1.2. Підприємство як основна економічна одиниця

В ринковій економіці господарюючі суб'єкти орієнтуються не на кимсь встановлені планові завдання, не на директиви, а на ціни, платоспроможну можливість, конкуренцію та інші ринкові механізми.

Основним завданням підприємства є створення багатства для своїх клієнтів, персоналу, кредиторів, дебіторів, власників та акціонерів.

Проте за ініціативу і підприємливість, як і за всі негативні наслідки своїх керівників, відповідальність несе само підприємство.

Нічим не обмежена діяльність підприємства породжує серйозну соціальну несправедливість, а часто і екологічну небезпеку. Тому підприємство повинне чітко виконувати певні вимоги з боку уряду, споживачів і захисників навколишнього середовища.

Самі передові із зарубіжних підприємств реагують на це розробкою соціальних програм з метою привласнення собі статусу відповідального члена суспільства. Одночасно підприємства вживають цілеспрямовані дії, щоб не припуститися ухвалення законів, що обмежують підприємницьку свободу. Найважливішим для роботи тих підприємств, які не хочуть припинити своє існування, є пристосування до вимог суспільства.

Успіх діяльності підприємства великою мірою залежить від того, хто і як регулює і контролює взаємостосунки з регіональним середовищем.

Світовий досвід показав, що повномасштабний контроль діяльності підприємств зверху є небажаним, оскільки він робить їх неефективними. Досвід розвинутих країн показує, що при мінімальному контролі зверху підприємства створюють більше благ і більш ефективні.

Але із-за того, що національне багатство постійно збільшується, а розподіл залишається нерівномірним, це збільшення супроводжується руйнуванням політичного, економічного і соціального середовища, байдужістю до невідкладних проблем підприємств.

Перелік небажаних станів підприємства, які не контролюються (або неефективно контролюються) з боку уряду, вказаний в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Причини небажаного стану підприємств

Небажаний стан підприємства	Причини
Недостатнє задоволення потреб споживачів	Монопольні ціни, фальсифікація продукції, нав'язування невигідних покупцю товарів
Слабка конкуренція	Зростання заради самого зростання, прагнення до збереження своєї значущості, відсіч нововведенням, концентрація олігополістичного типу
Порушення норм соціальної поведінки		Примусове усунення конкуренції, змова щодо цін, підкуп, політичний вплив, нечесність
Шкідливі побічні соціальні явища		Несправедливий розподіл доходів, забруднення навколишнього середовища, порушення економічного балансу, виснаження природних ресурсів, надмірна експлуатація працівників
Втручання в національну політику		Перенесення інтересів приватного бізнесу на зовнішню політику, міжнаціональні конфлікти
Ігнорування потреб держави і суспільства		Дороге житло, громадський транспорт, охорона здоров'я, зниження доходів
Економічне зростання суперечить національним цілям. Заміна соціальних цінностей		Ігнорування трудової етики, тиск на соціальну інфраструктуру, соціальне забезпечення, насичення споживчого ринку, переорієнтація на якісні характеристики рівня життя
Зміна ідеології		Заборона приватної власності, національне планування, націоналізація промисловості, вимоги перерозподілу доходів

Традиційними сферами контролю підприємницької поведінки з боку державних органів управління є: продукція, технологія виробництва, поведінка в конкуренції, прибуток, ресурси, право власності і організація внутріфірмового управління.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадовців, органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного господарського суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, що покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Підприємство займає центральне місце в народногосподарському комплексі будь-якої країни. Це первинна ланка суспільного розподілу праці. Саме тут створюється національний дохід. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворювання на основі самоокупності і самостійності.

Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення в матеріальними і духовними благами населення країни. (Хоча не факт, оскільки мова йде тільки про соціально, екологічно та економічно адекватні суб'єкти господарської діяльності)

Підприємство як самостійна господарська одиниця має права юридичної особи, тобто воно має право вільно розпоряджатися майном, одержувати кредит, вступати в договірні відносини з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок у банку, де знаходяться грошові кошти, які використовуються для розрахунків з іншими підприємствами, на зарплату.

Прийнято вважати, що оптимальними є такі розміри організації, які забезпечують найсприятливіші умови для використання досягнень науки і техніки при мінімальних витратах виробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісної продукції.

Підприємство є такою формою організації господарства, при якій індивідуальний споживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою вирішення трьох основних економічних проблем: що, як і для кого виробляти.

При цьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріади економічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку на індивідуальному рівні). Проблемою є той факт, що послідовність цих питань некоректна, оскільки має бути: для кого, що і як.

Головна задача підприємства – задовольняти в чому-небудь суспільні потреби даного регіону, одержуючи при цьому прибуток, за рахунок якого і задовольняються соціальні і економічні інтереси даного колективу і власника майна підприємства.

Сучасна економічна ситуація загострює проблему пошуку шляхів підвищення стабільності роботи підприємств. Найважливішим стабілізуючим і одночасно маловивченим фактором є створення внутрішньогосподарської (щодо підприємства) інфраструктури, що відповідає сучасним вимогам, які висуваються до умов і характеру праці, взаємозв'язку інтересів окремих працівників і колективів, соціально-психологічної обстановки. Недостатнє приділення уваги цим вимогам як при створенні нових, так і в процесі організації функціонування діючих підприємств призводить до того, що оснащення підприємств високопродуктивним обладнанням часто не дає очікуваної економічної ефективності.

Аналіз досвіду роботи процвітаючих підприємств у розвинутих країнах приводить до висновку, що їх стабільно високі результати визначаються забезпеченням взаємодії технологічних, організаційних і соціальних елементів виробництва, яке досягається завдяки реалізації нової концепції розвитку економіки. Основу цієї концепції складає управління, що орієнтовано на людину, на відміну від використовуваних довгий час методів, при яких головними об'єктами управління були комплекси машин і технологічні процеси.

Інтеграція технологічних, організаційних і соціальних процесів досягається шляхом створення внутрішньогосподарської соціальної інфраструктури, основу якої складає набір факторів, що формуються в результаті виконання комплексу соціальних вимог. За своєю економічною природою структура підприємства є складовою частиною виробничих сил суспільства, яка виконує функції забезпечення умов ефективного розвитку даної виробничої системи.

З метою забезпечення ефективного функціонування об'єктивних і суб'єктивних факторів виробництва (способів виробництва і робочої сили) дві складові частини внутрішньогосподарської структури підприємства слід розглядати окремо:

• власне виробничу (покликану забезпечити умови для нормального функціонування об'єктивних факторів);

• соціальну. Остання є частиною засобів виробництва, умов праці і побуту, здатних забезпечити раціональну організацію трудової діяльності, підвищення професійного рівня працівників, охорону і зміцнення їх здоров'я, задоволеність працею і її результатами, можливість працювати з повною віддачею.

Як відомо, в будь-якому процесі виробництва незалежно від його суспільної форми беруть участь матеріальні і соціальні фактори виробництва -– засоби виробництва і робоча сила.

З матеріально-технічної сторони виробничі фонди підприємства характеризуються певною структурою. Так, виробничі фонди поділяються на продуктивні і фонди обігу, на основні і оборотні фонди, на грошову, продуктивну та товарну частини, а основні фонди – на активну і пасивну частини і т.д. Матеріально-технічна структура підприємства різна залежно від галузі, технічного прогресу і є важливим показником розвитку продуктивних сил суспільства.

Соціально-економічна природа підприємства визначається формою власності на виробничі фонди. Власність може бути державною, комунальною, приватною, колективною, змішаною, акціонерною. Виходячи з цього, виробничими фондами слід вважати матеріальні фактори виробництва, які знаходяться у власності або розпорядженні підприємства і служать матеріальною основою його виробничої діяльності.

Виробничі фонди знаходяться в постійному русі (рис. 1.1). Вони проходять три стадії, міняють три форми – грошову, продуктивну і товарну – і в кожній з них виконують відповідну функцію.

Рис. 1.1. Структура виробничих фондів на підприємстві

Перша стадія кругообігу охоплює перетворення грошових фондів у продуктивні, тобто в засоби виробництва і виробничий персонал. Ця стадія полягає в купівлі засобів виробництва і наймі працівників і відбувається на ринку.

Друга стадія кругообігу виробничих фондів полягає в перетворенні продуктивних фондів в готову продукцію, товар. Ця стадія відбувається у сфері виробництва. На стадії кругообігу виробничі фонди функціонують в продуктивній формі, тобто у вигляді засобів виробництва.

Третя стадія кругообігу виробничих фондів – перетворення товару в гроші. Вона відбувається у сфері обслуговування. На третій стадії продуктивні фонди переходять у форму товару. Від товару, купленого на першій стадії, цей товар відрізняється як своєю натуральною формою, так і вартістю, оскільки він включає, окрім вартості робочої сили і вартості витрачених засобів виробництва, ще і додаткову вартість.

Кругообігом виробничих фондів називається їх рух, у процесі якого вони проходять три стадії, три форми і в кожній з них виконують відповідну функцію.