Зрушення у духовному житті після смерті Сталіна
Хрущовська “відлига” сприяла національно-духовному пробудженню і культурному розвитку України.
Стало можливим відкрите обговорення проблем збереження української мови, розширювалися сфери її вживання. Розпочалося видання багатотомного словника української мови, збільшилося видання україномовних книжок.
Проте, з іншого боку, здійснювалися заходи, які ослаблювали позиції української мови. У 1958 р. був прийнятий закон про зв’язок школи з життям, за яким, зокрема, батьки не мати права відмовитися від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німецької мов, однак могли відмовитися від української.
Непослідовність “українізації” особливо виразно спостерігалась на результатах книговидавничої справи. У 1959 р. книжки українською мовою становили 53% усіх книг, опублікованих в Україні, у 1958 р. - 60%, у 1960 р. — 49%. Та вже в 1965 р. цей показник знизився до 41% і далі неухильно зменшувався.
Вживалися заходи щодо підвищення престижу української науки Виходять друком фундаментальні наукові праці: “Українська Радянська Енциклопедія”, “Історія української літератури”. Видаються фахові журнали українською мовою.
Відтворюється історія українського народу: з 1957 р. почав видаватися “Український історичний журнал”, почалася підготовка багатотомної “Історії міст і сіл України”.
Реабілітовано багатьох діячів української культури. Серед них — О.Олесь, М.Вороний, Г.Косинка, М.Ірчан, О.Досвітній, О.Ковінька, B.Мисик та багато інших. У газетах і журналах друкувалася велика кількість статей про повернуті українській культурі імена. Видавалися кращі твори реабілітованих письменників, з’явилися літературознавчі праці про них.
Шістдесятники. Зародження дисидентського руху
Видатним явищем духовного життя стала поява нового покоління інтелігенції — шістдесятників (цей термін вживався вже на поч. 60-х pp.). Провідними постатями серед них були письменники і поети І.Драч, Л.Костенко, М.Вінграновський, В.Симоненко, В.Стус, C.Гуцало, І.Калинець, художники А.Горська, П.Заливаха, В.Кушнір, літературні критики І.Світличний, І.Дзюба, Є.Сверстюк, діячі кінематографу С.Параджанов, J1.Осика, Ю.Іллєнко та багато інших.
Виховане в умовах ідеологічної лібералізації, нове покоління інтелігенції викривало перекоси і лицемірство офіційної культури, сповідувало свободу самовираження, прагнуло до пошуку нових форм і стилів художньо-естетичного пізнання світу. Воно вимагало гарантій вільного розвитку українського народу, його культури і мови.
Усе це не могло не викликати незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у відході від “марксизму-ленінізму”, “формалізмі”, “космополітизмі”, обмежувати їх творчу діяльність, а згодом перейшли до репресій проти них.
Однак, частина нового покоління не зреклася своїх поглядів і пішла на конфронтацію з владою. Саме шістдесятники склали ядро дисидентського руху, учасники якого вимагали радикальних змін, і стали провідниками національного відродження. (Докладніше про дисидентський рух в Україні йтиметься далі).
Національно-культурні процеси переходили встановлені партією рамки лібералізації й на поч. 60-х рр. почали переслідуватися. У 1962-*963 рр. “відлига” в національно-культурній сфері припинилася.
Прикметним є той факт, що в 1959 р. конгрес США прийняв закон про “Тиждень поневолених націй”, до числа яких потрапила й Україна.