15. Особливості пояснювально-ілюстрованого виду навчання.

Пояснювально-ілюстроване навчання забезпечує сприймання учнями навчальної інформації з одночасним її узагальненням,засвоєнням понять,законів,теорій.Мета практичних вправ-поглиблення знань,формування,закріплення знань,умінь і навичок,засвоєння їх у нових ситуаціях.Пояснювально-ілюстративне навчання забазпечує :швидке засвоєння навчальної інформації,колективний характер засвоєння знань,дає змогу виявити типові помилки й орієнтувати школярів на їх усунення.

16. Проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед студентами пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і при цьому активно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних і експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним.

Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно відповідає таким вимогам: вимагає роздумів над проблемою; викликає пізнавальний інтерес в студентів; опирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції.

Проблема - складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення.

Види дидактичних проблем: а) за галуззю і місцем виникнення: предметні, міжпредметні, урочні й позаурочні; б) за роллю в пізнавальному процесі: основні й допоміжні; в) за способом організації їх розв’язку: фронтальні, групові та індивідуальні.

Основні способи і прийоми створення проблемних ситуацій:

а) повідомлення викладачем студентам інформації, яка містить суперечність; б) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того ж явища; в) невідповідність між системою знань, навичок і вмінь студентів та новим фактом, явищем; г) використання сукупності способів і прийомів, в ході яких виникає проблемна ситуація.

Процес засвоєння знань проблемним шляхом включає такі етапи: а) створення проблемної ситуації; б) аналіз проблемної ситуації і формулювання проблеми; в) висунення гіпотез; г) перевірка найважливіших гіпотез.

17. Головна мета модульного навчання - така зміна організаційних основ педагогічного процесу у вищій школі, яка забезпечує суттєву його демократизацію, створює умови для реальної зміни ролі і місця студента, перетворює його з об'єкта на суб'єкт процесу навчання, надає педагогічному процесу необхідної гнучкості для того, щоб реалізувати принцип індивідуалізації навчання.

Модульно-розвивальний процес - найпрогресивніша форма, спосіб реалізації процесів соціалізації особистості, які передбачають оволодіння певною системою знань, норм і цінностей.

Проблема структурування змісту навчальних дисциплін за принципом модульности набуває актуальності та необхідності саме в умовах сучасної освіти, коли Україна підписала Болонську конвенцію, згідно з якою процес навчання у вищих навчальних закладах плануватимуть на основі кредитно-модульної технології організації навчання.

Впровадження кредитно-модульної технології навчання передбачає реорганізацію традиційної схеми "навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс", раціональний поділ навчального матеріалу дисципліни на модулі й перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля, використання ширшої шкали оцінювання знань, вирішальний вплив суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку.

В основі кредитно-модульної технології навчання - модульна система організації навчання. Саме тому необхідно більше уваги звернути на характеристику поняття модульності.

Суть модульного навчання полягає в тому, що студент більш самостійно або повністю самостійно може працювати із запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, яка містить цільовий план дій, банк інформації і методичне керівництво з досягнення висунутих дидактичних цілей. Функції педагога можуть коливатися від інформаційно-контролюючої до консультативно-координуючої.

18. В історії розвитку освіти сформувалися три основні типи на­вчання: догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний.

Догматичне навчання характеризується такими особливос­тями: викладач повідомляє студентам певну сукупність знань у готовому вигляді без пояснення; студенти засвоюють знання без усвідомлення й розуміння і майже дослівно відтворюють завче­не; від студентів не вимагається застосування знань на практиці. Цей тип навчання сприяє певною мірою розвитку механічної па­м´яті, але не створює умов для розвитку інтелектуального потен­ціалу особистості, не забезпечує підготовку людини до практич­ної діяльності на основі набутих знань.

Пояснювально-ілюстративний тип зумовлений більш ви­соким рівнем суспільно-виробничих відносин. Він характери­зується такими особливостями: викладач повідомляє студентам певну суму знань, пояснює сутність явищ, процесів, законів, пра­вил та ін. з використанням ілюстративного матеріалу; студенти мають свідомо засвоїти пропоновану частку знань і відтворити її на рівні глибокого розуміння, застосувати знання на практиці в різноманітних видах.

Проблемне навчання характеризується такими особливостями: викладач створює певне пізнавальне зав­дання, допомагає студентам виділити й усвідомити його, органі­зовує їх на його розв´язання; студенти самостійно оволодівають належною сумою знань і умінь, які є передумовою успішної пізна­вальної діяльності; викладач пропонує широкий спектр викори­стання набутих знань на практиці. Включення студентів у систе­му проблемного навчання сприяє створенню оптимальних умов для інтелектуального розвитку особистості, оволодінню нею інструментами (методами) навчальної діяльності, формуванню пізнавальних мотивів навчання, соціально-психологічної підго­товки до практичної діяльності.

19. У сучасній теорії проблемного навчання виділяється десять дидактичних способів створення проблемних ситуацій, які можуть бути взяті педагогом за основу створення варіативної програми проблемного навчання:  1. Спонукання учнів до теоретичного пояснення явищ, фактів, зовнішнього невідповідності між ними.  2. Використання ситуацій, що виникають при виконанні учнями навчальних завдань, а також у процесі їх нормальної життєдіяльності, тобто тих проблемних ситуацій, які виникають на практиці.  3. Пошук нових шляхів практичного застосування учнями того чи іншого досліджуваного явища, факту, елемента знань, навички або вміння.  4. Спонукання учнів до аналізу фактів і явищ дійсності, що породжують суперечності між життєвими (побутовими) уявленнями і науковими поняттями про них.  5. Висування припущень (гіпотез), формулювання висновків і їх дослідна перевірка.  6. Спонукання учнів до порівняння, співставлення і протиставлення фактів, явищ, теорій, що породжують проблемні ситуації.  7. Спонукання учнів до попереднього узагальнення нових фактів на основі наявних знань, що сприяє ілюстрації недостатності останніх для пояснення всіх особливостей узагальнювати.  8. Ознайомлення учнів з фактами, які призвели в історії науки до постановки наукових проблем.  9. Організація міжпредметних зв'язків з метою розширити діапазон можливих проблемних ситуацій.  10. Варіювання, переформулировка завдань і питань. 

20. Лекція – провідна форма навчання у вищій школі. Її дидактична мета -ввести студентів у наукову проблему, повідомити і розкрити основні питання теми, зосередити увагу на найскладнішому матеріалі, готувати їх до подальшої самостійної роботи.

Відповідно до мети на лекції не вдаються лише до передачі готової інформа­ції (її студент може почерпнути самостійно з літератури), а зосереджують увагу на способах одержання наукового знання, еволюції науки, висвітленні різних точок зору на наукові проблеми, повідомленні нового, що ще не ввійшло до зміс­ту підручників, власній оцінці викладачем конкретних подій і фактів.

На лекції закладається орієнтовна основа дій студентів з подальшого фор­мування знань, і відбувається це при безпосередньому спілкуванні студентів з викладачем. Тому за силою впливу на особистість студента лекцію не може за­мінити жоден найновіший засіб навчаннячи джерело інформації, з якими він має змогу працювати самостійно.

Лекція – це форма аудиторного навчання, в якій усний виклад наукової інформації викладачем супроводжується певними записами студентів. В останній час лекція перейшла на новий технологічний рівень. Портативні високотехнологічні девайси стали доступними і лектори і студенти використовують їх мало не на кожній лекції. На жаль, мій Ipad вийшов з ладу, тому зараз буду звертатися в ремонт iPad 3, щоб отримати свій планшет і використовувати його далі.

21. Види лекцій: -вступна; -тематична;- Теоретично-пошукова лекція ; -оглядова;- інформаційна;-- підсумкова (заключна);-комплексна.

Основні вимоги до лекції:

високий теоретичний рівень інформації, посилання на законодавчі та нормативні акти, на нові досягнення науки;

розкриття наукових засад курсу;

зв’язок теорії з практикою, зосередження уваги студентів на питаннях, які вирішуються у світлі сучасних вимог;

рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тем, необхідних для практичної роботи.

22. Професійне становлення особистості - важливий компонент загального процесу її розвитку. Однією з центральних проблем підготовки майбутніх фахівців є дослідження професійної спрямованості як визначальної характеристики спеціаліста, що дозволяє людині максимально виявити свої здібності й творчо опанувати професію.

Професійна спрямованість – розуміння і внутрішнє прийняття особистістю цілей і завдань професійної діяльності, а також співзвучних із нею Інтерес|інтересів, настанов, переконань і поглядів.

23. вимоги до лекції:-високий теоретичний рівень інформації, посилання на законодавчі та нормативні акти, на нові досягнення науки;-розкриття наукових засад курсу;-зв’язок теорії з практикою, зосередження уваги студентів на питаннях, які вирішуються у світлі сучасних вимог;-рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тем, необхідних для практичної роботи. лекція будується на принципах системності, інфор­мативності, наочності, зрозумілості (доступності). Кожна лекція є логічно завершеною ланкою єдиної замкненої системи — курсу лекцій. У її тексті мають бути чітко пов´язані між собою струк­турно-логічні дидактичні блоки. Проектується графічний текст, планується, де, коли, скільки і які схеми, рисунки, графіки, формули подаються як підтвердження вербальної інформації. Лекція має читатися зрозу­мілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз´ясню­ються, не варто перенасичувати лекцію "наукоподібними" термі­нами і модними іноземними словами. Текст (лат. texturn — зітка­не) лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.

24. Звичайно підготовка до лекції включає складання плану і пе­ріод збирання інформації. Після цього лектор структурує матері­ал і визначає час на його викладання. Лектору потрібно ретельно готуватися і відразу намітити: головні проблемні аспекти, змісто­вні елементи, технологічність викладання матеріалу, порядок і форми завершення лекції. При цьому бажано добирати приклади з практики і «моменти розрядки» (психологічного розвантаження аудиторії). Особливу увагу слід звернути на підбір наочних засо­бів (плакатів, таблиць, слайдів тощо). Важливо викладачеві на­лаштуватися на відповідну аудиторію (поставити себе на місце студента, який буде сприймати матеріал). Цей механізм психо­логічного «вживання» в інший образ у психології називається емпатією.

25. Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний пе­ред початком відповідного семестру подати на кафедру конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для цієї дисципліни. Лектор зо­бов'язаний дотримуватися навчальної програми за темами лек­ційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування на­вчального матеріалу, формах і способах доведення його сту­дентам. У лекції визначальним є зміст. Мова не повинна бути склад­ною. Говорити потрібно просто, переконливо, відверто, зрозумі­ло. Залежно від мети лекції коригується структура і метод подачі матеріалу, уточнюється план, відбираються необхідні аргументи. Досвідчені лектори прагнуть завчасно врахувати склад, рівень та інтереси слухачів, їх настрій і можливу реакцію.

ПитанняМВЕ залик