1.2. Текстове документування. Стенографія. Технічне документування

Історично першим способом документування був мальований спосіб закріплення і передачі інформації - намальований лист, тобто лист з використанням графічних знаків (картинок, букв, цифр) для фіксації і передачі звукової інформації. У своєму розвитку цього листа пройшло ряд етапів, в результаті яких змінилося кілька типів листа:

1. піктографічне;

2. ідеографічне;

3. складове;

4. буквенно-звукове .

Піктографічне письмо (картинно-синтетичне 8-6 тис. років до н.е.) - "лист в картинках". Піктографічне письмо характеризується узагальненістю фіксації, воно передає цілі повідомлення, графічно не розчленовані на окремі слова. Джерело формування піктограм - первісне мистецтво, період, коли первісні малюнки стали застосовуватися не тільки для пізнання світу, а й для комунікативних цілей, тобто передач будь-яких повідомлень і для закріплення їх у часі. За допомогою піктограм записані довгі історії і навіть цілі поеми. Особливість піктографічного письма полягає в його доступності, оскільки воно не пов'язане з конкретною мовою і може бути розшифровано (прочитано) будь-якою мовою. Зразки піктограм, розглянуті в додатку А.

У ідеографічному листі інформація фіксується дослівно. Графічні знаки (ідеограми) мають стійкі, суворо визначені накреслення і передають вже окремі слова, тобто звукова мова. Вищим етапом розвитку ідеографії стало ієрогліфічне письмо (Єгипет, Дворіччя), що з'явилося близько 4 тис. до Р.Х. У Китаї ієрогліфічне письмо збереглося до наших днів, хоча і не в формі чистої ідеографії, а у вигляді словесно-складового листа. Проте в основі його як і раніше залишається ідеограма. Деякі ідеографічні знаки широко використовуються в даний час і іншими народами: математичні, музичні знаки, грошові символи, знак параграфа та ін.. Передача ієрогліфами складів японської писемності подано у додатку Б. Однак ідеографічне лист є досить складним для навчання і незручно для повсякденного користування. Зокрема, в Китаї навіть найпоширеніші ієрогліфи містять в середньому по 11 штрихів, а деякі до 50 і більше.

Третім етапом розвитку листа стало складовий або силабічний лист (від грец. "Sullabe" - склад), в якому кожен графічний знак позначає склад. Складові системи з'явилися у 2-1 тис. до Р.Х. Найдавнішими складовими системами були шумерська, критська, писемність майя. Більш пізніми - японська складова азбука "кана" і корейське письмо. В даний час силабічні системи листи найбільш широко поширені в Індії та Південно-Східної Азії.

З складового листа у 2 тис. до Р.Х. виникло буквено-звукове (алфавітне) письмо. Тут кожен графічний знак позначає, як правило, окремий звук - фонему (від грец. "Phonema" - звук), тому його нерідко називають фонемографічним. Буквено-звукове письмо ділиться на консонантних-звукове (передавальне лише приголосні) і вокалізованно-звукове (передавальний як приголосні, так і голосні звуки).

Таким чином, розвиток листи пройшло тривалий історичний шлях: від малюнків (піктограм) до складних ідеографічним системам, а від них - до більш простим складовим і буквено-звуковим. Певну роль у цьому процесі зіграли також матеріали та знаряддя, що застосовувалися в різні епохи для письма.

Одночасно з появою писемності виникла проблема прискорення запису людської мови, оскільки швидкість проголошення слів приблизно в 5-6 разів швидше їх письмового зображення. Звичайним листом можна записати 15-20 слів за хвилину, тоді як жива мова може вимовлятися зі швидкістю близько 100 слів за хвилину і вище. Не випадково ще в давнину стали вживатися небезуспішні спроби наблизити швидкість листи до усного мовлення. Так виникла стенографія (від грец. "Stenуs" - вузький, тісний і "grapho" - пишу).

На перших порах стенографія була немов, тобто кожному слову відповідав свій знак, який потрібно було запам'ятати. Спочатку число таких знаків становило близько 5 тис., а в подальшому досягла 13 тис., що дуже ускладнювало практичне використання стенографії.

Вихід був знайдений у винаході на початку 17 ст. буквеної системи, автором якої став англієць Вілліс. Саме літерна система стенографії отримала згодом досить широке поширення в багатьох країнах світу. Протягом кількох століть було створено безліч різновидів цієї системи, які в кінцевому рахунку зводяться до двох основних - геометричної та курсивне. В основу першої покладено пряма лінія, точка, круг і його частини, а в основу другої - овал і частини букв звичайного швидкого письма.

У буквеної системі стенографії кожній букві відповідає свій стенографічний знак. Разом з тим широко використовуються прийоми ідеографічного, складового, словесного і навіть фразового листи. В останньому випадку стенографічний знак висловлює частина фрази чи навіть цілу фразу. Стенографія, таким чином, по-своєму відображає всі основні етапи розвитку письма.

Вивчення стенографії дуже трудомістким, вимагає постійної практики, а робота стенограф є дуже напруженою. До того ж розшифровка тексту, записаного умовними символами, займає багато часу. До цього слід додати, що стенографічний запис не в змозі передати в точності виголошений текст. Спроби переходу в середині 20 століття до машинної стенографії не дали бажаних результатів. В даний час з розвитком автоматизованих засобів документування стенографія виявилася практично витісненої з процесу створення службових документів, хоча в обмежених масштабах продовжує ще подекуди використовуватися.

Технічне документування є способом фіксації технічної думки. Технічні документи - узагальнююча назва документів, що відображають результат будівельного і технологічного проектування, конструювання, інженерних вишукувань та інших робіт з будівництва будівель та споруд та виготовлення виробів промислового виробництва.

Виникнення технічної документації відноситься до глибокої старовини і пов'язане з розвитком техніки і змінами в організації виробництва. Вже в рабовласницьких державах всі великі споруди будувалися на основі технічної документації. У Російській державі найбільш ранні технічні дані про способи будівництва і технології виробничих процесів можна знайти в житіях і літописах. У XVI-XVII століттях технічна документація утворюється в наказах, діяльність яких пов'язана з будівельними роботами і експлуатацією мануфактур. З розвитком виробництва відбувається швидке зростання технічної документації. Є багато варіантів класифікації технічної документації. Наприклад, її ділять на групи: машинобудівна, архітектурна, геодезична, спеціальна.

Відповідно до виробничим призначенням технічні документальні матеріали класифікуються наступним чином:

1. Технічні документальні матеріали - результат запису засобів виробництва. До них відносяться проектно-конструкторські документи, які відповідають на питання: що являє собою предмет промислового виробництва (виріб) або об'єкт капітального будівництва.

2. Технічні документальні матеріали - запис процесів праці. Матеріали цієї групи дають відповідь на питання: як виготовити виріб і побудувати об'єкт капітального будівництва.

3. Технічні документальні матеріали, до групи яких входить документація, пов'язана з геодезією, картографією, гідрометеослужбою та ін

4. Технічні документальні матеріали - запис процесів, що виникають в сфері обігу і обслуговування, тобто матеріали, що фіксують деякі юридичні норми і сприяють використанню технічних засобів.

До складу груп можуть входити креслення, малюнки, розрахунки, технічні описи, графіки, технологічні карти, картографічні матеріали, проектні документи та ін.