2. Бюджетна безпека держави та її показники.

Бюджетна безпека характеризується ступенем збалансованості бюджету, а відтак розміром його дефіциту або бездефіцитністю. Рівень бюджетної безпеки обернено пропорційний рівню бюджетного дефіциту.

Важливою складовою фінансової без­пеки країни є податки та податкова полі­тика, що виступають як засоби забезпе­чення безпеки або, навпаки, як чинник посилення загроз і ризиків.

Характеризуючи податкову політику, яка досьогодні проводилася в Україні, необхідно звернути увагу на такі її недо­ліки.

1. Низький рівень збирання податків (фактичне виконання доходної частини бюджету було значно меншим від запла­нованого) .

2. Перетворення податкової системи на чинник придушення економічного зростання та інвестиційної активності, стимулювання ухилення від сплати подат­ків та розширення «тіньової» економіки.

3. Послаблення стимулюючої та регу­люючої дії податкового механізму на під­приємництво, особливо щодо схильності до заощадження та нагромадження капі­талу, його легалізації.

4. Низька економічна, адміністративна та кримінальна відповідальність за неви­конання вимог щодо нарахування, стяг­нення та своєчасного відрахування до бюджету обов'язкових платежів, за при­ховування доходів та несплату податків.

Забезпечення бюджетної безпеки по­требує значних змін у податковій політи­ці, розробки та прийняття податкового ко­дексу, впровадження такої моделі подат кової політики, яка ефективно сприятиме пожвавленню ділової активності та еконо­мічному зростанню України.

Найважливішим напрямом формування системи економічної безпеки нашої держави, засади якої закріплено у Концепції національної безпеки України і схвалено Верховною Радою 16 січня 1997 року, є створення дієвого механізму фінансової безпеки і в перщу чергу бюджетної безпеки.

Значущість та розмаїття аспектів фінансової безпеки, складність вибору оптимального варіанту її гарантуванняі пояснюють нагальну потребу застосування комплексного підходу до визначення критеріїв, факторів, індикаторів та показників як таких, що сприяють захисту фінансових інтересів нашої держави, так і тих, що стють на перешкоді. Це необхідно для контролю та координування дій усіх ланок системи економічної безпеки України в цілому і фінансової безпеки зокрема.

Слід підкреслити, що однозначної думки з приводу цього найважливішого системоутворюючого елемента немає. Вважається, що основним критерієм може виступати досягнення стійкого, динамічного і ефективного розвитку економіки з першочерговим вирішенням завдань підвищення рівня життя населення.

Прибічники другого напряму вважають, що в умовах глибокої кризи та розмаїття перехідних процесів таким критерієм може бути мінімум сукупних збитків, завданих суспільству, економіці, людині. При чому конкретизу­вати цей критерій пропонується затвердженням особливої прикордонної "смуги", як ознаки критичного або граничного стану соціально-економічної системи, за межами якої виникає загроза або відбувається деградація, а, можливо, навіть руйнування цієї системи.

Окрім інтегрального існують і окремі, більш конкретні, критерії, наприклад, рівень життя населення, рівень і структура безробіття, майнова диференціація, імпортна залежність економіки, стан науково-технологічного потенціалу тощо.

Досягнення критеріальних вимог до економічної безпеки в цілому і фінансової безпеки зокрема, у свою чергу, визначається системою конкретних індикаторів. Індикатор (від лат. indico - вказую, визначаю) - елемент, що віддзеркалює хід процесу або стан обєкта спостережень, його якісні та кількісні характеристики.

Саме за допомогою розробки обгрунтованої системи індикаторів можна оперативно аналізувати стан економічної і фінансової безпеки різних обєктів, запобігати розвитку нагативних тенденцій, вносити необхідні корективи як у повсякденну діяльність, так і на перспективу, прогнозувати розвиток подій.

При формуванні системи індикаторів економічної безпеки мають місце різні підходи. Один із них полягає у розподілі індикаторів за такими ознаками:

1 .загальноекономічні (ВВП, обсяги виробництва за галузями, що виробляють найважливіші види продукції тощо);

2.спеціальні, найбільшою мірою відбивають економічну ситуацію в країні на даному етапі (рівень інфляції, споживання на душу населення, безробіття, міграція, смертність тощо);

3.окремі, які є важливими для характеристики конкретної ситуації в країні (хід посівної або збираня врожаю, ліквідація наслідків стихійного лиха або великомасштабної аварії тощо).

Інший підхід - розподіл індикаторів на три групи, але за іншими класифікаційними ознаками. Це, по-перше, показники для оцінки поточного стану економічного, соціального та екологічного потенціалів суспільства, а також коротко- та середньострокових процесів:

1. економічного зростання (динаміка і структура національного продукту і доходу, показники обсягу і темпів промислового виробництва, галузева структура господарства та динаміка окремих галузей, капітальні вкладення тощо);

2. показники, що характерзують природно-ресурсний, виробничий і науково-технічний потенціал країни;

3. показники, що характерзують динамічність і адаптованість господарського механізму, а також його залежність від зовнішніх факторів (рівень інфляції, дефіцит консолідованого бюджету, дія зовнішньоекономічних факторів, стабільність національної валюти, внутрішня і зовнішня заборгованість тощо);

4. рівень життя населення (ВВП на душу населення, рівень диференціації доходів, забезпеченість основних груп населення матеріальними благами і послугами, працездатність населення, стан довкілля тощо).

По-друге, - показники, спрямовані на вияв і ранжирування довгострокових факторів дестабілізації і орієнтовну оцінку їхніх граничних значень:

1. значущість економічних відносин з країнами СНД (масштаб втрати традиційних зовнішніх ринків);

2. гранично припустимий рівень зниження економічної активності, обсягів виробництва, інвестування і фінансування, за межами якого неможливий самостійний розвиток країни на сучасному, конкурентноздатному базисі збереження демократичних основ суспільного ладу, підтримання оборонного, науково-технічного, інноваційного, інвестиційного і освітньо-кваліфікаційного потенціалу;

3. гранично припустимий рівень зниження витрат на підтримання і відтворення природно-екологічного потенціалу, за межами якого виникає небезпека неминучого руйнування елементів природного середовища, втрати життєво важливих джерел економічног зростання, а також значних територій проживання; розміщення виробництва і рекреації параметрів тощо.

4. гранично припустиме зниження рівня життя основної маси, за межами якого виникає небезпека неконтрольованих соціальних, трудових, міжнаціональнихта інших конфліктів продуктивної частини національного "людського капіталу" і нації як органічної частини цівілізованої спільності.

По-третє, - показники, що характерзують стан наявних потенціалів попередження і компенсації збитків:

1. компенсаційні ресурси (потенціал прямих компенсацій - матеріальні запаси та резерви виробничого та невиробничого характеру;

2. спеціальні запаси і резерви, їхнє територіальне розміщення; адекватні додаткові транспортні можливості для доставки матеріальни ресурсів до місць локалізації критичних ситуацій;

3. резервні потужності особливо в енергетичних галузях, а також технічні засоби для проведення великих відбудовних робіт;

4. підтримання резервних можливостей надання соціальної допомоги і адаптації населення; фінансові резерви, включаючи валютні;

5. системи страхування; можливості міжнародної підтримки; можливості благодійних фондів;

6. розвиток компенсаційної функції і мобільність системи охорони здоровя;

7. можливості мобільної перепідготовки кадрів тощо;

8. загальний компенсаційний потенціал

Окремі фахівці виділяють дві групи індикаторів:

1. загальні (рівень життя, темпи інфляції, рівень безробіття, рівень економічного зростання, дефіцит бюджету, державний борг, зовнішній борг, місце у світовій економіці, структура власності, податкова система, розвиток ринкових систем тощо);

2. регіональні (доходи населення, рівень роздрібних цін, забезпеченість житлом, чисельність біженців, та емігрантів, питома вага регіону у ВВП країни, платіжний баланс регіону, сальдо експорту-імпорту).

Аналізуючи наведені вище показники, слід зазначити, що вони досить повно характеризують лише рівень економічної і фінансової безпеки громадян і держави в цілому. Водночас при використанні тільки цих показників залишаються без необхідних індикаторів інші субєкти економічної і фінансової безпеки. Крім того, цілий ряд запропонованих показників не не має чітких кількісних меж, що також ускладнює їхнє практичне застосування.

При цьому характерною особливістю індикаторів економічної і фінансової безпеки їхнє межове (мінімальне, максимальне, гранично припустиме) значення.

Слід підкреслити, що індикатори стосовно об'єкта фінансової безпеки виступають як показники, що залежать від господарсько-фінансової діяльності підприємств, організацій і установ, і як показники, що не залежать від такої.

Значущість чітко визначеного дійсного рівня індикаторів безпеки полягає в тому, що наближення до їх гранично допустимої величини свідчить про підвищення загроз соціально-економічній стабільності суспільства, а перевищення граничних або межових значень - про входження суспільства в зону нестабільності та соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив економічної безпеки. А відтак необхідний постійний і реальний моніторинг за даними індикаторами. Більше того, тут немає місця половинчастим і неконкретним рішенням, відмові від чітко кількісного вираження граничних значень, що часом прикриваються посиланнями на труднощі їх визначення або на необхідність урахування реальних фінансових та інших обмежень. Неприпустимо і приведення системи індикаторів у відповідність лише з фактичним станом національної економіки. Ніколи не слід забувати про перспективу та необхідність розвитку інституту експертизи, про наявний світовий досвід.

Вочевидь, що не всі існуючі показники загрози економічній безпеці можуть бути формалізованими, тобто отримати окрему кількісну характеристику. Наприклад, яким гривневим, доларовим чи відсотковим еквівалентом можна виміряти можливу непослідовність і безсистемність проведення економічних реформ, штучність їхнього гальмування, недосконалість управління тощо?

Слід обов'язково пам'ятати, синхронічний безпечний рівень життя громадян, функціонування підприємств, організацій і установ, розвиток регіонів і окремих секторів економіки, а також держави можна забезпечити лише в ідеалі. Але якщо торкнутися реального стану речей, то часто критеріальні вимоги до фінансової безпеки одних суб'єктів не співпадають з іншими. Тобто те, що на якийсь момент вигідно і безпечно пересічному громадянинові, конкретному підприємству, регіону, сектору економіки, не завжди є таким для держави.