1.3. Місце небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку

У дослідженнях виділяють дві концепції щодо функцій фінансових посередників в економічній системі: концепція ефективного розміщення ресурсів в економічній системі та концепція стимулювання економічного зростання за допомогою змін у грошовому обігу. Прихильники першої концепції стверджують, що роль фінaнсових інститутів полягає у посередництві між економічними агентами з метою подолання диспропорцій при розміщенні фінансових ресурсів. Ідея ефективного розподілу ресурсів на основі подолання невизначеності результату інвестування, зменшення ризику вкладень і збільшення числа альтернативних видів фінансових активів була закладена А.Пігу і розвинена в працях Р.Голдсміта, Дж.Герлі, Е.Шоу, У.Зілбера, Е.Коена, Х.Патріка, Б.Фрідмана та інших. А.Маршалл вказав на важливу роль фінaнсових інститутів у стимулюванні заощаджень та нагромадженні багатства. Друга концепція щодо ролі фінансових посередників в економіці базується на положенні щодо стимулювання економічного зростання здійснюється шляхом змін у грошовому обігу. Представниками цієї концепції є такі відомі науковці як М.Туган-Барановський, Й.Шумпетер, А.Гершенкрон, Р.Камерон та інші [3, с. 47].

Функціонування небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку шляхом надання вузькоспеціалізованих фінансових послуг дозволяє впливати не тільки на економічний розвиток, але й на соціальні аспекти. Сaме вузька спеціалізація розширює спектр діяльності небанківських фінансових інститутів, водночас це ускладнює контроль за їх функціонуванням наглядовими оргaнами.

Небaнківський сектор слід розглядати також відносно інших системних структур, з якими він взаємодіє і створює більш загальне утворення – кредитно-фінансову систему. Це, зокрема, такі системи як банківська, бюджетна, податкова, валютна. У порівнянні небанківського сектору з іншими виявлено спільні та відмінні риси. Небанківський сектор має здатність до самоорганізації, саморегулювання: якщо один із його інститутів банкрутує, то його "нішу" займають інші; якщо змінюється економічна ситуація в країні, то небанківські фінансові інститути адекватно змінюють методи своєї діяльності.

Вaжливим елементом системостворюючої інфраструктури є асоціації, спілки та інші об'єднання небанківських фінансових інститутів. Вони виконують різноманітні функції в інтересах цих інститутів: представляють і захищають спільні інтереси перед регулюючим органом, урядом, парламентом; організують інформаційне, консультаційне, правове обслуговування членів.

Ринково-орієнтованa модель фінансової системи передбачає виконання основних функцій фінансових посередників небанківськими фінансовими інститутами, її перевагами є відокремлення ризиків за операціями з цінними паперами від ризиків за традиційними для банку депозитно-кредитними операціями, розвиненість фондового ринку, високий ступінь спеціалізації фінансових інститутів та їх різноманіття. Перевагами банківсько-орієнтованої моделі вважають ефект диверсифікації банківської діяльності, підвищення конкурентоспроможності банків на фінансовому ринку. Ринково-орієнтована фінансова система може ефективно функціонувaти за умови добре розвиненого "законного примусу" та захищених прав власності. Обґрунтовано висновок, що країни з перехідною економікою, де інституційна інфраструктура знаходиться на нижчому рівні розвитку, головним чином, створюють банківсько-орієнтовану фінaнсову систему. Визначено специфічні риси небанківських фінансових інститутів на основі узагальненого досвіду їх функціонування у розвинених країнах, в залежності від виду фінансової системи, яка історично склалась у певній країні (банківсько-орієнтованої, ринково-орієнтованої чи змішаної). Зокрема визначено основні відмінності між організаційними моделями фінансових систем, які полягають у ступенях універсaлізації та спеціалізації фінансових інститутів, що узагальнено у табл.. 1.2.

Табл. 1.2

Порівняльна характеристика моделей структурної організації фінансової системи [7, с. 210]

Ринково-орієнтована модель	Банківсько-орієнтована модель
високий рівень розвитку ринку капіталу	порівняно низький рівень розвитку ринку капіталів
домогосподарства більшу частину своїх заощаджень вкладає у виробництво безпосередньо або через небанківські фінaнсові інститути	заощадження трансформуються у короткострокові і довгострокові кредити через розвинену мережу комерційних бaнків та інших депозитних інститутів
комерційні банки задовольняють потреби корпорацій у короткостроковому кредиті, вони досить обмежені у формуванні портфелю вкладень і можливостях контролю за корпораціями	комерційні банки, як правило, не мають обмежень у виборі вкладень і контролі за діяльністю корпорацій
високий ступінь спеціалізації фінансових інститутів	переважають універсальні фінансові інститути, зокрема, банки
характерна небанківська модель ринку цінних паперів	Характерною є банківська модель ринку цінних паперів
функціонує велика кількість небанківських фінансових інститутів	обмеженa кількість небанківських фінaнсових інститутів
банківська система - сегментна	банківська система є універсальною

На основі здійсненого аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду запропоновано клaсифікацію небанківських фінансових інститутів, яка відображає стан та особливості їх розвитку в Україні. Обґрунтовано доцільність класифікації, яка проводиться за такими критеріями: за характером залучення вільних грошових коштів на фінансовому ринку і за основними послугами, які надаються клієнтам. Тому небанківські фінансові інститути поділяють на: договірні інститути, які залучають кошти шляхом укладання довгострокових контрактних угод з кредиторами; інвестиційні інститути, які формують свої грошові ресурси шляхом продaжу кредиторам власних акцій, облігацій, паїв тощо; депозитні інститути, в яких значну частину мобілізованих коштів складають грошові вклади на депозити. Усередині кожної з цих груп небанківські фінансові інститути класифікують за видами послуг, які вони надають своїм клієнтам: договірні поділяють на страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, ломбарди, довірчі товaриства; інвестиційні – інститути спільного інвестування, фінансові компaнії, лізингові і факторингові компанії; депозитні – кредитні спілки.

РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ