1.Рельєф: визначення, основні поняття, зображення його на картах

1.1 Загальні поняття про рельєф

Рельєфом місцевості називають поєднання нерівностей земної поверхні. Рельєф місцевості безпосередньо впливає на діяльність людини, оскільки його необхідно враховувати при проектуванні й будівництві різних споруд – залізничних і автомобільних доріг, каналів, населених пунктів, аеродромів. Тому зображенню рельєфу на топографічних картах має бути приділено більше уваги.

Рельєф на топографічних картах зображується в Балтійській системі висот горизонталями та умовними знаками і доповнюється числовими відмітками висот характерних точок місцевості, цифровими характеристиками його окремих деталей і покажчиками напрямків схилів.

З усіх елементів місцевості рельєфу належить головна роль, тому що він значною мірою визначає характеристику інших географічних об'єктів. Водночас рельєф найбільш складно змалювати на карті, тобто на площині, яка, як відомо, має тільки два виміри — довжину та ширину. Третій же вимір — висота, є характерним елементом для рельєфу, що не вкладається на площині. [1]

При вивченні рельєфу по карті спочатку визначають його тип, а потім основні характеристики форм (абсолютні та відносні висоти, форму і крутизну схилів) і деталей рельєфу.

Тип рельєфу (рівнинний, горбистий, гірський) визначається за абсолютними висотами. Для цього визначають розташування основних ліній рельєфу (тальвеги, вододілів), встановлюють за підписами на карті найбільші і найменші позначки висот і оцінюють наочно переважаючу крутизну схилів.

Форми рельєфу – окремі елементи рельєфу, мають певний зовнішній вигляд; на картах зображують горизонталями. До типових форм рельєфу належать: гора - куполоподібне або конічне піднесення з вираженою підставкою - підошвою; невелика гора називається пагорбом, а штучний пагорб - курган; котловина - замкнуте з усіх боків зниження; хребет - витягнуте в одному напрямку підвищення; лінія, що розділяє протилежні схили хребта, називається вододілом; перегини схилів ущелини називаються бровками, а лінія по дну, до якої спрямовані схили, - тальвегом (водозливом); сідловина - зниження між двома зведеннями, що нагадує по своїй формі сідло; в горах сідловина, як правило, є місцем перевалу через гірський хребет.

Деталі рельєфу природного походження (обриви, яри, скелі, осипи ) на картах зображуються умовними знаками коричневого кольору, а штучного (насипи, виїмки, кар'єри ) – чорним кольором. На картах показують тільки ті обриви, насипи, виїмки, які мають довжину більше 3 мм в масштабі карти. На картах масштабів 1: 25 000 і 1: 50 000 ці деталі рельєфу показують в тому випадку, якщо їх висота більш 1 м, а на картах масштабів 1: 100 000, 1: 200 000 і 1: 500 000 – більше 2, 3 і 5 м відповідно. Поряд з умовним знаком деталі рельєфу дають його характеристику. Числові характеристики ярів і вимоїн означають: чисельник - ширину, знаменник - глибину в метрах; числові характеристики насипів, виїмок, курганів і ям - висоту над підошвою або глибину в метрах.

Горизонталь - лінія на карті, що з'єднує точки рельєфу з однаковою висотою над рівнем моря.

Розрізняють такі горизонталі: основні (суцільні) – відповідають висоті перетину рельєфу; зображуються на карті суцільною лінією коричневого кольору; потовщені - кожна п'ята основна горизонталь; виділяються для зручності читання рельєфу; додаткові напівгоризонталі - зображуються переривчастою тонкою лінією через 0,5 висоти перетину; допоміжні - зображуються короткими переривчастими тонкими лініями приблизно через 0,25 висоти перерізу рельєфу. Рельєф вічних снігів (фірнових полів) і льодовиків зображують горизонталями синього кольору.[3]

Горизонталі мають такі властивості: 1) усі їх точки мають однакову абсолютну висоту, яка відрізняється від висоти точок сусідньої горизонталі на висоту перерізу рельєфу; 2) усі горизонталі, що замикаються в межах аркуша карти, позначають підвищення чи улоговину, які виділяють підписами відміток і бергштрихами; 3) чим більше горизонталей на схилі, тим він вищий. Отже, за кількістю горизонталей можна визначити перевищення одних точок місцевості над іншими; 4) чим ближче горизонталі розміщені одна від одної, тим схил крутіший, тим більший кут нахилу місцевості. Отже, за величиною закладання (за відстанню між горизонталями) можна визначити крутину схилу в градусній мірі; 5) найкоротша відстань між двома горизонталями – перпендикуляр до них, що відповідає напряму найбільшої крутини. Отже, напрям схилу в кожній його точці перпендикулярний до горизонталей.

Отже, горизонталі на карті точно передають форми рельєфу та їх розміщення і поєднання. [7]