Причины

- Ограничение работы мышц в связи с профессиональными особенностями. - Нерациональным распорядком дня. - Долгосрочным постельным режимом по причине нарушения нормального функционирования организма (травма, болезнь).

Основные симптомы

- Слабость. - Учащенность сердцебиения и пульса. - Повышение артериального давления. - Быстрая утомляемость, даже при небольших нагрузках. - Эмоциональная нестабильность, нервозность.

18. В цьому контексті велика відповідальність лягає на первинну ланку забезпечення здорового способу життя – педагога-валеолога, який повинен не лише піклуватися про додержання гігієнічних умов в навчальних закладах, правильний режим чергування праці й відпочинку, але й має подбати про створення у вихованців правильної мотивації піклування про власне здоров’я, того, що можна назвати валеологічним світоглядом. З практичних же заходів, які може і повинен забезпечувати і контролювати педагог-валеолог слід виділити насамперед розумне і виважене фізичне навантаження, валеологічно вивірену методику зайняття фізичними вправами………. .

19. До фізкультурно-оздоровчої роботи можна віднести такі форми: ранкова гімнастика, гімнастика після денного сну, фізкультурні хвилинки, паузи, загартувальні процедури.

Рухову активність у повсякденному житті  забезпечують  рухливі ігри, фізичні вправи на прогулянках, походи за межі дошкільного закладу (дитячий туризм), фізкультурні свята і розваги, самостійна рухова діяльність, дні та тижні здоров’я, індивідуальна робота з фізичного виховання.

Ранкова гімнастика – обов’язкова складова організації життєдіяльності дітей у дошкільному навчальному закладі. Вона сприяє поглибленню дихання, посиленню кровообігу,  обміну речовин, розвитку різних груп м’язів, правильній поставі, розгальмовуванню нервової системи після сну, викликає позитивні емоції.   Головна  вимога до гімнастики у літній період – проведення її на свіжому повітрі, а взимку –  у добре провітреному приміщенні. Для  підвищення опірності організму до несприятливих кліматичних умов одяг під час виконання вправ має бути легким.

Добір вправ у комплексі визначається з урахуванням можливостей і стану здоров’я дітей певного віку, а також їхніх індивідуальних особливостей. Вправи повинні бути прості та доступні для виконання, доцільно включати біг, ходьбу, стрибки, інші вправи для різних груп м’язів. Тривалість ранкової гімнастики: для дітей раннього віку – 4-5 хв., молодшого дошкільного віку - від 6 до 9 хв.,  старшого – 8-12 хв. Комплекси ранкової гімнастики розучуються на заняттях з фізичної культури,  діють 2 тижні з ускладненням на другому. 

Фізкультурні паузи (динамічні перерви) проводяться  в перерві між малорухливими видами діяльності та організованими заняттями з метою зняття втомлюваності дітей через використання нескладних рухливих вправ. Їх тривалість –  5-10 хв.

Фізкультурні хвилинки – проводяться  під час організованих занять у вигляді короткотривалих комплексів фізичних вправ, що дає можливість зменшити втомлюваність дітей і відновити їхню працездатність для подальшої успішної роботи. До комплексів фізкультурних хвилинок входять 3-4 вправи, кожна з яких повторюється  4-6 разів. Їх тривалість  1-2 хвилин.

Загартувальні процедури – система заходів, спрямованих на підвищення опірності організму дітей, розвитку у них здатності швидко й без шкоди для здоров’я пристосовуватися до змінних умов навколишнього середовища. У дошкільних навчальних закладах застосовуються два види загартувальних заходів: повсякденні та спеціальні. До повсякденних належать: відповідний температурний режим, застосування широкої аерації, використання прохолодної води для миття рук, обличчя, полоскання рота, горла.

Спеціальні загартувальні процедури – повітряні й сонячні ванни, різноманітні водні процедури (наприклад: сухе та вологе обтирання тіла махровою рукавичкою, обливання ніг, тіла), сон при відкритих фрамугах тощо. При використанні водних процедур температура води поступово знижується відповідно до встановлених норм.

Важливий складник життєдіяльності дітей – прогулянки. Неодмінна умова їх проведення – збалансування  дорослими програмових вимог з бажаннями вихованців. Зміст роботи в ході прогулянок залежить від погоди, освітніх завдань, загальної атмосфери в групі, настрою та інтересів дітей тощо.

На прогулянках тривалість фізичних вправ та рухливих ігор для дітей раннього  віку становить 20-35 хв., молодшого –  35-45 хв.,  старшого – 45-60 хв. Рухову активність дітей варто знижувати наприкінці прогулянки (за 10-15 хв.) до її закінчення, щоб забезпечити спокійний перехід до іншого режимного моменту.

Рухливі ігри включаються до різних форм роботи  з дітьми (занять, свят, розваг, походів тощо) після їх попереднього розучування.

Фізичні вправи на прогулянках – один з основних засобів фізичного розвитку дітей. Завдяки їм формуються навички життєво важливих рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння тощо), розвиваються  фізичні якості (сила, спритність, швидкість, витривалість, координація рухів, гнучкість). Фізичні вправи також широко використовуються в різноманітних організаційних формах (ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури, рухливі ігри тощо).

Педагогічна класифікація колективних рухливих ігор

Без розподілу на групи	Перехідні до командних	З розподілом на групи
Без ведучих	З ведучими		Без вступу гравців у контакт	Зі вступом гравців у контакт

Рухливі ігри розподіляються:

1. За ступенями складності їх змісту, від самих простих до більш складних.

2. За віком дітей із урахуванням вікових особливостей (ігри для дітей 6-9 років, 10-12, 13-15). За цими ознаками підбираються рухливі ігри в шкільній програмі.

3. За видами рухів, які переважно входять у гру (ігри з елементами загально розвиваючих вправ, ігри з бігом, ігри з метанням, ігри із стрибками у висоту, довжину, ігри з пересуванням на лижах).

4. За фізичними якостями які проявляються у грі (ігри які сприяють розвитку сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності).

5. Ігри підготовчі до окремих видів спорту. Використовуються для закріплення окремих елементів техніки і тактики, виховання фізичних якостей, необхідних для того чи іншого виду спорту.

Відомий науковець П.Ф. Лесгафт визнавав, що рухлива гра - один з важливих засобів фізичного виховання, за допомогою якого дитина вчиться справлятися з труднощами. Методика організації гри, розроблена педагогом, діє і в теперішній час, яка передбачає такі вимоги:

- гра повинна вирішувати певні завдання;

- у цьому процесі варто дотримуватися систематичності та послідовності;

- організаційна діяльність педагогів чи батьків повинна бути спрямована на підвищення активності і самостійності учасників гри.

Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні та корисні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри даному віку обумовлюється ступенем доступності її змісту і конкретними завданнями до спільних ігрових дій.

Відомо (І. Олійник, К. Єрусалимець.), що для успішного проведення гри необхідно підготувати місце, перевірити наявність усіх вимог, а саме: поле майданчика має бути рівним, очищеним від каміння, мати прямокутну форму (8 /12). Усі сторонні речі повинні бути на відстані 2-3 м від майданчика.

Якщо гра проводиться на певній місцевості, то насамперед, треба її вивчити, а потім проводити відповідну підготовку. До цієї роботи вчитель залучає учнів, щоб привчати їх до самообслуговування. Для деяких ігор роблять розмітку. Її виконують або до уроку, коли вона складна, або під час пояснення гри. Розмітка може бути постійною. Межі майданчика мають бути чіткими. Креслять їх на відстані 2-3 метри від стіни. У приміщенні розмітку рекомендується робити крейдою. Цю роботу можна доручити дітям.

При поясненні правил гри вчитель повідомляє її назву, роль кожного гравця і його місце на майданчику і в залі, мету гри і її хід.

Проводячи гру з шикуванням дітей у коло, вчитель займає місце в колі. Якщо гравці розподіленні на дві команди і розміщені одна проти другої він повертає команди обличчям одну до одної і для пояснення займає місце на одному із флангів.

Якщо гра починається з руху врозтіч, можна шикувати дітей у шеренгу або групувати їх біля себе у на півколо, щоб всім було видно і чути вчителя.

Не можна перед поясненням розставляти дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла. Це погіршує видимість, розпорошує увагу учнів.

Для кращого засвоєння гри, особливо учнями молодших класів рекомендується розповідь супроводжувати показом: пояснювати окремі, найбільш складні моменти жестом і показом деяких рухів. Правила пояснюються докладно лише в тому випадку, якщо гра проводиться вперше.

Більшість рухливих ігор проводяться із спеціальними предметами (прапорцями, булавами, м'ячами, скакалками і т. п). Ці предмети роблять гру цікавішою, різноманітною, ускладнюють її, збільшуючи діапазон дії на дитячий організм.

Інвентар повинен відповідати анатомічним особливостям дітей. Наприклад, у першому класі не можна давати ігор з футбольним м'ячем, з великими набивними м'ячами, з важкими булавами. Бажано, щоб інвентар був пофарбований у яскраві кольори, тоді дітям легко буде бачити його під час гри. Зберігати його потрібно в хорошому санітарно-гігієнічному стані.

Під час ігор на відкритій місцевості, зимових майданчиках слід використовувати шишки, сніг, вітки, тощо. Учнів треба привчати правильно користуватися інвентарем. Роздають його після пояснення гри, особливо м'ячі, які є сильним подразником для учнів. Коли дітям дати м'ячі раніше вони не уважно будуть слухати пояснення.

Слід пам'ятати, що після гри емоційний стан дітей підвищується, тому прибирати інвентар вони будуть поспіхом, а це аж ніяк не сприяє вихованню позитивних якостей, правильному ставленню до праці. Отже, треба вимагати старанного виконання учнями завдань і стежити за тим, щоб вони усе робили чітко, швидко і разом з цим охайно і красиво. Старанне виконання завдань має велике виховне значення, що сприяє закладанню основ колективної трудової діяльності.

20. Здоровье как ценность воспринимается личностью всегда эмоционально. Этот уровень личностной концепции здоровья характеризуется от-суісгвием ярко выраженных потребностей в укреплении здоровья. В данном случае ценностная ориентация не преобразуется в деятельность, сохраняется лишь как фаю сознания. Такие люди убеждены, что здоровьем правлять нельзя, и установка па его укрепление отсутствует. Этот пні может бы п, назван безразличным (эмпатичная инерция).

Личность воспринимает необходимость здоровья, но не осознает его социальной значимое І и. В данном случае возможно возникновение установки на укрепление здоровья, но она очень неустойчива и при изменении обе юя ІслІ.с І в можеі не реализоваться и не сохраниться в поведении индивида Данный уровень развития личностной концепции здоровья характе ріпусі споніанпо-деятельный піп личности по отношению к здоповыо Имея ПРСчс І авлсние с- норме, личность находит в себе признаки различных (аболсвапий. і і од влиянием различных "модных" путей лечения часто применяс: п. дд5 c

eoji. Воспринимая здоровье как необходимость, личное 11 пачппае: деі'іе питать бессистемно (стихийно), а выполняя отдедь-ІІІ.і.' приемы оздоровительной деятельности, при определенных условиях ici к<1 оказывается оі ни до нового эмоционального подъема (колеблющаяся ІмнаІ пя ).

Ценное її, здоровья воспринимается личностью как социально значимая. ! ІоІ рсбнос І и в укреплении здоровья сфопмировань! и проявляются в с11'йчивы знаниях. Однако, как правило, ценностная ориентация остае<-ея на вербальном ровне, не выполняет регулятинпой функции и установка на чся ІелІ.нос І ь отс !сгвет. Другими словами, личность не включена в о з дорови Іельн> ю дея Іельнос п> Такою уровня концепцию имеет пассивный пні (Ліон гайная эмпатияК

'ідорокье І;ак ценность воспринимается на ч-ровне убеждения, В данном случае по; ребнос І и в укреплении здоровья формируют устойчивую CvHina.n.Hyio cianoBKv В связи с этим поведение человека полностью со-оівемсгвеі ценностной ориентации. Он осознанно проявляет себя в оздорови І ельпой деятельности. Эта концепция характерна для активно-де*'-І е Іьпоіо пик: (рациональная эмпатия).

ІІІІ один inn отношения

личности ІС здоровью не встречается в абсолютом виде Исследования доказывают, что личность, как правило, имеет признаки различных типов отношения к здоровью, однако признаки одно-ІО из них ярче и более устойчивы, что позволяет одному тину доминиро-вап> над признаками остальных.

Изучение проблемі,: отношения к здоровью показало, что обяза-Іе.тьньїм факюром является формирование особого отношения к здоровью, которое выражается в осознании его ценности, а также в позитив-

Валеология: наука об индивидуальном здоровье человека

но-эмоциональном стремлении к действиям по его укреплению и совершенствованию.

21. Людина - з однієї сторони істота біологічна, тварина, наділена свідомістю, що володіє мовою, здатністю трудитися; з іншої сторони людина - істота суспільна, їй необхідно спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми.

Існує чотири основних фактори, що впливають на здоров'я сучасної людини: генетичні фактори, стан навколишнього середовища, медичне забезпечення, умови і спосіб життя людей.

Генетичні чинники слід розглядати, як успадковані в процесі еволюції тваринного світу механізми адаптації до умов існування і успадковані від найближчих предків сім'ї особливості забезпечення життєдіяльності. Генетичний розвиток дочірніх організмів зумовлюється тією генної програмою, яку вони успадковують від батьківських хромосом.

У успадкованих передумови здоров'я важливі три головні чинники: тип конституції і переважаючих нервово-психічних процесів, ступінь схильності до тих чи інших захворювань і "життєвість", яка відображає плодючість і довголіття особини.

Роль спадкових факторів є визначальною. Це повною мірою відноситься до схильності до різних захворювань, тому необхідно враховувати спадкові особливості людини у визначенні оптимального для нього образу життя, вибору професії, партнерів при соціальних контактах, лікуванні і т.д.

Часто суспільство пред'являє людині вимоги, які вступають в протиріччя з умовами, необхідними для реалізації програм, закладених у генах. У результаті людині постійно доводиться долати багато протиріч між спадковістю і різними системами організму, які зумовлюють його адаптацію як цілісної системи. Зокрема, це має виключне значення при виборі професії.

Поняття генотип і фенотип - дуже важливі в біології. Сукупність усіх генів організму складає його генотип. Сукупність всіх ознак організму (морфологічних, анатомічних, функціональних та ін) становить фенотип. Протягом життя організму його фенотип може змінюватися, однак генотип при цьому залишається незмінним. Це пояснюється тим, що фенотип формується під впливом генотипу і умов середовища.

Слово генотип має два значення. У широкому сенсі - це сукупність всіх генів даного організму. Але стосовно до дослідів того типу, які ставив Мендель, словом генотип позначають поєднання алелей, які контролюють даний ознака (наприклад, організми можуть мати генотип AA, Aа або аа).

Термін "генотип" був введений у науку Іоганнсоном в 1909 р.

(Від грец. Phaino - являю, знаходжу і typos - відбиток, форма, зразок) - результат взаємодії всіх генів організму один з одним і різними факторами середовища, сукупність ознак, властивих даному організму.

Термін "фенотип", як і генотип, використовується у двох сенсах. У широкому сенсі - це сукупність всіх ознак організму. Але стосовно до моногибридном схрещуванню словом фенотип зазвичай позначають ту ознаку, який цього схрещуванні вивчається, наприклад висока рослина має один фенотип, а карликова - інший.

Генотип - це сукупність всіх генів даного організму; фенотип - це сукупність всіх ознак організму.

. . .

22.Див. с.р. № 5

23.Див. с.р. № 5

24. здоров’язберігаючі – технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;

Критеріальні показники сучасного аналізу уроку з точки зору здоров’язберігаючої педагогіки: санітарно-гігієнічні: • санітарно-гігієнічний режим: провітрене приміщення, чисто вимита підлога, відсутність пилу на підвіконнях, наявність кімнатних рослин, чиста дошка; • раціональне освітлення класу згідно з санітарно-гігієнічними вимогами; • відповідний тепловий режим, наявність термометра; • відповідність парт зросту і віку учнів; • ергономічність кольорового забарвлення навчального приміщення; • оснащеність уроку необхідним обладнанням, задовільний його стан; • відсутність монотонних звукових подразників (комфортний для людини рівень шуму – 10 Дб, звичайна спокійна розмова – 40 Дб, максимально можливий рівень звуку, який не шкодить здоров’ю, – 70 Дб); • тривалість застосування ТЗН згідно з санітарно-гігієнічними вимогами: 25-30 хвилин у 8-11 класах;

організаційно-навчальні: • чергування видів навчальної діяльності учнів (оптимально – не менше 4-6, середня тривалість одного виду навчально-пізнавальної діяльності не більше 10 хвилин); • щільність уроку – 60-80 %, середньошвидкий темп уроку; • оптимальний розподіл навчального матеріалу та доцільність навантаження учнів протягом уроку; • профілактика втоми через оптимальне сполучення фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи з учнями, зміну довільної та емоційної активності й розслаблення, чергування періодів активності й розслаблення, зміну видів навчальної діяльності; застосування протягом уроку динамічних пауз, фізкультхвилинок (для очей, шиї, хребта, пальців рук на 20 і 35 хвилинах уроку), масажних вправ, релаксаційних пауз, хвилин розслаблення з використанням музичного супроводу; • диференційовані домашні завдання – їх обсяг, робочий ритм, з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх профільної спрямованості; психологічні:

• урахування вікових психолого-фізіологічних особливостей учнів: - у 6-8 років у дітей переважає наглядно-дійове мислення; - з 8 років у дітей починає формуватися абстрактно-логічне мислення; - в 11-15 років переважаючим видом діяльності є спілкування з однолітками, важливим є виховання виявлення емоцій тощо; - урахування особливих потреб дитини (вад розвитку); • формування мотивації на досягнення успіху в навчанні (пояснення виконання завдань, підтримка зацікавленості, успіхів учнів учителем, організація інтерактивного навчання та надання взаємодопомоги); • раціональне використання завдань, спрямованих на розвиток пам’яті, уваги, уяви, мислення, мови; • оцінювання навчальної діяльності дітей шляхом порівняння навчальних досягнень учня не з іншими, а з самим собою; • створення емоційно-позитивного клімату навчання (суб’єкт-суб’єктна взаємодія, наявність емоційних розрядок, добрих жартів, посмішок, використання гумористичних картинок, афоризмів, музикального супроводження тощо); • кваліфіковане застосування елементів музикотерапії, рухотерапії, аромотерапії, кольоротерапії, арттерапії, тощо; • вигляд учнів у кінці уроку: відсутність стомлення, висока працездатність, активність, здоровий колір обличчя тощо; урівноваженість психічного стану; усвідомлене ставлення до себе, адекватна оцінка своїх здібностей і можливостей інших людей; віра у свої сили, настанова на успіх у житті; навчально-методичні:

• зв’язок теми, мети, змісту уроку з життям і здоров’ям людини, наявність акцентів на здоров’язбереження; • особистісна зорієнтованість уроку; • спрямування уроку на розвиток життєвих навичок, компетентностей, цінностей; • формування в учнів життєвої мотивації на здоров’я, ведення здорового способу життя; • методи педагогічного впливу на учнів (оптимально – не менше 3 видів за урок: словесний, наочний, аудіовізуальний, самостійної, активної, інтерактивної діяльності тощо); • наявність можливості вільного вибору в учнів (виду навчальної діяльності, способу діяльності, рівня складності завдань, способу взаємодії, доведення особистісної думки, самооцінки і взаємної оцінки результатів діяльності, самопізнання); • наявність і застосування завдань різної складності з урахуванням особистісних можливостей учнів; • гармонійне поєднання навчання, виховання і розвитку учнів у навчальній діяльності; • домашнє завдання з можливістю вибору різних рівнів його складності, коментування правильності його виконання. Отже, сучасний урок має бути здоров’язберігаючим, здоров’яформуючим, здоров’язміцнюючим, спрямованим на формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, учити культури здоров’я на засадах розвитку життєвих навичок. Такий підхід до сучасного уроку зобов’язує вчителя бути взірцем здорової людини. Тільки в тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей і молоді, педагоги спроможні створити здоров’язберігаюче освітнє середовище.

25,26. На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція організму у відповідь на цю ситуацію — стрес.

Стрес - стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах. Життя часом стає суворою і безжалісною школою для людини. Виникаючі на нашому шляху труднощів (від дрібної проблеми до трагічної ситуації) викликають у нас емоційні реакції негативного типу, що супроводжуються цілою гамою фізіологічних і психологічних зрушень.

Стрес (від англ. stress — напруга, тиск)  — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Термін «стрес» вперше ввів відомий канадський фізіолог Ганс Сельє у 1929 році.