2. Територіальні зміни у другій половині хх ст.

1956 р. Рада Міністрів УРСР затвердила гене­ральний план розвитку Львова до 1970 року. В ос­нову проектного рішення було покладено ідею роз­витку міста 30-х років XX ст., яка полягала у його зростанні шляхом залучення до вже існуючої тери­торії навколишніх населених пунктів і подальшому розвитку радіально-кільцевого планування. Ще 1950 р. на основі Облпроекту створено Львівську філію інституту Діпроміст - основну проектну ор­ганізацію по забудові міста. При міськвиконкомі виникла служба єдиного замовника по будівництву житла та об'єктів соцкультпобуту - управління ка­пітального будівництва.¹³

Введення в законну дію будівельного статуту сприяло активізації розробок планів регуляції, в першу чергу столичного міста, наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., у яких важливе значення надавалося естетиці та гігієні міста, передбачався розвиток вуличної мережі, площ та забудування всередині будівельних блоків з урахуванням висоти будинків, типів фасадів. Необхідність в опрацюванні даного плану була спричинена: 1) значним збільшенням кількості мешканців (зокрема Львова), і в зв’язку з тим потребою в торгівлі, промисловості, будівельному русі, а особливо комунікацій; 2) відведенням нових обширних будівельних теренів під забудову; 3) включенням у забудовану територію міста підміських громад; 4) необхідністю відбудування дільниць, знищених внаслідок стихійних лих (пожеж, повені і т. п.)¹⁴.

Однак темпи розвитку міста випередили плани і будівники через невідповідно обрану стратегію припустилися багатьох помилок. Промислові зони, що розвивалися на базі старих заводів та фабрик, опинилися по середині міста. Це утруднило ра­ціональний розвиток транспортних мереж. Через швидкі темпи розвитку промислової та науково-технічної галузей різко виросла потреба міста у масовому будівництві житла. Не тільки житлові, але і певна кількість громадських споруд, проекти яких розроблялися після проголошення М. С. Хру­щовим девізу "боротьби з надмірностями" за своїм ідейним задумом дуже нагадують будинки кінця 30-х років XX ст. у Львові. Відлуння подібних ідей виразно прослідковується і в наступних планах розвитку міста (1956,1962).

Отже, генеральний план міста 1956-1970 pp. вже на самому початку своєї реалізації значно відставав своїми прогнозами на майбутнє від реальної картини розвитку міста, що призвело до певної стихійності¹⁵.

У 1966 р. інститут "Діпроміст" розробив інший план розвитку Львова до 1980 року. Цим новим про­ектом історично сформована частина міста розгля­далася як стале середовище, що не підлягає суттєвим змінам, а навпаки, є охоронною територією, і тому все будівництво, що мало провадитися в її межах, мало бути підпорядковане історичній забудові. Все нове масове, переважно житлове, будівництво ви­носилося на околиці міста. Окрім зазначених про­мислово-складських зон, було виділено чотири основні райони планування (Центральний - у межах щільної забудови попередніх періодів; Пів­нічний - розташований на території приміських селищ Голоско і Збоїська; Південний - на місці селищ Козельники, Бондарівка, Скнилів; Східний -що простягається на схід від вул. Зеленої і верхньої частини вул. Личаківської, де межує з масивом Вин-никівського лісу), а також три великих промислово-складських зони (Північна, Сихівська, Ряснянська)2. Основними недоліками цього генплану були: різке розмежування історично сформованого центру із житлом, розташованим у иовосформованих пери­ферійних спальних районах міста; швидкісна індус­тріалізація міста без врахування аспекту історичної значущості території.

Як в міжвоєнний і повоєнний періоди, так і в но­вому генплані велике значення надавалося перепро­ектуванню Північного району Львова з закладенням основної магістралі, яка би могла продовжити про­спект Свободи на північ. Шляхом знесення мало­цінної забудови навколо магістралі мало формува­тися продовження загальноміського центру; схема розвитку міста з радіальної мала би перетворитися у радіально-концентричну, що дало б змогу об'єднати зони новобудов з новими центрами у єдину систему і забезпечити транспортну доступність до центру міста.

Планувалося побудувати три кільцеві магістралі та об'їзну швидкісну дорогу. Тоді вперше обговорю­валося питання необхідності будівництва мережі підземного трамваю¹⁶.

У 1976 p., під керівництвом Я. Новаківського, було розроблено проект детального планування ре­конструкції Львова, яким обґрунтовано концепцію формування поліцентричної системи центру міста, що була прийнята за основу у наступному генераль­ному плані Львова у 1993 р. Намічалося перенести за межі центру не властиві йому функції, впорядку­вати транспортні магістралі таким чином, щоб збе­регти планувальну структуру історичного центру і винести за його межі транзитний рух. Центральна частина міста виділялася в єдину велику зону, якій мали надати охоронний статус. 1975 р. створили Львівський державний історико-архітектурний за­повідник на території з історичною забудовою, що займала площу 120 га, де було розташовано 249 пам'яток архітектури. Вперше на теренах СРСР за­повідною була оголошена не окрема пам'ятка, а велика ділянка міста, де зберігся унікальний архі­тектурно-містобудівельний ансамбль княжого та се­редньовічного Львова.

У проекті розвитку Львова заклали прогнози, що у 2010 році населення міста зросте до мільйона. У зв'язку з цим територія міста значно збільшиться за рахунок спальних районів, розташованих на око­лицях. Історичний центр опинився б поза межами пішохідної доступності. Тому основною ідеєю про­екту була також відмова від молоцентричності й перехід до поліцентричної системи міських центрів.