53 Оцінка доцільності фінансових інвестицій

При прийнятті інвестиційних рішень інвестори порівнюють очіку­вані доходи від вкладання коштів у даний об'єкт капіталовкладень, з доходами від інших, альтернативних можливостей інвестування. При цьому розрізняють два основні підходи до оцінки інвестицій:

• статичний аналіз: усі показники, які характеризують об'єкт інвестування, розглядаються в короткостроковому періоді; при розрахунках використовуються величини, зафіксовані в певний проміжок часу (факт зміни вартості грошей у часі не враховується);

• динамічний аналіз: показники аналізуються в динаміці, з урахуванням зміни вартості грошей у часі за ряд періодів.

Метод дисконтування Cash-flow називають також методом розрахунку внутрішньої (потенційної) вартості інвестиції. У разі використання цього методу відповідні інвестиційні рішення при­ймаються на основі порівняння абсолютних величин: теперіш­ньої вартості вхідних і вихідних грошових потоків, які є наслід­ком інвестиційних вкладень. Метод ефективної ставки процента застосовується для оцінки фінансових вкладень з фіксованою ставкою дохідності (облігації, привілейовані акції, депозитні сертифікати тощо). Ефективна ставка процента за фінансовими інвестиціями — це реальна ставка дохідності (рентабельність) інвестиційних вкладень за визначений період. Цей показник характеризує рен­табельність інвестиційних вкладень, розраховується як відно­шення річного процента за вкладеннями (скоригованого на сере­дньорічну суму дисконту (+) чи премії (-) до величини вкладень (собівартості інвестицій). За наявності кількох альтернативних об'єктів інвестування пере­вага віддається тому, внутрішня ставка процента за яким є вищою.

Найважливішим інструментом оцінки ризику зміни процент­них ставок та його нейтралізації є розрахунок показника дюрації. Дюрація характеризує середньозважений період, протягом якого інвестор може амортизувати собівартість інвестиції, тобто отримати початкову суму фінансових вкладень. Рішення щодо вкладання коштів у ті чи інші корпоративні права може прийматися на основі результатів фундаментального аналізу. Завданням фундаментального аналізу є визначення реальної внутрішньої вартості акцій. Якщо ця вартість перевищує їх ри­нкову ціну, то курс акцій є заниженим, а отже, в них можна вкла­дати кошти. Навпаки, якщо внутрішня вартість акцій є нижче за ринкову ціну, то їх курс завищений, а отже, інвестиції в такі кор­поративні права робити не варто.

Серед численних статичних фінансових показників, які хара­ктеризують внутрішню вартість корпоративних прав, в аналізі акцій здебільшого використовують:

• балансовий курс корпоративних прав;

• чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію;

• дивіденди на одну просту акцію;

• рентабельність акції;

• відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію (price earnings ratio, PER);

• відношення ринкового курсу акцій до показника Cash-flow на одну акцію (KCF).

Базова концепція технічного аналізу звучить таким чином: існує деякий взірець, за яким відбувався розвиток курсу акцій у минулому, тож і майбутня динаміка курсу також буде побудована за згаданим взірцем. Розрізняють дві основні групи методів і прийомів технічного аналізу. Перша група досліджує базові тенденції на фондовому рин­ку чи окремому його сегменті (аналіз фондового індексу чи індексу активності в розрізі окремих галузей). Друга група призначена для аналізу тенденцій розвитку ринкового курсу акцій окремого емітента.