1. Геополітичні пріорітети інтеграційної стратегії України

Прагнення України до євроінтеграції випливає з геополітичного положення й історії нашої держави. Як одна з найбільших країн континенту вона - об'єктивно важливий чинник процесів, що відбуваються в Європі і не може залишатися осторонь тих динамічних інтеграційних процесів, які сьогодні визначають її обличчя.

Будучи в геополітичному вимірі європейською державою, Україна зацікавлена в процесах зміцнення регіональної безпеки, стабілізації та розширення структур колективної безпеки в Європі. До стратегічних інтересів України в Європі належать необхідність технологічної модернізації вітчизняного виробництва, можливість оволодіння наукомісткими технологіями, адже національна стратегія розвитку, заснована на традиційному індустріальному характері сьогодні вже неприйнятна, навіть небезпечна. Потрібна заміна інерційного індустріального розвитку на інноваційний, який би відповідав вимогам сучасного етапу НТР.

Для Європи Україна є потенційним партнером і як важливий фактор формування системи колективної безпеки на континенті, і як великий споживчий ринок, джерело відносно дешевої робочої сили та як країна з невикористаним повною мірою інтелектуальним, науково-технічним і виробничим потенціалом.

Прагнення України до євроінтеграції останнім часом перетворюються з магістрального напряму української зовнішньої політики в другорядний, тому викликає настороженість з боку країн-членів ЄС не лише внаслідок невирішеності в Україні багатьох проблем демократичної трансформації, а й тому, що в їхній позиції виявляються елементи певної байдужості щодо перспектив входження України до європейських структур. Це підтверджується тим, що визначення самим ЄС місця України в Європі за останні роки практично не змінилося — вона багато в чому залишається для країн—учасників цього союзу лише частиною колишнього пострадянського простору.

Розвиток відносин з Росією

Водночас геополітичні реалії не дають можливості Україні зосереджуватися лише на європейському геополітичному векторі. Визначена стратегічна мета не применшує важливість інших пріоритетних напрямів— розвитку дружніх і партнерських відносин з Росією та поглиблення   стратегічного партнерства із США, розвитку економічних відносин з країнами АТР.

Посилення стратегічного партнерства з Росією, поряд з напрямком євроінтеграції, є одним з важливих пріоритетів України. І це не випадково. Росія є природним партнером України, і не лише через економічну взаємозалежність двох країн. Варто пам'ятати, що Росія є досить могутньою у військово-політичному плані і вельми впливовою й авторитетною у світі державою, яка значно впливає на розвиток міжнародних подій. Не випадково, більшість західних політологів називають її одним із силових центрів сучасної геополітики і досить високо оцінюють її потенціальні можливості. Збігнев Бжезинський, наприклад, виділяє серед країн Євразії дві основні категорії, що впливають на розвиток геополітичної ситуації в даному регіоні й у світі в цілому: 1) геостратегічні дійові особи; 2) геополітичні центри.

Варто зауважити, що з точки зору геостратегічних інтересів України не існує (і не може існувати, враховуючи історичну і культурну близькість двох народів) принципових перешкод для того, щоб визнавати Росію своїм стратегічним партнером. Певна напруженість у стосунках між нашими країнами значною мірою є штучною. Ні в економічному, ані в політичному чи у військовому вимірах вона не має достатніх підстав. Таку ситуацію політологи визначають як феномен "залишкової ідеологізації", яка, на жаль, має місце з обох сторін. З одного боку, в Росії ще й досі є певні політичні сили, які ніяк не можуть змиритися з самим фактом існування незалежної України і прагнуть домогтися всебічної і повної "інтеграції" України з Росією на основі утворення якогось нового союзу, маючи на увазі фактичне підкорення першої другій.

Оптимальним варіантом для України з урахуванням її геополітичного положення було б проведення багатовекторної політики. Складне, якщо не сказати кризове, становище в економіці України, робить для неї все більш актуальною проблему вибору моделі подальшого розвитку, орієнтації у своїй стратегії економічного розвитку: подальше зближення з країнами СНД в рамках Митного союзу, ЄврАзЕС, ШОС або ж євроінтеграція. Питання вирішується, перш за все, з урахуванням ефекту, одержуваного Україною з точки зору її приєднання до окремих стандартів або входження в ту чи іншу з цих структур.

Американський вектор співпраці

Не менш важливим є питання про встановлення відносин стратегічного партнерства між Україною і Сполученими Штатами Америки. Національні інтереси України в розвиткові партнерських відносин із США визначаються тією особливою роллю, яку відіграє ця країна в геополітичному ракурсі. Адже йдеться про наймогутнішу державу світу, єдину наддержаву, статус якої визначається економічним і військовим потенціалом, впливом на міжнародні фінансові організації, лідерством у розробці і впровадженні новітніх технологій та багатьма іншими чинниками.

США теж зацікавлені у розвиткові партнерських стосунків з Україною, враховуючи особливості її геополітичного положення і розглядаючи її як своєрідний геополітичний центр Центрально-Східної Європи та "українську карту" у розвиткові своїх стосунків із Росією.

Співпраця у рамках регіональних організацій

Зрозуміло, що вказані геостратегічні вектори попри свою важливість, не можуть обмежити коло геополітичних інтересів України. Як держава із специфічними геополітичними показниками Україна має можливість, і навіть більше, змушена урізноманітнювати свій зовнішньополітичний курс, спрямовуючи зусилля на розвиток зв'язків і контактів у багатьох напрямах.

У цьому відношенні слід особливо наголосити на необхідності активізації діяльності України в рамках Співдружності Незалежних Держав, а також з окремими державами—учасницями цієї організації. Україна у своєму ставленні до СНД виходить, передусім, з реалій економічної доцільності існування Співдружності, прагнучи трансформувати її в ефективний механізм економічного співробітництва, спрямований на створення зони вільної торгівлі, оптимізацію її структури, сприяння інтеграції країн СНД у світовий економічний простір. Проте, на нашу думку, Україні потрібно активізувати свою роль у СНД, насамперед з метою посилення економічних інтеграційних процесів усередині цієї організації і не відмовлятися від співпраці з іншими членами СНД у політичній сфері.

Вельми важливим і перспективним напрямом української зовнішньої політики є її участь в Організації Чорноморського Економічного Співробітництва. Відповідає національним інтересам України й активізація її співпраці в рамках консультативного форуму ГУАМ, який об'єднує чотири держави — Грузію, Україну, Азербайджан та Молдову. Україна виступає за організаційне оформлення цього об'єднання і надання йому формального статусу.

Азійський вектор співпраці

У контексті модифікації стратегії багатовекторності закономірно постає питання про можливості залучення України до економічного співробітництва в АТР, яке набуло там форми багаторівневої інтеграції. Посилення трансрегіонального співробітництва на євразійському континенті, спонукає Україну активніше використовувати свій промисловий і науково-технічний потенціал для розвитку взаємовигідних відносин з провідними країнами АТР, передусім Східної і Південно-Східної Азії. Серед них слід відзначити Китай, Японію, Південну Корею, Малайзію, Таїланд і В'єтнам — на них припадає близько 7% зовнішньоторговельного обороту України.

Підключення України до виробничих і обмінних процесів у АТР матиме як реальні, так і потенційні вигоди. У цілому інтереси України в АТР, який є індикатором глобальних трансформацій, можна звести до таких аспектів:

• налагодження та розвиток відносин з тими країнами АТР, які роблять найбільший внесок у зміцнення регіональної і міжнародної стабільності;

• розвиток торговельно-економічних відносин з Китаєм, Японією, Південною Кореєю, провідними країнами АСЕАН та іншими державами, що входять до АТЕС;

• залучення коштів фінансових центрів регіону, що виступають як кредитори та експортери капіталу, для оновлення основних фондів та економічної інфраструктури України (вступ з цією метою до Азійського банку розвитку);

• участь у діяльності Економічної і соціальної комісії у справах Азії і Тихого океану (ЕСКАТО), міжнародних конференцій з питань економічного співробітництва та регіональної безпеки;

• приєднання до Форуму Азія-Європа (АСЕМ) з метою повноправної участі у трансрегіональному співробітництві. Однак, європейський статус України позбавляє її можливості безпосередньо користуватися перевагами регіональної інтеграції — пільговим торговельним, митним та інвестиційним режимами, які поширюються на країни Південно-Східної Азії відповідно до угоди про зону вільної торгівлі АСЕАН (АФТА).

Азійсько-тихоокеанський вектор у стратегії реалізації економічних інтересів України має безліч переваг. По-перше, розбудова співробітництва з провідними країнами АСЕАН і АТЕС не матиме для нас наслідків асиметричної залежності. По-друге, отримати вигоду від цього співробітництва можна у найкоротший термін. Нарешті, східний вектор здатний виконувати важливу функцію балансування зовнішньополітичних інтересів України в рамках міжнародної системи, яка тяжіє до мультиполярної.

Набуття впливових партнерів з числа країн вищезгаданих об'єднань має значення не тільки для диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. Сьогодні АСЕАН з її півмільярдним населенням стає природним балансом великих "гравців" у АТР — Китаю, США, Японії і, можливо, Росії, з якими Україна прагне підтримувати стабільні партнерські відносини. Для успішного входження в економічний простір АТР Україні необхідно значно поглибити ринкові реформи. Насамперед потрібно реструктуризувати виробничий комплекс, оновити основні фонди та поліпшити інвестиційні і правові умови двостороннього співробітництва.  Необхідні також радикальні зміни у науково-технічному, інформаційному та маркетинговому забезпеченні цього напряму зовнішньоекономічної діяльності. Подальший розвиток співробітництва з країнами АТР вимагає врахування досвіду європейських країн, які прагнуть перенести свої виробництва і технології у східноазійський регіон, де накопичений великий потенціал адаптаційної індустрії і якому пророкують стабільний розвиток у XXI ст.