4. Фактори формування стратегії

На формування стратегії організації впливає багато факторів. Взаємодія цих факторів носить специфічний характер для кожної галузі і організації та завжди змінюється в часі.

Ніколи вибір однакових стратегій не проходить у подібних ситуаціях. Фактори, які визначають стратегію, завжди відрізняються один від одного, і, як правило, дуже сильно. Тому менеджеру слід оцінювати всю сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів, перш ніж прийняти рішення щодо вибору тієї чи іншої стратегії.

До основних факторів, які формують стратегії, можна віднести наступні:

• соціальні, політичні, цивільні і регулюючі норми;

• привабливість галузі і умови конкуренції;

• специфічні ринкові можливості і загрози;

• сильні і слабкі сторони організації, її конкурентні можливості;

• особисті амбіції, філософія бізнесу та етичні сприйняття менеджерів;

• цінність і культура організації.

Соціальні, політичні, цивільні та регулюючі норми обмежують стратегічні дії компанії, які б вона могла або повинна здійснити. На фірму можуть впливати з різних сторін: різноманітними соціальними групами, надоїдливими статтями-розслідуваннями, фірма може переживати наслідки негативної суспільної думки про себе, страху перед несприятливими політичними заходами.

Усе більшій кількості компаній доводиться рахуватися із громадськими правами, цінностями та пріоритетами, враховувати і слідкувати за законодавством та регулюючими нормами у процесі аналізу ситуації навколо фірми.

Завдання зробити стратегію організації, яка б відповідала соціальним вимогам, передбачає:

1) прояв ділової активності у межах, визначених нормами етики та інтересами суспільства;

2) позитивна реакція на соціальні пріоритети і запити громадськості;

3) постійну готовність здійснити дії з метою уникнення конфронтації з регулюючими нормами;

4) підтримка балансу між інтересами акціонерів та суспільства в цілому;

5) забезпечення громадської позиції компанії у суспільстві.

Привабливість галузі та умови конкуренції. Стратегія компанії повинна максимально відповідати специфіці галузі та конкурентному навколишньому середовищу. Привабливість галузі та рівень конкуренції – істотні фактори, що визначають стратегію. Оцінка компанією цих факторів безпосередньо впливає на те, яку позицію їй потрібно зайняти на ринку і якою буде стратегія конкурентної боротьби. Якщо рівень конкуренції значно посилюється, компанія зобов’язана здійснити будь-які заходи по захисту своїх позицій. Такими діями можуть бути, наприклад, активний наступ на конкурентів, зміни в політиці „ціна – вартість – прибуток”, втілення нових технологій – усе, що може істотно посилити конкурентоспроможність фірми та слугувати доказом того, що фірма переглянула свою стратегію. Тому розробнику стратегії доводиться постійно навчатися новим прийомам та методам конкурентної боротьби у своїй галузі.

Специфічні ринкові можливості і загрози. Добре обґрунтовані стратегічні цілі компанії спрямовані на забезпечення можливостей росту та захисту її поточного та майбутнього становища відносно зовнішніх загроз. Стратегію необхідно будувати так, щоб реалізовувалось більше можливостей, особливо тих, які пов’язані із стабільною конкурентною перевагою та дохідністю компанії. Аналогічно стратегія повинна бути направлена на захист компанії від зовнішніх загроз її поточному та майбутньому становищу.

Сильні і слабкі сторони організації, її конкурентні можливості. Стратегія компанії повинна базуватися на тому, що вона добре робить (тобто на організаційній силі та конкурентних можливостях). Велика небезпека для успіху стратегія – орієнтуватися на те, що компанія не так добре виконує (тобто на організаційну та конкурентну слабкість). Сильні сторони фірми роблять деякі можливості і стратегії більш реальними, збільшуючи можливість їх реалізації. Таким же чином слабкі сторони фірми та слабке конкурентне становище накладають відпечаток ризику на певні стратегії, а іноді взагалі роблять їх несумісними. Одним із найважливіших питань для компанії є питання наявності в неї сил і досвіду для впровадження в життя вибраної стратегії. Врахування сильних сторін компанії є дуже важливим, оскільки це:

1) дає можливість максимально задіяти наявні навички та знання;

2) дозволяє одержати переваги в конкурентній боротьбі;

3) є фундаментом стратегії в цілому.

Особисті амбіції, філософія бізнесу та етичні сприйняття менеджерів дуже часто задіяні в стратегії, яку вони розробляють. Менеджери небайдужі до напрямку стратегічного курсу. На їх рішення дуже часто впливають власні погляди на те, як конкурувати, яку позиція повинна займати фірма і який імідж їй мати. Відношення до ризику також впливає на вибір стратегії. Ті, хто не полюбляє ризикувати, перевагу надають консервативним стратегіям, які знижують ступінь ризику і дають можливість якнайшвидше одержати прибуток. Менеджери, як надають перевагу ризику, використовують вигідні стратегії, за якими є можливість одержати високі прибутки, але в довгостроковій перспективі. Вони завжди шукають нові види бізнесу і надають перевагу стратегічному наступу.

Цінність і культура організації. Вибір стратегії в рівній степені визначається цінностями і культурою, сформованими в організації. Сильний вплив культурних цінностей частково простежується в діяльності компаній, які досягнули переваги у технологічних розробках, постійно втілюють нову продукцію на ринок, поставили усе на карту виробництва продукції першокласної якості, орієнтуються на людський фактор і для яких важливим є повне задоволення запитів своїх клієнтів.

На думку одного з головних дослідників цієї проблематики - шведського вченого, консультанта у сфері стратегічного менеджменту, професора Стокгольмського університету Бенгта Карлоффа, існує ряд основних чинників, що впливають на стратегію будь-якої організації і надають їй особливих властивостей: місія організації, конкурентні переваги, організаційні чинники, обсяги ресурсів, потенціал розвитку, культура і компетентність управління . Крім моментів, що перелічуються Карлоффом, на стратегію впливають також ступінь ризикованості діяльності організації, рівень підготовки та досвід кадрів, залежність організації від зовнішнього середовища і від раніше взятих нею зобов'язань. Процеси, в яких бере участь організація, розподіляються на дві групи – процеси функціонування і процеси розвитку. Аналогічний підхід може бути застосований і до стратегії.