20 Сторінок одного життя наприкінці хх століття

...І золото сміху, і срібло сльози

Скільки? Стільки ж! Збереження кількості

Дівчино, дівчино, де твої крильця?..

Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля, 1944—1946

поЕТИКА

• Якщо назва занадто довга, то її можна скоротити – поставити три крапку. Наприклад, Сто великих таємниць історії…

• У назві повинні бути ці ж розділові знаки, що й на титульній сторінці.

Наприклад, Дівчино, дівчино, де твої крильця?..

Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні технології

Маршрутная карта (ИКАО) FL275

• Дати, які відносяться до назви, але не зв’язані з нею граматично записують через кому.

Наприклад, Еміграція українців, 1945 – 1950 рр.

• Кому не ставлять, якщо дати взяті в круглі дужки або вони граматично зв’язані.

Наприклад, Мистецтво ХХ ст.

Основна назва може бути тематичною або типовою (тобто складатися лише з позначення виду документа). Наприклад,

Тіні забутих предків

Сто великих таємниць історії

Путівник

Електронний журнал Вчені записки

Якщо основна назва складається із декількох речень, між якими у джерелі інформації відсутні розділові знаки, в описі ці речення відділяють одне  від одного крапкою. Наприклад,

Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні технології

Основна назва може містити альтернативну назву, з’єднану з нею сполучниками "чи", "або". Вона пишеться з великої літери, перед сполучниками "чи", "або" ставлять кому. Наприклад,

Наука радощів, або Як не потрапити на прийом до лікаря.

Враховуючи різноманітність видавничої практики, в ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 установлено правила вибору основної назви.

Якщо документ має декілька назв однією мовою, то як основну в описі наводять назву, виділену поліграфічним способом. Якщо ж цієї ознаки не має, наводять першу із послідовно зазначених назв. Цим самим правилом керуються при виборі повної чи скороченої форми назви. У складних випадках перевагу віддають повній формі.

При наявності типової та тематичної назви як основну в описі наводять тематичну назву, незалежно від поліграфічного виділення і послідовності розміщення. Наприклад,

У документі:                                  В описі:

ПОЛІТИЧНА КАРТА                               Європа : політична карта

Європа    

Історія середніх віків Історія середніх віків

АТЛАС

Енциклопедія

Театр Театр

Якщо основна назва складається лише з імені особи чи назви організації, її наводять саме у такому вигляді. Наприклад,

Поль Гоген,

Державний історико-культурний заповідник «Києво-Печерська лавра».

Коли основна назва відсутня у джерелі інформації, вона може бути запозичена з інших джерел, при чому це потрібно відзначити у примітці. Якщо основну назву встановити за якимось джерелом неможливо, її можна сформулювати. В обох випадках назву беруть у квадратні дужки. При формулюванні назви, як правило, використовують позначення виду документа, жанру твору, першого слова в тексті тощо. Це положення застосовують, у першу чергу, для некнижкових документів: образотворчих видань, нот та ін., наприклад:

[Наша рідна мова]

(Назву 4-го видання сформульовано на основі назви третього видання цієї самої книги, про що необхідно зробити примітку)

[Прайс-лист видавництва]

(Назву сформульовано на основі аналізу документа)

[Сімейний портрет]

(Назва встановлена за довідковим виданням, про що треба зробити примітку)

[Вибрані фортепіанні п’єси]

(Назва сформульована на основі аналізу даної збірки)

Наступним елементом бібліографічного опису є загальне визначення матеріалу, яке визначає клас матеріалу до якого належить об'єкт опису. Це факультативний елемент, який доцільно наводити в описі для інформаційних масивів, що уміщують відомості про документи різних видів. Загальне позначення матеріалу уможливлює визначення знакової природи документа (текст, ноти, карти, зображення, шрифт Брайля тощо) чи фізичну форму об’єкта опису (мікроформа, електронний ресурс). Загальне позначення матеріалу наводять в установленій формі, вибираючи із даного в національному стандарті ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 списку один із відповідних термінів:

• відеозапис (video-recording);

• звукозапис (saundrecording);

• образотворчий матеріал (graphic);

• карти (cartographic material);

• комплект (kit);

• кінофільм (motion picture);

• мікроформа (microform);

• мультимедіа (multimedia);

• ноти (music);

• предмет (object);

• рукопис (manuscript);

• текст (text);

• шрифт Брайля (braille);

• електронний ресурс (electronic resource).

Із перелічених термінів вибирають один. Перевагу віддають позначенню фізичної форми, в якій представлено матеріал. Наприклад, якщо картографічний документ представлено у вигляді мікроформи або електронного ресурсу, як загальне позначення матеріалу зазначають його форму.

Загальне позначення матеріалу наводять одразу після основної назви з великої літери у квадратних дужках. Слова у загальному позначенні матеріалу не скорочують, наприклад:

Неопубліковані гуцульські п’єси [Текст]

Богородиця з дитям і похвалою [Образотворчий матеріал]

Антологія лемківської пісні [Ноти]

Житомирська область [Карти]

Україна 2004: події, документи, факти [Електронний ресурс]

В описі деяких видів документів відомості, що містять позначення матеріалу, є обов’язковими, у тому разі, якщо вони не були вміщені у заголовку бібліографічного запису. Наприклад,

Электронные издания. Основные виды и выходные сведения [Текст] ГОСТ 7.83 – 2001

Якщо твір розміщено на декількох носіях, що відносяться до різних категорій матеріалів, наводять загальне позначення матеріалів, прийнятих за основний об’єкт опису. Відомості про решту носіїв можна навести в області фізичної характеристики чи в області приміток (наприклад, при описі CD-ROMa і брошури до нього).

Якщо серед декількох об’єктів на різних носіях не можна вибрати основний об’єкт, наводять позначення "[Мультимедіа]" чи "[Комплект]", наприклад, інформація може бути розміщена на аудіокасеті, відеодиску та у вигляді короткого пояснювального тексту в брошурі.

Загальне позначення матеріалу, опис якого переважає в конкретному інформаційному масиві, може бути випущеним, наприклад, якщо каталог чи база даних уміщує записи на книги, то у записах на книги загальне позначення матеріалу можна не зазначати, а в записах на інші види документів (наприклад, на образотворчі, нотні видання, електронні видання) рекомендується зазначити цей елемент опису, що визначає клас матеріалу, до якого належить об’єкт опису.

Наступним факультативним елементом в описі може бути наведено паралельну назву як еквівалент основної назви іншою мовою чи іншою графікою. Правила наведення паралельної назви ті самі, що й основної назви. Документ може мати одну чи кілька паралельних назв. Перед паралельною назвою ставлять знак рівності. Як паралельну назву можна навести також назву оригіналу, що вміщена у джерелі інформації іншою мовою, ніж основна назва.

Наприклад: Діалог з Клавдієм [Текст] = Diolog mit Claudius.

Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологи и новые формы сотруднечесива [Текст] = Libraries and associations in the transient world: new technologies and new forms of cooperation = Бібліотеки і асоціації у світі, що змінюється: нові технології та нові форми співробітництва.

Відомості, що відносяться до назви, вміщують інформацію, що розкриває та пояснює основну назву, в тому числі іншу назву, відомості про вид, жанр, призначення твору, зазначення про те, що документ є перекладом з іншої мови тощо. Їх наводять у формі та послідовності, що дана у документі, чи залежно від виокремлення їх поліграфічними засобами.

Перед відомостями, що відносяться до назви, ставлять знак "двокрапка", який може повторюватися разом з даними, що утворюють основну назву. Наприклад,

English [Текст] : курс англ. мови для аспірантів

Італія [Карти] : карти турист. маршрутів

Шевченківська весна [Текст] : тез. доп. наук. конф., (Київ, 12 берез. 2003 р.)

Інформатика [Текст] : проб. підруч. : у 2 ч.

Відомості, що відносяться до назви, можуть бути різнорідними або однорідними. Різнорідні відомості чи групи різнорідних відомостей, що відносяться до назви, наводять зі знаком "двокрапка", що передує їм. Однорідні відомості розділяють між собою тими самими розділовими знаками, які наявні у джерелі інформації, наприклад:

Роздивись та розкажи : бесіди за малюнками : для тих, кому 4, 5, 6...

Україна — Німеччина : розвиток законодавства в рамках європейського права : матеріали семінару

Однак, якщо у джерелі інформації однорідні відомості, що відносяться до назви, розділені крапками, в описі їх на водять через кому. Це пов’язано з новими правилами вживання малих і великих букв. За відсутності розділових знаків у джерелі інформації ці відомості також розділяють комами, наприклад:

В країні журавлів : новели, етюди, оповід.

Редакторська справа : проблеми майстерності : зміст, форма, нюанси

У тому випадку, якщо у джерелі інформації уміщено більше однієї назви, одну з них, вибрану за визначеними правилами (тематичним, виділеним якимось чином, наведе ним першим) наводять в описі як основну назву, а другу — як відомості, що відносяться до назви. Другу назву завжди наводять з великої літери (на відміну від інших відомостей, що відносяться до назви), і слова в ній не скорочують, наприклад:

За сестрою [Текст] : Козацька помста

Ясна зірниця світова [Ноти] : Богданів марш

Зоряниця [Образотворчий матеріал] : (Язицька Зірка—Чарівниця)

Відомості, необхідні для розкриття чи пояснення основної назви, жанру твору, виду документа тощо, можуть бути сформульовані на основі аналізу документа. В цих випадках їх беруть у квадратні дужки. Наприклад,

Яблони в цвету [Ноты] : Жизнь, воплощенная в песне : [из репертуара Е. Мартынова]

В описі деяких видів документів відомості, що містять по­значення матеріалу, є обов'язковими, у тому разі, якщо вони не були вміщені у заголовку бібліографічного запису, наприклад:

Электронные издания. Основные виды и выходные сведения [Текст ] : ГОСТ 7.83-2001.

Відомості про відповідальність містять інформацію про осіб та (або) організації, що брали участь у створенні інтелектуального, художнього чи іншого змісту документа, що є об’єктом опису. Імена авторів – це відомості про осіб, що створили даний твір або брали участь у його створенні, а також організації, від імені яких публікується документ. Відомості про організації, з якими автор професійно пов'язаний, у тому вигляді, як вони вказані у документі, використовують для більш повної ідентифікації автора і називають відомостями щодо належності автора. Відомості про інших осіб, які беруть участь у створенні документа, включають дані про тих, хто складав документ (особи чи організації, які склали видання з творів одного чи кількох авторів, або ж зібрали з різних дже­рел і обробили для опублікування друковані, рукописні чи інші матеріали), редакторів, перекладачів, авторів передмов, коментарів, авторів літературної обробки, художників-ілюстраторів, фотографів тощо. Разом із найменуванням організації може бути наведена інформація, що зазначена в документі й стосується місцезнаходження, а також дат і місця проведен­ня конференції чи іншої тимчасової організації.

Відомості про відповідальність зазначають у такій послідовності:

• Індивідуальний автор.

• Інші особи (редактор, перекладач, упорядник, художник). Вказують тоді в описі, коли вони вказані на титульній сторінці.

• Колективний автор (організація чи установа, яка сприяла у виданні даного документу).

Між цими групами елементів бібліографічного опису ставиться знак приписної пунктуації крапка з комою.

Перші відомості про відповідальність є безумовно обов’язковим елементом бібліографічного опису, їх необхідно наводити в тому вигляді, як вони подані в документі. Вони можуть складатися з імені особи (осіб), назви організації разом зі словами, що уточ­нюють категорію їх участі у створенні документа, що є об'єктом опису.

Першим відомостям про відповідальність передує знак навскісна риска. Наприклад,

/ Георгій Щедровицький, Вадим Розін, Семен Стрельченко

/ упоряд., авт. вступ. ст. Ю. Г. Кругліков

Наступні групи відомостей відокремлюють одну від одної крапкою з комою. Наприклад,

/ Т. І. Трохимчук, Л. В. Павлова, В. П. Новіченко; худож. С. Ільченко

/ Уільям Стайрон; пер. з англ. В. Голишева; вступ Г. Злобіна

/ В. Ф. Салабай, Н. М. Довганик, М. В. Борисенко, М. П. Чуб ; Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана.

Однорідні відомості у середині групи виокремлюють комами. Наприклад,

/ НАН України, Ін-т історії України, НДІ козацтва ; редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) [та ін.]

Якщо опис доповнюється заголовком бібліографічного запису, ім’я особи в заголовку наводять у формалізованому вигляді; спочатку прізвище, потім ім’я (можливо ще по батькові) чи псевдонім. Тільки у відомостях про відповідальність є можливість зазначити, в якому виді особа, яка несе інтелектуальну чи іншу відповідальність за документ, представлена в самому документі. Обов’язкове наведення перших відомостей про відповідальність дає змогу адекватніше подавати документ у бібліографічному запису.

Незалежно від міри відповідальності в описі наводять відомості про одну, дві чи три особи або організації, які виконують одну й ту саму функцію. За наявності інформації про чотири або більше осіб і (або) організацій кількість відомостей про відповідальність, що наводяться, визначає бібліографуюча організація. Відповідно положенням нового стандарту в описі не зазначають підпорядкованість організації.

Порядок наведення відомостей визначається їх поліграфічним оформленням чи послідовністю в документі, незалежно від ступеня відповідальності, наприклад:

/ упорядники: А. Є. Конверський, В. І. Лубський, Т. Г. Горбаченко [та ін.] ; за ред. А. Є. Конверського; Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка

Якщо відомості про відповідальність наводять із одного джерела інформації, їх записують у тому порядку, як і в ньому.

Якщо відомості про відповідальність запозичені з різних джерел інформації, їх наводять у логічному порядку: спочатку – імена осіб чи назви організацій, що зробили найбільший внесок в інтелектуальніший, художній чи інший зміст документу, а потім відомості про інших осіб чи інші організації. Наприклад:

В. В. Івата, С. А. Ткаченко, С. В. Шевчук ; ред. В. Д. Пантелєєв ; Нац. ун-т кораблебудування ім. адмірала Макарова

Оксана Іваненко ; [упоряд. В. Татаринова] ; худож. О. Кошель

(У першому прикладі всі відомості уміщені на титульному аркуші; в другому: відомості про автора літературного твору та про художника уміщені на титульному аркуші, інші відомості на звороті титульного аркуша).

Відомості про відповідальність, що включають назву голов­ної організації та її підрозділи або підпорядковані їй організа­ції, записують у тому вигляді і порядку, в якому вони наведені в документі, і відокремлюють одну від одної комою. Наприклад:

/ М-во сель. хоз-ва и продовольствия РФ, Департ. ветерина­рии; подгот. : Г. В. Ермаков, Б. В. Алилова

В описі можуть бути наведені відомості про всіх осіб та (або) організації, які зазначені у документі. За потреби у скороченні їх кількості обмежуються зазначенням першого з кожної гру­пи з додаванням у квадратних дужках скорочення «та ін.» [та ін. ] або його еквіваленту латинською мовою [et al.]. Наприклад:

/ НАН України, Ін-т історії України, НДІ козацтва ; редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) [та ін.]

Крім цього, відомості про відповідальність можуть уміщувати тільки слова і фрази, що несуть інформацію про виконану роботу, якщо у джерелі інформації нема осіб чи назв організацій та якщо їх не вдалося установити. Наприклад:

/ відредаговано автором

/ ілюстровано групою художників

Область видання містить відомості про зміни та особливості, які дозволяють відрізнити дане видання поміж інших. Відомості про видання вказують на повторність даного видання, на його спеціальне призначення, на відмінність даного видання від інших. Наприклад, передрук чи перевидання документа. Відомості про видання, як правило, містять слово «видання», слова, що його замінюють, такі як «версія», «варіант», «випуск», «редакція» тощо. Основним джерелом відомостей для даної області є титульна сторінка та її зворот.

Відомості про документ в області видання записують так, як вони зазначені у джерелі інформації. Порядковий номер видання, що зазначений у цифровій чи словесній формі, не виноситься на перше місце, як це було раніше. Його записують арабськими цифрами, з додаванням закінчення, що відповідає граматичним правилам відповідної мови.

Наприклад,

. — 5-те вид.

. — Вид. 7-ме

. — 5th ed.

Відомості про видання можуть бути сформульовані, якщо відомо, що у даному виданні є суттєві відмінності від попередніх. Наприклад,

. — [Нове вид.]

. — [Перевид.]

. — [Пересмотр. версия]

Відомості про відповідальність записують в області видання, якщо вони стосуються лише змін конкретного видання документа. Їх записують після відомостей про видання, та їм передує розділовий знак / навскісна риска.

Наприклад:

. — Репринтне відтворення вид. 1834 р. / за ред. проф. З. В. Слюсаренка

.—Нове вид. / перегл. та анот. Сільвією Мезюр

Додаткові відомості про видання (виправлене, доповнене, стереотипне, перероблене, змінене тощо) і перші відомості про відповідальність, що відносяться до конкретного зміненого видання, є обов’язковими елементами.

Додаткові відомості про видання наводять у бібліографічному описі, якщо у документі наявні окремо сформульовані додаткові відомості щодо особливостей даного перевидання, передруку тощо. Їх записують після попередніх відомостей області видання і відокремлюють комою. Наприклад:

. — 21-ше вид., доп.

. — 5-те вид, стереотип.

. — Вид. 2-ге, перероб. і доп.

.— 2-ге вид., переробл. і доповн.

Область специфічних відомостей використовується під час опису певних видів документів (нотних, картографічних, образотворчих, серіальних, електронних ресурсів, окремих видів нормативних і технічних, аудіовізуальних документів), коли в описі необхідно зазначити відомості про особливості інформації, її фізичний носій, тип публікації та інші дані, характерні для будь-якого виду документа, наприклад:

Системи екологічного керування. Вимоги та настанови щодо застосовування [Текст] : (ISO 14001:2004, IDT) : ДСТУ ISO 14001:2004. —  [На заміну ДСТУ ISO 14001-97 ; чинний від 2006-05-15]. — К. : Держспоживстандарт України, 2006. — VI, 20 с. : табл. ; 29 см. — (Національний стандарт України).

При описі картографічних документів ця область називається областю математичної основи, серіальних документів — областю нумерації, електронних ресурсів — областю виду та обсягу ресурсу. Набір елементів, що наводяться в області специфічних відомостей, неоднаковий для різних видів документів.

В описі карт, картографічних атласів, схем, планів тощо в області математичної основи можуть бути зазначені такі відомості, наявні у джерелі інформації: масштаб, картографічна проекція, координати, відомості про рівнодення чи епоху в зоряних картах. Масштаб записують у формі абстрактного числа, що показує в скільки разів зменшені розміри земної поверхні. Слово "масштаб" в описі не  зазначають, наприклад:

Маршрутная карта (ИКАО) FL275 и выше [Карты] = Enroute chart (ICAO) above FL275 : 08 июня 2006 г. / Гос. авиац. воз душ. администрация, Гос. предприятие обслуживания движе ния Украины, служба аэронавигац. информ. — 1:1 500 000, в 1 см 15 км ; равноугол. конич. пр-ция Ламберта ; расстояния в километрах, путевые углы магнит., высоты приведены к средн. уровню моря. — К. : Киевская ВКФ, 2006. — 1 к. : цв., текст, 81х98 см, слож. ; 27х17 см. — Текст парал. рус., англ. — 500 экз.

В описі серіальних документів в області нумерації на водять відомості про перший та останній номер, що вийшли, і (або) датах початку і закінчення існування серіального до-кумента. В області відображають також відомості про пе рерви у виданні, змінах і відновленнях нумерації, наприклад:

Вісник Книжкової палати [Текст] : наук.-практ. журн. / за сновник, видавець і виготівник "Державна наукова установа "Книжкова палата України". — 1996, серп. —    . — К., 1996 —    . — Щомісячник. 1996, № 1—6. — 100 пр. ; 1997, № 1—12. — 250 пр.

В описі електронних ресурсів в області виду й обсягу ресурсу зазначають вид ресурсу і відомості про його обсяг, наприклад:

Москва 2004 [Электронный ресурс] : электрон. бизнес-карта ; Санкт-Петербург, 2004 : электрон. бизнес-карта. — Элект рон. граф. дан. и прогр. (560 Мб). —К. : Транснавіком, 2004. — 2 электрон. опт. диски (CD-ROM). — Систем. требования: Pentium-166 ; RAM 64 Mb ; SVGA 2Mb ; CD-ROM 4-x ; Windows 98, ME, 2000 XP. — Загл. с титул. экрана. — На контейнере номер: X35U6H-74AMKC-SCWC3T-CJUS24. — MCP4LZ-H85R5Z-FTG8MQ.

В описі нотних документів в області специфічних відомостей наводять відомості про форму викладу нотного тексту: партитуру, партії (голоси), дирекціон. Відомості в області зазначають у формі, даній у джерелі інформації, наприклад:

Грає дитячий духовий оркестр [Ноти] / упоряд. І. Т. Олійник. — Партитура та голоси. — К. : Муз. України, 1998. — 120 с., 17 парт. (204 с. розд. паг.) ; 22 см. — Тит. арк. парал. укр., рос. — Н. д. 9224.

В описі нормативних документів із стандартизації (стандартів і технічних умов) в області специфічних відомостей вказують позначення раніше чинного документа, дату набуття ним чинності, терміни дії об’єкта бібліографічного опису, наприклад:

Національна стандартизація. Правила розроблення, по будови, викладання, оформлення, ведення національних класифікаторів [Текст] : ДСТУ 1.10:2005. — На заміну ДСТУ 3456—96, КНД 50—028—94 ; чинний від 2006-01-01. — К. : Держспоживстандарт України, 2006. — IV, 16 с., включ. обкл. : табл. ; 29 см. — (Національний стандарт України).

В описі патентних документів в області специфічних відомостей зазначають реєстраційний номер заявки на патентний документ, дату її подання, дату публікації та відомості про офіційне видання, в якому оприлюднено відомості про патентний документ; так звані відомості про конвенційний пріоритет (дату подання заявки, номер і назву країни конвенційного пріоритету, які наводять у круглих дужках). Також в області можуть бути зазначені індекси національної патентної класифікації, наприклад:

Холодильник однокамерний без морозильної камери по бутовий [Текст] : патент 14709 : МКЗ 07-07 / Горін О. М., Волощенко О. В., Чуріп О. О. ; власник патенту Закрите АТ "Укр. наук.-дослід. і проект. ін-т побут. машинобудування". — № 200601173 ; заявл. 26.07.06 ; опубл. 10.08.07, Бюл. № 12 (кн. 2). — 2 с. : іл.

 Область специфічних відомостей не застосовують при описі промислових каталогів, неопублікованих звітів про науково-дослідницькі роботи, неопублікованих дисертацій, оскільки відомості, які наводилися у цій області при описі названих видів документів, функціонально й змістовно відповідають іншим областям опису.

Область вихідних даних містить відомості про те – де, ким і коли був виданий документ, тобто відомості про місце видання, видавництво, дата видання документа, які розміщені на титульному аркуші документа, іноді на обкладинці або у вихідних даних. Їх слід наводити у формі та відмінку, зазначених у джерелі інформації, а не лише в називному відмінку.

Назву місця видання наводять у формі й відмінкові, зазначених у джерелі інформації, наприклад:

. — Львів

. — У Кіровограді

. — Минск

. — К.

. — СПб.

Якщо зазначено декілька місць видання, наводять назву, виділену поліграфічним способом чи вказану першою в документі. Випущені відомості відзначають скороченням у квадратних дужках, наприклад, [та ін.], [і ін.] або [и др.]. Наприклад,

. — К. [та ін.]

. — М. [и др.]

. — СПб. [и др.]

. —Х. [та ін.]

. —London [etc.]

Можуть бути наведені назви другого й наступних місць видання, які відокремлюються одне від одного крапкою з комою, наприклад:

. — К. ; Львів

. — К. ; Х.; Париж

Якщо місце видання не зазначено в документі, його варто встановити за місцем знаходження видавця. Назву місця видання наводять без квадратних дужок, якщо це зрозуміло з назви видавця, а у тому разі, якщо місце видання точно не встановлено, наводять орієнтовне місце видання у квадратних дужках зі знаком питання, наприклад:

. — [Тернопіль?]

. — [London?]

За відсутності відомостей про місце видання може бути на­ведена назва країни чи скорочення [б. м.], або його еквівалент латиною [s. l.].

Відомості про видавця за ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 мають статус обов’язкового елемента. Відомості наводять так, як вони зазначені в приписаному джерелі інформації, зберігаючи слова або фрази, що вказують функції, виконувані особою чи організацією. Відомості про видавничі функції організації виражені словами "видавництво", "видавничий дім", "видавнича організація", "видавець" тощо випускають при наявності тематичної назви, але зберігають, якщо ім’я (найменування) видавця і ці слова граматично пов’язані.

Відомості про форму власності видавця, розповсюджувача тощо (АТ, ВАТ, ТОВ, ЗАТ, LTD, Inc тощо), зазвичай випускають. Наприклад,

       У джерелі інформації:                                    В описі:

       Видавництво "Дніпро"                                   : Дніпро

       ВАТ "Білоцерківська друкарня"                   : Білоцерківська друкарня

       ЗАТ "Броварська друкарня"                          : Броварська друкарня

       ТОВ "Літопис-XX"                                        : Літопис-XX

       Видавнича агенція "Проспект"                     : Проспект

       Видавничий дім "Всесвіт"                             : Всесвіт

       Видавництво ім. Олени Теліги                      : Вид-во ім. Олени Теліги

Видавництво Київського Університету : Вид-во Київ. ун-ту

Ім’я (найменування) видавця тощо наводять у короткій формі, яка забезпечує його розуміння та ідентифікацію. Якщо воно увійшло до попередньої області у повній формі, в цій області його можна скоротити до найкоротшої форми, аж до акронімної, наприклад:

. — Львів : Укр. акад. друкарства

. — Х. : РЦНІТ

Якщо видавець — фізична особа, в описі наводять його прізвище та ініціали у формі й відмінку, зазначених у документі, наприклад:

. — К. : Яновська М.А.

. — Львів : О.В. Богданова

Назву видавничого філіалу наводять після імені (назви) видавця й відділяють комою, наприклад:

. — Донецьк : Поліпрес, дочір. п-во

За наявності у доку­менті відомостей про двох чи більше видавців у описі їх зазначають послідовно й відділяють один від одного крапкою із комою, наприклад:

. — К. : Генеза ; Запоріжжя : Прем’єра

Якщо в документі відсутні відомості про видавця, що є обов’язковим елементом бібліографічного опису, наводять скорочення "[б. в.]", що також обов’язкове. Наприклад,

. — К. : [б. в.], 2001

. — Донецьк : [б. в.], 1984

. — Новосибирск : [б. и.], 2012

Якщо в документі відсутні вихідні відомості, в описі може бути зазначене місце виготовлення та ім’я виготівника. Відомості на водять у круглих дужках. Наприклад,

. — [Б. м. : б. в.], друк. 1997 (Вінниця, Вінниц. обл. друк.)

. —К. : [б. в.], 2005 (Друкарня Ін-ту економіки)

На доповнення до відомостей про видавця в описі може бути зазначений новий елемент області вихідних даних — відомості про функції розповсюджувача, дистриб’ютора тощо, що є факультативними. Пояснення названих функцій, якщо вони відсутні в попередніх відомостях області, наводять у квадратних дужках, наприклад:

К. : Арт-Пресс : Дніпро-Ант [розповсюджувач]

Як дату видання наводять рік публікації документа, що є об’єктом опису. Рік зазначають арабськими цифрами, перед ним ставлять кому. Саме слово «рік» не зазначається. Наприклад,

, 1887

, 1996

Якщо дата видання невідома і її не вдалося встановити, на її місці наводять дату авторського права (копірайту), дату виготовлення (друкування) чи дату цензурного дозволу із відповідними поясненнями, наприклад:

, сор. 1981

, друкування 1991

, ценз. 1881

Рік видання, навіть тоді, коли відомості про нього відсутні в документі, повинен бути встановлений хоча б приблизно. В таких випадках дату видання наводять у квадрат них дужках разом зі знаком запитання, наприклад: [2007?].

Позначення "б. р." (без року) в описі не наводять.

Якщо в документі відсутні вихідні відомості, в описі може бути зазначене місце виготовлення та ім’я виготовлювача. Відомості наводять у круглих дужках, наприклад:

. — К. : [б. в.], 2005 (Друкарня Ін-ту економіки) . — М. : [б. и.], 2000 (ГУП Эксперим. тип.)

. — [Б. м. : б. в.], друкування 1995 (Вінниця, Вінниц. обл. друк.)

При наявності в книзі розбіжностей щодо року видання в описі приводять той рік, який зазначено на титульній сторінці. При опечатці (технічній помилці) вказаного року видання приводять правильну дату, потім в круглих дужках помилкову. Наприклад,

, 1999 (помилкова 1998)

Основним джерелом відомостей для даної області є титульна сторінка і її різновидності, випускні дані.

Область фізичної характеристики містить відомості про обсяг книги (кількість сторінок), про ілюстративний та супровідний матеріал.

У відомостях про обсяг документа відмічають загальну кількість сторінок документа, включаючи окремі аркуші ілюстрацій, карти, додатки.

Під ілюстрацією розуміють графічне зображення, що пояс­нює чи доповнює основний текст, і розміщене на сторінках (ар­кушах), які включені до пагінації документа. Вкладну ілюст­рацію розміщують на окремому аркуші який не включається до пагінації документа.

Як супровідний матеріал розглядають будь-який матеріал, який супроводжує документ або виданий окремо, але нерозривно пов'язаний з основним документом, призначений для спільно­го використання (атлас, альбом, грамплатівка, дискета).

До області фізичної характеристики введено новий елемент — специфічне позначення матеріалу. Після відомостей про кількість фізичних одиниць зазначають позначення фізичного носія документа. Наприклад:

.— 1 електрон. опт. диск (CD-ROM)

.— 1 папка (24 окр. арк.)

. — 1 к. (2 арк. в заг. рамці)

. — 2 електрон. опт. диска (CD-ROM) : 12 см + 1 брош. (5 с. ; 13 см)

. — 1 мфіша

Як специфічне позначення матеріалу при описі книг наводять сторінки, аркуші, стовпчики, а цифри, що передують їм, означають кількість цих позначень, тобто обсяг.

У запису на комплектні та аркушеві текстові видання, а також книжкові видання, що складають більше однієї фізичної одиниці (декілька брошур, папок), на початку пагінації зазначають кількість цих одиниць і специфічне позначення матеріалу (том, частина, аркуш, зошит, брошура, папка тощо), а потім у круглих дужках — пагінацію та інші відомості з необхідними поясненнями, наприклад:

. — 1 зошит (28 окр. арк.)

. — 2 брош. в обкл. (16, 21 с.)

. — 1 папка (14 окр. арк.)

Відомості про пагінацію наводять тими цифрами (римськими чи арабськими), які використано в документі. Наприклад,

. — 252 с., 8 с. ил.

. — XII, 283, 15 c.

. — CCXCIX c. ил.

.— С. 12-34

. — L 1-19

. — VIII, 638 с.

В книзі може бути не одна, а дві, три пагінації. В такому випадку всі вони записуються через кому. Наприклад,

. — ХІІ, 456, 12 с.

Інформація про кількість сторінок береться з останньої пронумерованої сторінки.

Ненумеровані сторінки перераховують і записують арабськими цифрами у квадратних дужках у кінці пагінації. Наприклад,

. — 127, [24] с.

При відсутності нумерації сторінок, їх кількість підраховують і загальну кількість записують у квадратних дужках. Наприклад,

. — [224] с.

Кількість ненумерованих листків з ілюстраціями наводять в кінці основної пагінації в квадратних дужках через кому. Наприклад,

. — 563 с., [17] с. : іл.

Не враховують і не уводять до опису сторінки, які уміщують рекламу, призначені "для нотаток", "для записів" тощо.

Як інші фізичні характеристики документа опису можуть бути наведені відомості про ілюстрації, про матеріал, з якого виготовлено об’єкт опису. В такому разі перед відомостями про ілюстрації ставлять двокрапку, а кожні наступні відомості різних видів ілюстрацій відокремлюють від попередніх комою. Наприклад:

. —262 с. : іл., портр

. — 47 с., 1 арк. портр.

. — 1 електрон. опт. диск (CD-I) : кольоровий

. — 3 електрон. опт. диски (CD-ROM) : звук, колір

У відомостях про ілюстрації може бути зазначено просто на їх наявність. Наприклад,

. — 314 с. : іл.

. — 167 с. : кольорові ілюстр.

. — 1 дф. (70 кадрів) : чорно-білий

У разі необхідності зазначають розміри об’єкта опису, перед якими ставлять знак крапка з комою. Наприклад,

. — 156 с. : ілюстр.; 32 + 13 см

. — 4 электрон. опт. диска (CD-ROM) : зв., цв.; в контейнере 15 + 15 см

Якщо документ знаходиться в контейнері, можуть бути наведені роз міри цього ж документа й розміри контейнера або ж тільки розміри контейнера чи документа.

Останнім елементом області є відомості про супровідний матеріал, перед яким ставлять знак плюс. Арабськими цифрами зазначають кількість фізичних одиниць, назву супровідного матеріалу, (використовуючи специфічне позначення матеріалу), а також відомості про його обсяг і розмір.

Наприклад:

. — 56 с. : іл. + 1 електрон. опт. диск

. — 2 електрон. опт. диска (CD-ROM) : 12 см + 1 брош.  (5 с. ; 13 см)

. — 410 с. : іл. + 1 грп.

. — 98 с. + додаток (16 с.)

. — 531 с. : іл., портр. + додаток (7 с.)

. — 1 грамплатівка (45 хв) : 33 оберти/хв, моно ; 30 см, у кар­тон. папці + альбом (20 с. : іл., ноти)

. — 350 с. : цв. ил., карты + 2 электрон. опт. диска

Отже, основним джерелом відомостей для даної області є документ в цілому. Всі відомості записують у скороченні окремих слів і словосполучень.

Область серії містить відомості про багаточастинний документ (документ, що складається більше ніж з однієї частини), окремим випуском якого є об’єкт бібліографічного опису.

В області серії обов’язковими елементами є: основна назва серії та підсерії; Міжнародний стандартний номер серіального видання, присвоєний цій серії чи підсерії (ISSN); номер випуску серії чи підсерії. Якщо ці відомості вказані у джерелі інформації, їх обов’язково потрібно зазначати в описі. В області серії зазначення декількох серій відбувається таким чином – відомості про кожну серію беруться в окремі круглі дужки та відокремлюються проміжком. Основну назву серії подають за правилами наведення ОСНОВНОЇ НАЗВИ і вона є обов’язковим елементом опису. Також можуть бути наведені відомості, що стосуються назви. Наприклад,

. – (Б-ка зарубіж. класики)

. – (Христианская Россия, 20 век)

. – (Жизнь замечательных людей : ЖЗЛ : сер. биогр.: осн. В 1890 г. Ф. Павленковым и продолж. в 1933 г. М. Горьким)

Відомості про відповідальність наводять в області серії, якщо вони необхідні для її ідентифікації та стосуються серії у цілому. Наприклад,

. – (Практичні рекомендації для бухгалтера / за заг. ред. Г. Ю. Каспарової)

Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN), що присвоєній даній серії чи підсерії, наводять у тому разі, якщо він зазначений у документі. Номер наводять у стандартній формі після абревіатури ISSN, за якою йде пробіл, і зазначають дві групи з чотирьох цифр, що розділені дефісом. Номеру передує розділовий знак , кома. Наприклад,

, ISSN 0201 – 5678

, ISSN 0131 – 6044

Номер випуску серії записують арабськими цифрами у тій формі, в якій він уміщений у документі. Йому передує розділовий знак ; крапка з комою.

Наприклад,

; Вип. 724 ; т. 4, вип. 1 ; № 43/2007 ; vol. 14

Якщо об’єкт опису входить до двох різних серій, область серії повторюють, відомості про кожну серію беруть в окремі круглі дужки. Наприклад,

. – (Повне зібрання творів : для фортепіано; т. 1) (Класика світової музики)

При складанні описів таких видань для каталогів у масових бібліотеках в області серії вказують основну назву серії та номер випуску серії. Всі ці дані наводять у круглих дужках, перед номером серії ставлять розділовий знак ; крапка з комою та інші знаки за загальними правилами. Якщо є відомості про повторність видання серії, вони наводяться в області серії після розділового знака : двокрапка.

Область приміток в цілому факультативна, оскільки вміщує додаткову інформацію про документ, яка не була зазначена в інших елементах опису. Проте під час опису деяких документів окремі примітки є обов’язковими, наприклад, примітки про джерело основної назви, про системні вимоги при описі електронних ресурсів, відомості про депонування при описі депонованої наукової роботи. Наприклад:

. — Назва з контейнера

. — Систем. вимоги: Pentium 100 Mhz, 16 Mb RAM, Windows 95, 98, 2000, XP; MS Word 97 — 2000

. — Деп. в ДНТБ України 17.10.1992, № 1677-УК92

Відомості, що наводяться в області приміток, запозичують з будь-якого джерела інформації і не беруть у квадратні дужки. Область приміток може повторюватись, тоді перед кожною приміткою ставлять знак крапка і тире або примітку розпочинають з нового рядка.

Текст примітки не регламентується, за винятком обов’язкових елементів. Усередині приміток, що містять фрагмент опису, області й елементи наводять з приписаними їм знаками, крім знака крапка і тире, який замінюють крапкою. Наприклад:

Переклад за вид.: Alice’s Adventures in Wonderland / Lewis Carroll. London, 1994

Послідовність наведення приміток відповідає послідовності областей та елементів опису, яких примітки стосуються. Однак, за потреби першою може бути наведена примітка, яка є найбільш важлива для ідентифікації документа. Наприклад,

Перерва у вид.: 1973 – 1990 . – Відновлено у 1994

Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua

Спочатку розміщують відомості, що стосуються окремих областей та елементів опису, а потім наводяться примітки загального характеру, що стосуються документа в цілому.

Примітки загального характеру можуть розкривати зміст об'єкта опису, що є збіркою творів чи комплектом документів на кількох носіях інформації, інформувати про наявність додатків, бібліографічних списків, покажчиків та інших компонентів довідкового апарату, що є у документі, а також про відомості щодо паралельної назви, про розбіжності в імені автора тощо. У примітках часто подають повне або часткове розкриття змісту книги. Це роблять тоді, коли необхідно передати зміст збірки або виокремити певний твір. В масових бібліотеках наводять примітки, які відносяться до документа в цілому. Наприклад, відомості про мову книги, про наявність бібліографічних списків, покажчиків, про зміст збірників тощо. Наприклад:

.— Бібліогр.: с. 371 – 375 . —

.— Предм. покажч.: с. 375 – 384. —

.— Бібліогр.: с. 97—106 (93 назви) та в підрядк. прим. —

.— Бібліогр. в кінці розд. та в тексті. —

.— Авт. зазначений на обкл. —

.— Зміст авт.: Г. Абуткова, А. Аверкін, В. Павленкова. —

Відомості про тираж видання треба зазначати в області приміток. Перед ними можливе наведення примітки про наявність палітурки, якщо в описі не зазначено ISBN видання. За наявності ISBN відомості про палітурку  зазначають після нього в області стандартного номера (чи його альтернативи) та умов доступності.

В області стандартного номера (чи його альтернативи) та умов доступності наводять Міжнародні стандартні номери, присвоєні об’єкту опису: Міжнародний стандартний номер книги (ISBN) чи Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN), або ж будь-який інший міжнародний номер, присвоєний об’єкту опису в установленому порядку. Міжнародний стандартний номер книги (ISBN) – це реєстраційний код, який дається міжнародним та національним агентством і дає змогу полегшити ідентифікацію книг. В описі стандартні номери наводять так, як вони зазначені у виданні, з прийнятою абревіатурою і приписаними проміжками й дефісами, наприклад:

. — ІSBN 966-521-406-3

. — ISSN 0365-8392

Слід мати на увазі, що ISBN мають не всі книги, а лише ті, які підлягають міжнародному книгообміну. Якщо ISBN відсутній, перед ціною розділовий знак : двокрапка не ставиться

Бувають випадки, що ISBN наводять неправильно. В ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 передбачена можливість зазначати правильний ISBN, якщо є можливість його встановити. Не правильний номер наводять в описі в тому виді, як його зазначено у виданні з поясненням у круглих дужках "помилк.", наприклад:

ІSBN 966-522-124-8. — ISBN 9965-22-124-8 (помилк.)

В останній області опису додатково до попередніх, уведені нові факультативні елементи: альтернативний номер, ключова назва, умови доступності.

Альтернативний номер для індексації наводять, якщо відсутній Міжнародний стандартний номер. Як його альтернативу допускається наводити номер державної реєстрації, видавничий номер, номер дошки музичного твору, інші номери, наприклад:

№ держ. реєстрації 0962439865

(вказано номер державної реєстрації друкованого засобу масової інформації)

Вид. № 3116, Н. д. 9296

(вказано видавничий номер та номер дошки музичного твору)

Ключова назва — це назва, що встановлюється для ідентифікації та реєстрації серіального видання у процесі присвоєння ISSN. Його наводять у даній області після ISSN, ставлячи перед ним знак рівності, наприклад:

. — ISSN 0340-0352 = IFLA journal

Умови доступності включають інформацію про ціну чи короткі відомості про інші умови доступу до об’єкту. Перед цим елементом бібліографічного опису ставлять знак двокрапка, наприклад:

: безкошт. для слухачів курсу

: безпл.

: 108 грн.

Додаткові відомості наводять у круглих дужках як необхідне пояснення до будь-якого елементу області. Може бути наведений Міжнародний стандартний номер багатотомного видання в цілому і номер тому, а також стандартний номер супроводжувального матеріалу з додатковими поясненнями, наприклад: