1. Передумови національно-культурного відродження в Україні.

Після розпаду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, на перебіг подій в українських землях суттєво вплинули литовське проникнення, польська експансія й золотоординське іго.

В ХIV– ХVI ст. відбулися значні зміни у всіх сферах суспільного життя. Неоднозначні, суперечливі процеси були притаманні у цей час культурному розвитку України, що пояснюється багатьма історичними чинниками, які або заважали, або сприяли його розгортанню. Стримуючими, дестабілізуючими культурний процес чинниками стали падіння Візантійської імперії у ХV ст., що позбавило християнську православну релігію зовнішньої підтримки, докорінно переорієнтувало торгівлю, вплинуло на культуру господарювання українських земель; відсутність власної національної державності; зростаюча загроза ополячення й окатоличення після укладання Люблінської унії 1569 р.; татарська агресія.

Якщо говорити про стан освіти, то сумні реалії поневолених українських земель не могли не впливати на її стан. з середини ХІУ ст. чимала кількість українців навчалися у європейських університетах, через відсутність в Україні майже до кінця ХУІ ст. вищих навчальних закладів. За словами І.Крип’якевича в цей час “настільки сильні були основи давньої української культури, що, спираючись на них, громадянство зуміло організувати відсіч проти польського наступу і у своїх змаганнях виявило незвичайну творчу енергію”. Зауважимо, що культурно-національних рух в Україні розгортався не ізольовано від культурних та ідеологічних процесів, що відбувалися в європейських країнах. Він зазнав чималого впливу гуманістичних ідей часів Відродження та ідей Реформації, які дали початок ранньому Просвітництву, основним змістом якого була боротьба за відродження національних мов, поширення знань, освіченість широких мас, релігійна терпимість.

Поширення гуманістичних тенденцій у культурному житті України знайшло відображення як у суспільно-політичній, так і філософській думці українського народу. Антифеодальні рухи на території України сприяли виникненню гуманістичних, просвітительських ідей, поширення яких у цей період свідчить про високий рівень розвитку духовної культури українського народу.

Порівняно з іншими країнами Європи гуманізм в Україні виник пізніше (приблизно з початку до середини ХУІ ст.), проте був типологічно схожий з раннім італійським, який виник в Італії наприкінці ХІУ - середині ХУ ст. у зв’язку з вивченням і викладанням риторики, граматики, поезії й моральної філософії, на основі класичної античної освіти. Поширенню раннього гуманізму в Україні сприяли нові економічні й суспільні-політичні умови - перехід феодалізму у свою завершальну стадію, певна економічна незалежність ряду міст, де було запроваджене магдебурзьке право. З середини ХУІ ст. в Україні нові ідеї переосмислюються відповідно до потреб вітчизняної духовної культури, а саме становлення державності, громадянських свобод, національної самосвідомості, мови, освіти.

Носіями цих нових ідей стали українці, що отримали вищу освіту за кордоном в престижних університетах Європи. Зокрема протягом XV – XVI ст. більше 800 українців закінчили навчання у Краківському університеті, а найбільш обдаровані почали працювати там викладачами.

Там викладав магістр Лукаш, який був автором підручника з епістолографії (листописання). Другим визначним культурним діячем цього періоду був професор римської літератури Павло Русин з Кросно.

Одним з видатних вчених того часу був Мартин із Журавиці (село біля Перемишля) - тала­новитий математик, астроном, філософ і медик. У 1447р він написав перший посібник з геомет­рії і трактат "Нове зіставлення лічби дробів". Як доктор філософських наук він читав лекції в університетах Праги, Падуї і Болоньї.

Питанням астрономії була присвячена праця Юрія Дрогобича (Котермака) "Прогностичні міркування". Він працював викладачем астрономії та медицини у Болонському університеті, де згодом його обрали ректором.

Значний вплив на поширення філософських знань в Україні мала польська Замойська ака­демія. Її закінчив автор ряду філософських навчальних посібників Касіян Сакович.

Особливої уваги заслуговує постать Станіслава Оріховського (1513 -1566 рр.) - письменника, мислителя та суспільно-політичного діяча. Він народився у селі Оріховці перемишлянської єпархії Руського воєвоства. Початкову освіту здобув у Перемишлі, потім навчався в університетах Кракова, Відня, Віттенбурга, Падуї і Бо­лоньї. Під час навчання у Віттенбурзі тісно зблизився з німецьким реформатором Мартіном Лютером. Світогляд С.Оріховського формувався під впливом української та польської куль­тур, західноєвропейського гуманізму, традиційних католицьких цінностей і реформа­торських вчень. В його творах написаних в 40 - 50рр. ХVIст. чітко просліджуються риси рене-сансового бачення історії. Він розглядав погляди гуманіста Еразма Ротердамського про те, що від самої людини залежить чи стане вона гідною вищих моральних надбань суспільства, чи перетвориться на "обридливу і лиху тварину". Вчений розглядав людину крізь призму власних їй духовних та моральних потреб.

В творчості С.Оріховського помітно відбивалися риси гуманістичної історичної свідомо­сті. Він виступає проти того, щоб розглядати історію виключно як ілюстративний матеріал, придатний лише для моральних уроків. Оріховський наголошує на соціальному значенні історії, вивчення якої дає змогу з'ясувати суть явищ суспільного життя і надає можливість встановити причинну зумовленність історичних подій.