Організація і планування наукового дослідження

Результати наукового дослідження, ефективність за­траченого на нього часу залежать від того, наскільки про­думано воно сплановано й організовано. Не менш важли­вою є раціональна реалізація і таких його аспектів:

1. Накопичення наукової інформації з теми. Бажа­но, щоб література з теми була вивчена якомога повніше. Для виявлення джерел та посібників необхідно звернутись до спеціальних довідково-бібліографічних, реферативних та інших інформативних видань.

2. Оволодіння методами дослідження. У науці не іс­нує універсального методу дослідження. Кожен пошуковець обирає найзручніший метод, зважаючи на особ­ливість своєї теми.

3. Написання перших фрагментів роботи. Ними час­то є перші спостереження над текстом, мовним явищем, картки, конспектування.

4. Організація власного науково-довідкового апара­ту. Вже на перших етапах роботи слід подбати про орга­нізацію і збереження наукової інформації, первинної документації. Надалі це допоможе заощадити сили й час, полегшить пошук і використання матеріалів. Дослідни­ки формують власні каталоги, папки з конспектами й нотатками, чорновими планами, ведуть нотатники, у яких відображають хід роботи, свої спостереження, мір­кування тощо.

5. Підготовка наукових рефератів з теми. їх доціль­но обговорювати в колі спеціалістів і зацікавлених осіб з метою узагальнення накопиченого матеріалу з пробле­матики, з'ясування суперечливих моментів, нових ас­пектів, перспектив дослідження.

Робота над рукописом наукового твору. Оформ­лення результатів наукового дослідження (реферат, доповідь, курсова робота, дипломний твір та ін.) прохо­дить ряд стадій: збір і нагромадження інформації; сис­тематизація й узагальнення первинних матеріалів; під­готовка чорнового варіанта рукопису; редагування ру­копису; відбір і оформлення таблиць, схем, малюнків, ксерокопій; підготовка остаточного варіанта рукопису; консультації зі спеціалістами; оформлення остаточного варіанта рукопису.

Під час цієї роботи необхідно дотримуватися певних правил структурування тексту, цитування, посилання на джерела тощо.

Загальна характеристика джерел і посібників. Кож­ному досліднику доводиться обирати принципи й мето­ди вивчення літературного, лінгвістичного текстів. Для правильної і всебічної оцінки літературного, лінгвіс­тичного явища необхідне знання допоміжних дисцип­лін (джерелознавство, текстологія, історіографія і бібліо­графія). Джерелознавство допомагає у вивченні твор­чості письменника, лінгвістичного явища. Текстологія пояснює, як зароджувався твір, формувався текст. Біб­ліографія надає інформацію про роботи з певної темати­ки. Історіографія містить відомості про науковців, які вже досліджували порушену проблему. Ці науки допов­нюють і конкретизують одна одну.

Особливо важлива робота з джерелами. Ними мо­жуть бути літературні твори, лінгвістичні тексти, твори ділового характеру, що належать письменнику або його сучасникам. Інтерес можуть викликати листи письмен­ників, різні біографічні документи, твори мемуарного характеру, фотодокументи та ін. Неоціненну інформа­цію містять посібники, критичні, теоретико-літературні та лінгвістичні статті, монографії, бібліографії творів і літератури, які стосуються теми дослідження. Друко­вані джерела зберігаються в бібліотеках, рукописні — в архівах, рукописних відділах бібліотек та музеїв. Усі видання поділяють на періодичні та неперіодичні.

Серед неперіодичних видань розрізняють:

1. Монографічні праці. Для них обов'язкова єдина тематика, розгорнута концепція, багатий фактичний матеріал, наявність якого відображає логіку розвитку ідеї автора. Монографії можуть бути результатом до­сліджень одного або кількох учених.

Збірник наукових статей. Є колективною роботою дослідників з певної теми або проблеми. Збірники поді­ляють на такі типи:

— тематичні збірники (розпочинаються зі статей, які теоретично осмислюють тему; інші статті конкретизують її аспекти);

• праці з'їздів, конференцій, нарад;

• праці найавторитетніших учених.

Вихід у світ неперіодичних видань не підлягає чітко встановленому графіку, а зумовлюється готовністю нау­кового матеріалу для оприлюд-нення та ін.

Періодичні видання виходять друком регулярно че­рез певні проміжки часу. До них зараховують:

• серійні видання. Серію можуть формувати найріз­номанітніші твори, об'єднані певною загальною ознакою (тематикою, предметом, ідейною схожістю тощо);

• серійні збірники праць з певного профілю науки або наукової теми наукових, навчальних закладів;

• газети, журнали. Публікуються регулярно згідно зі встановленою їх засновниками періодичністю. Періо­дичні видання можуть бути центральними органами од­нієї або кількох державних, наукових, громадських організацій, мати постійну редакційну колегію та ре­дактора. Наукові журнали, як правило, тематичні, ві­дображають наукові досягнення, проблеми в певній га­лузі знань.

Будь-яке наукове дослідження є довгою і копіт­кою роботою, що вимагає неабиякого терпіння вико­навця. До важливих елементів особистісної культури дослідника належить ретельне застосування прочита­ного під час роботи з книжкою та архівними матеріа­лами. Залежно від мети використовують відповідні форми запису:

1. Бібліографічна довідка (у ній зазначають автора тексту, заголовок, видавництво, рік видання, загальну кількість сторінок).

2. План викладених у статті, монографії основних тем, питань.

3. Тези (стислий виклад прочитаного).

4. Конспект (послідовний виклад змісту книги, стат­ті). Завдання конспектування полягає у глибокому осяг­ненні прочитаного й викладенні його своїми словами.

5. Виписки (дослівні цитати з тексту джерела). Особ­ливо зручні під час роботи в архіві.

6. Анотація (короткий виклад основних положень джерела, який розкриває його зміст).

Від наукової кваліфікації, особистої культури до­слідника залежатиме точність виокремленої в текстах і занотованої головної інформації, адекватність мірку­вань щодо неї і її коментування, класифікація зібраних матеріалів, що суттєво впливає на їх використання.