Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. Місцеві бюджети включають обласні, місцеві, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети.

Бюджет області об’єднує обласний бюджет, а також бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району визначає районний бюджет, бюджет міст районного підпорядкування, селищні і сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті Раді народних депутатів адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл об’єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті.

Сукупність та взаємозв’язок бюджетів, які входять у склад бюджетної системи України, являє собою зведений (консолідований) бюджет. Зведений державний бюджет України використовується для аналізу і виявлення методів державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках - пріоритетні напрямки вкладень коштів.

Державні доходи - це грошові відносини з приводу розподілу вартості волового внутрішнього продукту, це частина валового внутрішнього продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Доходи формуються через податкові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення. Вони об’єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у державному бюджеті.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні та видатки розвитку. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстока економія коштів, поточні видатки є головними.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів управління на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

При розробці бюджету необхідно спрогнозувати вартісні показники для основних споживачів прогнозної інформації.

Іншими словами, бюджетне прогнозування - це визначення вірогідних показників доходів і видатків бюджету на перспективу. По суті це науково-аналітична стадія розробки бюджету, в процесі якої формуються концепція, шляхи її вирішення і основні цілі, які повинні бути досягнуті.

Бюджетне прогнозування - це один з видів економічного прогнозування і в часі може поділятися на коротко- (1-5 років) і довгострокове (5-10 років). Найбільш прийнятними його методами є екстраполяція, моделювання, експертні оцінки.

Бюджетне планування - це комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів з визначення доходів і видатків бюджетів на всіх стадіях бюджетного процесу. Воно є складовою частиною фінансового планування і грунтується на одних з ним принципах.

Сукупність різних видів бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Касове виконання бюджету (зарахування коштів на рахунки бюджету та перерахування з них) може здійснюватись за двома системами: банківською і казначейською. За банківської системи рахунки бюджету відкриваються в установах банківської системи, за казначейської— створюється спеціальна структура— Державне казначейство, яке веде рахунки бюджету, мобілізує кошти і фінансує видатки. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного і місцевих бюджетів, яка передбачає здійснення Державним казначейством через єдиний казначейський рахунок: ¨операцій з коштами державного і місцевих бюджетів; ¨розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; ¨контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів; ¨бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджету.

Запровадження казначейської системи виконання бюджетів іфункціонування єдиного казначейського рахунку, відкритого в Національному банку, дає змогу уряду мати вичерпну щоденну інформацію про стан державних фінансів. Система електронних платежів (СЕП) Національного банку поряд із входженням Державного казначейства у мережу «Клієнт банку — банк» дозволяє провадити платежі у лічені хвилини замість двох або більше днів. Крім того, казначейський принцип оплати рахунків через реєстраційні рахунки, відкриті в рамках єдиного казначейського рахунку, значно скорочує можливості порушення фінансово-бюджетної дисципліни.

Державний бюджет як одна з головних ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові відносини, що виникають між державою з одного боку, та юридичними і фізичними особами - з іншого, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня і якості життя населення і задоволення інших суспільних потреб.

Міжбюджетні трансферти поділяються на: 1)дотацію вирівнювання;