 млрд доларів, у 1999 p. - 125,5 млрд, 2000 p. - 236,4 млрд, 2001 p. - 127,1 млрд доларів. Ситуація змінилася у 2002 p., коли виник бюджетний дефіцит. За попередніми оцінками, в 2004 р. він має сягнути близько 370 млрд доларів.

Занепокоєння експертів викликають такі обставина, як зростан­ня федерального боргу: у 1985 р. — 2868,0 млрд доларів, 1995 р. — 4921,0 млрд, 2000 p. - 5629,0 млрд, 2002 p. - 6137 млрд, у 2003 p. -6525,9 млрд доларів.

Адміністрацією Дж. Буша вживалися достатньо радикальні захо­ди, щоб якомога швидше виправити зазначені процеси. Їхня мета — будь-якою ціною не лише зберегти, а й зміцнити становище США як єдиної наддержави. Якщо вести мову про заходи стратегічного порядку, то вони стосуються наступного:

• проведення найбільш відчутного в американській історії зни­ження податків; вжиття достатньо радикальних заходів, спрямованих на детінізацію американської економіки, реалізації яких має слугу­вати ухвалений у 2002 р. конгресом США закон про чесний бізнес;

• стимулювання американського експорту на основі зниження курсу долара, фактичною метою якого є намагання Вашингтона вирішити насамперед фінансові проблеми американської економіки за рахунок інших держав;

• стимулювання економіки на основі зростаючих військових ви­трат, які мали зрости з 260 млрд у 1998р. до 350 млрд - у 2002 і до 400 млрд доларів - у 2003 p.;

— стимулювання науково-технічного прогресу через програму ПРО, на яку американці мають намір витратити впродовж 10 років 500 млрд доларів.

Привертає увагу те, що практично всі ці заходи характеризуються посиленням державного втручання в економіку, пов'язані з бюдже­тними асигнуваннями, які в умовах зростання бюджетного дефіциту зводяться, з одного боку, до фактичної грошової емісії, а з іншого — до відчутного збільшення фінансового боргу держави.

Звісно, що зазначені кроки неоднозначно сприймаються світовою спільнотою. Багато експертів очікують від їх практичної реалізації зворотного ефекту, вбачають у них загрозу стабілізації не лише аме­риканської, а й світової економіки. Найбільш небезпечною у цьому є, як вважають багато експертів, нестійкість американського фондо­вого ринку, американського долара.

Для США взагалі характерно уміння розв'язувати більшість проб­лем на місцевому рівні. Федеральний центр повністю довірив штатам упорядкуваня життя на місцях, а ті, у свою чергу, надали чималу свободу містам і містечкам. Вони спрямовують свої кошти на еко­номічний та культурний розвиток регіону, боротьбу з безробіттям та жебрацтвом, будівництво об'єктів інфраструктури, транспорт, освіту, утилізацію сміття, екологію, охорону здоров'я та безпеку тощо. До компетенції органів самоврядування належить і організація виборів.

Американські громадяни звикли відчувати, що вони самі творці своєї долі. Кожен може без чужих дозволів ознайомитися з докумен­тами місцевих органів. Кожен має право прийти на засідання «міс­цевої ради» і подискутувати, чи потрібно прийняття того або того рішення. Часом буває, що органи самоврядування мають амбітні плани розвитку регіону, які, відповідно, потребують чималих коштів. Так от, такі плани здебільшого узгоджуються на місцевих референ­думах. Наприклад, у Каліфорнії всі нові податки мають затверджу­ватися двома третинами голосів виборців.

Слід зазначити: останнім часом у Сполучених Штатах розгоряють­ся певні суперечки між прихильниками місцевого самоврядування та захисниками централізованої влади. Містам дуже не подобається, коли федеральний центр або керівництво штату втручається в міс­цеві справи, нав'язуючи якісь обов'язкові програми. Тим паче, що під такі програми, як і в нас, додаткових грошей не дають.

З іншого боку, нині все більше проблем уже не можна розв'язати силами лише одного регіону. Наприклад, ефективна поліція та без­пека — це прерогатива місцевої влади. Але боротьба з наркотиками, перекриття шляхів їх постачання та розповсюдження — ця проблема вже має розв'язуватися не тільки на державному, а й на міжнарод­ному рівні. Або торгівля по Інтернету. У США вона дедалі поши­рюється. Але ж тоді місцеві бюджети втрачають податок із прода­жу. Отже, це питання потрібно теж розглядати на федеральному рівні.

У США неодмінною умовою розумного управління міськими фі­нансами є роздільне планування поточних і капітальних витрат. Та­кий розподіл викликаний неможливістю забезпечити належне пла­нування коштів для інвестиційних проектів і фінансовий контроль за витрачанням капітальними витратами у рамках річного бюджету.

У структурі фінансів міста існує окремий бюджет розвитку, або фонд капітальних проектів, що становить собою окремий рахунок, на який спрямовуються заплановані до надходження у даному фі­нансовому році кошти на інвестиційні проекти і звідки вони витра­чаються виключно на капітальні вкладення.

Загальноприйняті принципи обрахунку фінансів штатів і муніци­палітетів були розроблені і запропоновані для використання Комі­сією по стандартах обліку у державній і муніципальній освіті.

Стандарти, запропоновані Комісією, не обов'язкові до застосуван­ня і мають рекомендаційний характер. Однак багато муніципалітетів і штати наводять свою фінансову і бухгалтерську інформацію, від­повідно зі стандартами Комісії, оскільки така фінансова інформація надається рейтинговим агентствам для присвоєння кредитного рей­тингу борговим зобов'язанням регіону при випуску муніципальної позики. Невідповідність наданої інформації вимогам сама по собі знижує кредитний рейтинг, тобто підвищує вартість позички.

До теоретичних основ функціонування державних фінансів в Япо­нії можна віднести:

1. На думку японських спеціалістів державні фінанси повинні обслуговувати позаринковий попит і тим самим заповнювати ті про­вали, які допускає ринковий механізм.

2. Державні фінанси мають створити необхідні загальні умови для функціонування ринкового механізму і водночас виправляти його недоліки через перерозподіл доходів.

3. Політика Міністерства фінансів повинна бути спрямована на заохочення заощаджень населення і враховувати інтереси споживачів.

4. Суворий контроль за цільовим використанням кожного виду фінансових ресурсів.

5. Наголос повинен робитися не на трансфертні платежі (по бід­ності тощо, а на вирівнювання стартових умов (на освіту, охорону здоров'я тощо).

Прикладом ефективної системи використання державного майна є Японія. В силу ряду причин в Японії склалось чітке розмежування сфер вкладення капіталу: приватного — у виробничу сферу, державного — в інфраструктуру. Тому невеликий державний сектор не є серйозним конкурентом у жодній галузі виробництва.

Американський дослідник Р. Семюельс називає Японію країною «державної політики без державної власності». У 1990 р. все державне майно становило 15,8% націо­нального багатства Японії. Серед головних функцій державних під­приємств відсутня функція участі в матеріальному виробництві, що займає важливе місце в діяльності держсектора провідних країн За­хідної Європи.

У 1993 р. в державному секторі економіки на рівні центрального уряду налічувалось 5 казен­них і 94 акціонерних компаній і пайових товариств, в тому числі 7 будівельних фірм, 13 банків та інших фінансових закладів і 68 організацій з участю державного капіталу. У середньому частка участі уряду в їхньому капіталі становить 38,3%.

Серед акціонерних компаній і пайових товариств багато некомерційних закладів: інститути і лабораторії, зайняті фундаментальними дослідженнями і гуманітарними науками; японський фонд економіч­ного співробітництва, фонд підтримки мистецтва, центр науково-тех­нічної інформації, японський фонд культурного обміну.

У держсекторі економіки Японії на місцевому рівні діє приблизно 8300 підприємств. Із них 3650 — казенні: водопровід, газо- і тепло­постачання, каналізація, міський транспорт, лікарні. Інші — акціо­нерні і пайові, зайняті будівництвом і експлуатацією муніципального житла, платних автомобільних доріг, портових споруд, критих рин­ків.

Головна особливість регулювання державних підприємств в Японії полягає в тому, що за їх роботу відповідає не якась одна інстанція, а ціла ієрархія господарів. У казенних підприємств є загальний вер­ховний господар — парламент, який затверджує ціни, плани розвитку, об'єми і джерела фінансування та програми використання прибутку. Крім того, є безпосередні господарі: у монетного двору, видавництв і спиртової монополії — міністерство фінансів; у пошти і поштових ощадкас — міністерство зв'язку і т. д. Крім того, міністерство фінансів відповідає за видачу бюджетних креди­тів. При зміні відпускних цін (тарифів) потрібна обов'язкова зго­да Управління економічного планування, яке відповідає за те, щоб ці тарифи не стали причиною загальної дестабілізації цін. Урядова фінансова інспекція перевіряє періодично стан справ на підприєм­ствах.

На місцевому рівні діє подібна модель управлін­ня фінансами державних підприємств.

З метою оздоровлення фінансів державних підприємств в Японії з початку 80-х років XX ст. почалася їх приватизація.

Вагомим інструментом впливу на розвиток економіки розвинених країн є фіскальна політика місцевих органів самоврядування, які мають право встанов­лювати місцеві податки і збори, надавати пільги із сплати податків, що надходять до місцевих бюджетів. Разом з тим, надходження від місцевих податків покривають десь 50% видатків регіональних бюд­жетів, а доходи від муніципальної власності і місцевого господар­ства — тільки 10% витратної частини бюджетів комун.