8. Зовнішньоекономічні операції щодо давальницької сировини та товарообміну.

Суть операцій з давальницькою сировиною в тому, що власник сировини, який не має потужностей з її переробки, передає її переробному підприємству в обсязі, що забезпечує одержання необхідної кількості готової продукції, оплату витрат переробника та одержання переробником прибутку як капітал, вкладений ним у процес переробки. Такі операції мають всі ознаки зустрічно торгівлі, оскільки передбачають еквівалентний обмін товарами і оформляються єдиним договором. Давальницька сировина, що ввозиться на митну територію України іноземним замовником, обкладається ввізним митом, податками та зборами. Їх сплата (крім митних зборів) проводиться українським виконавцем шляхом видачі простого векселя державній податковій інспекції за місцезнаходженням виконавця на термін, що дорівнює терміну здійснення операцій з давальницькою сировиною, але не більше як на 90 календарних днів з моменту оформлення ввізної вантажної митної декларації. У разі вивезення готової продукції за межі митної території України у період зазначений у Законі, вексель погашається і ввізне мито, податки та збори (крім митних) не справляються. Готова продукція f що вироблена з давальницької сировини, ввезеної іноземним замовником на митну територію України і вивозиться з митної території України, не обкладається експортним митом та іншими податками і зборами (крім митних). Аналогічно вирішується питання щодо введення готової продукції, виготовленої з давальницької сировини українського замовника.

Спеціальне регулювання зовнішньоекономічних операцій із давальницькою сировиною обумовлено як істотною специфікою цих операцій, так і значним їх обсягом в зовнішньоекономічних операціях передбачене Законом України від 15.09.1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» із змінами та доповненнями (надалі – Закон), а їх оподаткування Законом України від 03.04.1997 p. «Про податок на додану вартість».

Операцією з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах відповідно до цього Закону вважається операція з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини (незалежно від кількості замовників та виконавців), а також етапів (операцій з перероблення цієї сировини) ввезеної на митну територію України (чи закупленої іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) або вивезеної за її межі з метою отримання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах належать операції, в яких сировина замовника, на конкретному етапі її переробки, становить не менш як 20% від загальної вартості готової продукції.

Давальницькою сировиною відповідно до ст. 1 Закону є сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезені на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) або вивезеш за її межі українським замовником для використання у виробленні готової продукції з подальшим поверненням усієї продукції або її частини до країни власника (чи реалізацією в країні виконавця замовником або за його дорученням виконавцем) або вивезенням до іншої країни. Готова продукція, вироблена з давальницької сировини, може бути реалізована в Україні, якщо давальницька сировина, з використанням якої вироблено цю продукцію, ввезена іноземним замовником на митну територію України чи закуплена іноземним замовником за іноземну валюту в Україні. Право власності на імпортовану давальницьку сировину та вироблену з неї готову продукцію належить іноземному замовнику. Ввезення окремих видів давальницької сировини на митну територію України або здійснення операцій, пов’язаних з її переробкою на території України, може тимчасово обмежуватися або заборонятися Кабінетом Міністрів України, якщо такі дії можуть завдати шкоди економіці країни.

Специфіка правового регулювання бартерних операцій знайшла своє вираження у Законі України від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» (надалі – Закон). Він виданий з метою державного регулювання бартеру, протидії бартеризації економіки, яка спричинює скорочення валютних надходжень в Україну. Цей Закон установлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі ЗЕД, відповідальність за порушення його норм і визначає повноваження й функції державних органів при здійсненні контролю за проведенням товарообмінних (бартерних) операцій.

Поняття «бартер (товарний обмін)» і «бартерна (товарообмінна) операція» визначені як у згаданому Законі, так і в Законі «Про оподатковування прибутку підприємств».

Відповідно до ст. 1 Закону товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності – це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. У Законі України «Про оподатковування прибутку підприємств бартер (товарний обмін) визначений як господарська операція, що передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, відмінній від грошової, включаючи будь-які види заліку і погашення взаємної заборгованості, у результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки У продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Таким чином, бартерна операція припускає обмін визначеної кількості, одного або кількох видів товарів на еквівалентну за вартістю кількість іншого товару або видів товарів. Відмінною рисою бартеру є невикористання грошевої форми розрахунків.

Оцінка товарів за бартерними договорами здійснюється з метою створення умов для забезпечення еквівалентності обміну, а також для митного обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, застосування санкцій. Умовою еквівалентності обміну за бартерним договором є обмін товарами (роботами, послугами) за індикативними цінами, що визначаються суб’єктами ЗЕД на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладення бартерних договорів. У випадках, передбачених законодавством України, контрактні ціни визначаються суб'єктами ЗЕД України відповідно до індикативних пін (ст.1.1).

Право на проведення товарообмінних (бартерних) операцій відповідно до законодавства України мають всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. Водночас, Закон передбачає, що з метою збільшення надходжень в Україну валютних коштів, стабілізації грошової національної одиниці та оздоровлення фінансово-банківської системи держави в цілому може бути заборонене проведення - товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності з товарами (роботами, послугами), перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 1.4).

Важливе значення має встановлення в Законі строків бартерних операцій – тимчасових меж її дії, виконання. Відповідно до Закону граничний строк між експортом товарів за бартерним договором та зустрічним імпортом – 90 календарних днів. Відповідно до ст.2.1 Закону товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше як через 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг – з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Закон також установлює скорочені строки бартерної операції у разі експорту високоліквідних товарів - строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації.

Одним із важливіших засобів залучення іноземних інвестицій є концесійні договори.

Відповідно до ч.1 ст. 406 ГК концесія – це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.

Засадами концесійної діяльності в Україні, згідно ст. 407 ГК є: поєднання державного регулювання концесійної діяльності здійснення її на підставі концесійного договору; вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі; комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення; взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору; державне гарантування інвестицій концесіонерів; стабільність умов концесійних договорів; забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Предметом договору комерційної концесії згідно з ч. 1 ст. 1116 ЦК також є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду ділової репутації тощо. Тобто предмет такого договору має комплексний характер. Його основою є комплекс виключних прав, закріплених за право володільцем.

Договір концесії (концесійний договір) визначений у Законі як договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до Закону з метою задоволення громадських потреб.

З цього визначення випливає, що договір концесії є платним і взаємним.

Концесійний договір вважається укладеним із дня досягнення консенсусу з усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору. З цього законодавчого положення можна зробити висновок, що договір концесії є консенсуальним.

Зміст договору концесії становить сукупність умов, у яких закріплені взаємні права та обов'язки концесієдавця та концесіонера.

Істотними умовами договору концесії в Законі названі: сторони договору; види діяльності, роботи, послуга, здійснювані за умовами договору; об'єкт концесії (склад і вартість майка або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких піддягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання пралі працівників - громадян України; умови використання вітчизняних технологій, техніки, сировини, матеріалів; умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації названих поліпшень; умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення об'єкта концесії та умови його повернення; відповідальність за виконання сторонами зобов'язань; страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у концесію; порядок продовження і припинення дії договору; порядок вирішення спорів між сторонами.