1. Поняття діловодства як функції управління. Значення діловодства у здійсненні процесу управління

Функція у перекладі з латинської означає діяльність. Функція управління - вид діяльності, що заснований на розділі та кооперації управлінської праці та характеризується певною однорідністю, складністю, стабільністю впливу на об'єкт та суб'єкт управління. Функції, що виділяються за станом управління називають загальними. Функції, що виділяються по сферах діяльності називають конкретними чи спеціальними. До конкретних належать інформаційне забезпечення управління. Інформаційне забезпечення управління складається з організації пошуку, збору, зберігання та передачі інформації з метою її використання у процесі рішення управлінських задач. В організації інформаційного забезпечення центральна роль належить документуванню. Сукупність управлінських організацій з утворення, реєстрації, руху, організації контролю виконання документів, формуванню справ, підготовки документів до зберігання називається - діловодством. Діловодство - від старовинного «виробництво справ» - процес прийняття рішень на підставі документів. Задачі діловодства:

• забезпечення ефективного процесу управління;

• утворення документів;

• зберігання, забезпечення доступу до документів.

Діловодство включає такі поняття:Документування - запис за встановленими формами управлінських рішень та дій у цілях їх закріплення та передачі. Документообіг - це рух документів в організації з моменту їх отримання чи утворення до завершення виконання чи відправки. Справа - сукупність документів чи документ, що відноситься до певного питання чи галузі діяльності організації. Документ - інформація, що записана на любому матеріалі, що видана чи отримана будь-якою фізичною чи юридичною особою, у любій організації для використання у своїй діяльності.

2. Історія розвитку діловодства Діловодство у своєму розвитку пройшло декілька етапів

Після утворення староруської держави писемність стала необхідного для ведення листування з іншими країнами, а також для укладення міждержавних договорів. В умовах формування класового суспільства виникла необхідність в складанні заповітів, записах про борги, висновку торгівельних контрактів, в написах на вазах про їх призначення і тому подібне Важливі документи староруські князі зберігали краще, ніж коштовності.

Відомо, що за часів Ярослава Мудрого збори найбільш давніх грамот і договорів Русі зберігалися в Михайлівській прибудові Софіївського собору. Учені допускають, що саме тут були зосереджені і документи до володимирських часів. Одним з найбільш відомих сховищ є також Києво-печерський монастир, заснований вихідцем з Чернігівщини преподобним Антонієм ще при Ярославі Мудрому.

Із-за пожеж, князевих між усобиць і монголо-татарської навали велика частина пам'яток староруських часів погибла. До нашого часу дійшли лише окремі пам'ятки, доля яких виявилася вдалішою.

Серед цих документів найбільш древні рукописні книги "гостро-світовий Євангеліє" 1056-1057 рр. і "Збірка Святослава" 1073 і 1076 рр. твору оригінальної староруської літератури "Повчання до братії" єпископа Луки, "Слово про закон і благодать" першого нашого митрополита Іларіона, "Житіє Бориса і Гліба" і тому подібне Всі вони на сьогоднішній день є не лише пам'ятниками писемності і літератури, але і документами тієї епохи.

Одним з древніх і важливих документів норм права є "Правда Російська" або, по прийнятій в науці назві, "Російська правда" (термін "правда" тут означає закон). Цей документ не зберігся. До нашого часу дійшли лише багаточисельні (близько 300) списки, тобто копії, з яких найбільш старовинні датуються XIII ст.

Важливими документами тієї епохи були "князеві статути" і "уроки", а також церковні статути. Князеві статути були направлені на доповнення або зміцнення внутрішніх державних норм і порядків, як, наприклад, "Статут Володимира Мономаха", який став доповненням і своєрідною частиною "Руської правди". Під "уроками" маються на увазі постанови князів переважно фінансового характеру про податки. Церковні статути мали мету упорядкувати правове положення церкви в державі, а також церковні суди і забезпечити церкву матеріально. Збереглися церковні статути князів Володимира і Ярослава. Перший відомий в копії XIII ст, друге, — XIV ст.

Найбільш важливим історичним документом є "Повість минулих літ", який дійшов до нас не в оригіналові, а в пізніших списках. Одним з них є Лаврентієвський список, названий по імені ченця Лаврентія, який склав його в 1377 р., і Іпатьевський список (від Іпатьевського монастиря в Костромі, де він був знайдений), датований початком XV в, Саме в цьому літописі містяться відомості про перші міжнародні акти — договори Русі з іноземними державами. Зокрема, тут є відомостей про чотири договори Русі з могутньою державою того часу — Візантією (угоди 907 і 911 рр. князя Олега, 947 р. — князя Ігоря і 971 р. — князя Святослава).

Вже в ті давні часи документ служив гарантією виконання обов'язків і йому надавалося велике значення. У договорі з Візантією (947 р.) читаний: "Віднині ж хай приходять до князя російському з грамотою, в якій свідчитимуть про свої мирні наміри... Якщо ж прийдуть без грамоти, то хай містяться під вартою, поки не сповістимо про них князя Ігоря.

М ова документів Київської Русі — старослов'янська. Як свідчить "Повість минулих років", велика частина українських слів кількісно змішувалася з масивом старослов'янських слів.

І етап : Приказне діловодство (XV - ХVII ст.). Особливості діловодства у цей період:

1. Документи - у вигляді стовпців - текст на смугах паперу шириною 15-17 сантиметрів. Зворотна сторона використовувалася для адреси, резолюції, поміток. Документ має форму сувої.

2. Діловодство починалося з моменту отримання документу, на якому ставилася дата отримання. Потім - підготовка до докладу. Обговорення - приговори наказу. Складався документ - відповідь.

3. Підпис д'яка, що відповідав за складання документу ставився на склейках документу. Автор документу - та людина, що виконувала записи тексту.

4. Документи систематизувалися за певними ознаками.

5. Види документів - накази царя, приречення боярської думи, указні книги. Прикази слали один одному «пам'яті», формою звертання до державних установ були чолобитні.

6. Налагоджується архів, документи зберігаються в приказних хатах.

7. З'являються особливі форми документів -книги: - для грошових операцій - прибутково-расходні; - для обліку пошлін - митницькі; - для обліку врожаю - умолотні та інше.

8. В документах ведеться перерахування титулів, звань, повноважень.

9. Розрізняли тексти лицьової та оборотної сторони листа. Площа листа, де розміщувався текст мала свої назви. Верх листа -«голова», а частина під основним текстом - «іспод».

10. Діловодство було засноване на канцелярських традиціях та не регулювалося законодавством.На землях правобережної України, що поступово входили до складу князівства Литовського застосовувалися актові книги (з XIII до кінця XVIII століття). Книги поділялися на: - секретні (кримінальні справи); - нотатні (дарчі, купчі, боргові, контрактні документи); - поточні (для скарг, свідчень, заяв). Цей період називають актове діловодство.

II період. Колежське діловодство (з XVIII століття). Характерні ознаки діловодства:

1. Петро І у 1699 році вводить гербовий папір, а у 1700 році заміняються стовпці зошитами. 28 лютого 1720 року утворений «Генеральний регламент державної колега», де оформлена система документування та діловодства колегії - колежське діловодство. Це система норм по документуванню внутрішньої діяльності колегій та їх листуванню з іншими установами.

2. Упорядкована система реєстрації, введені журнали. Розроблена система довідкового апарату - настільний реєстр. Журнали А і В - для реєстрації вихідних документів, а С і Д - для реєстрації вхідних документів. В документах обов'язково проставлялася дата і номер.

3. Закладені основи обліку та зберігання документів: «архів». Утворюються архіви, колегії, поточні архіви, державні архіви. Групування справ в архівах. Групування документів у справах за змістом, географічною ознакою.

4. Документи, що оберталися листи, доношення, реляції, прохання, вимоги. У всіх установах утворюються документи за грошовою та матеріальною звітністю. Для оформлення угод у XVIII столітті був утворений письмовий порядок їх здійснення.

5. Частина документів складається за генеральними формулярами.

6. Найбільш важливі документи складалися секретарем.

III етап. Виконавче діловодство. Характерні ознаки діловодства:

1. Сперанський Г. С. запропонував «Общее учреждение министерств» де була розроблена система ведення діловодства та звітності.

2. Документи цього періоду: донос, рапорт, реляція, рескрипти, циркуляри.

3. Застосовуються бланки з кутовими штампами, що містять дані про організацію.

4. Порядок проходження документів по інстанціям в регламентується.

5. Документи складні за змістом складаються із 3-х частин: - вступ із вкладенням справи; - обгрунтування із посилками на законодавство; - заключення із висновками, пропозиціями.

6. Справи, що вирішуються поділяються на три категорії: - невідкладні; - термінові; - поточні.

ІV етап. Радянський період розвитку діловодства. Характерні ознаки діловодства:

1. Удосконалення систем діловодства, обліку, сформовані ЦСУ.

2. Впровадження принципів наукової організації праці, у систему діловодства,

3. Утворені системи стандартів з документації, єдина державна система документації (ЄДСД), загальносоюзні класифікатори, уніфіковані системи документації, спеціальні системи документації.

4. Утворено Головне архівне управління при Раді Міністрів СРСР, що контролювало документаційну частину діловодства установ.

5. Розроблена Державна система документаційного забезпечення управління.Рішення проблем управління документацією у сучасний період пройшло у розвинутих країнах два основних етапи. 1-й - 1970-80 рр. Більшість вважали, що традиційні методи роботи з документами застаріли, що паперові документи будуть усунені документами на електронних носіях. 2-й - з середини 80-х рр. Це етап співіснування традиційного діловиробництва з обробкою інформації на ЕОМ буде тривалим. В США рекомендується зберігати на невизначений строк паперовий документ поряд з машинним носієм.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ДІЛОВОДСТВА

АКТОВЕ ДФЛОВОДСТВО

Як форму ведення діловодства актові книги почали застосовувати на території західних слов'янських земель вже в XIII столітті. На західно-українських землях, як відзначали в своїх роботах відомі українські історики О.І. Льовіцкий і В.О. Романовський", актові книги з'явилися в другій половині XIV століття. Я.Р. Дашкевіч" вважає, що при вивченні проблеми генезису цієї форми діловодства не можна ігнорувати наявність актових книг в італійських, західнонімецьких і чесько-моравських центрах, як можливих дорогах їх проникнення до України.

Великий масив актових книг з'явився в результаті діяльності гродських (польськ. grod — фортеця) і земських судів. Відомо, що на землях Правобережної України, які поступово входили до складу Великого Князівства Литовського, судова і адміністративна влада до середини XVI століття здійснювалася через старост і воєвод. Згідно з Першим Литовським Статутом 1529 р. гродський суд вів староста в кожній волості воєводства від імені князя Литовського.

У зв'язку з незадоволеністю дорожнечею цього суду в 1564 р. була проведена судова реформа, відповідно до якої вся територія Князівства була розділена на волості з чітко позначеними кордонами. У кожній волості діяли по три судові установи: гродський, земський і подкоморний суди.

У Статуті 1588 р. була введена посада "возного генерала" як старшого над "возним". Вибраний на цю посаду давав присягу королю.

Спочатку суди мали чітко виражений круг своєї діяльності. Земський суд розглядав цивільні справи, його канцелярія мала так зване "право вічності", тобто право додання юридичної сили різним документам (умовам операції, контрактам, тестаментам, купчим і тому подібне). У компетенцію градського суду входили кримінальні справи. Подкоморниє ж суди займалися вирішенням граничних суперечок землевласників.

Все, що відбувалося в судах, заносилося в актові книги. Залежно від характеру даних справ вони ділилися на: декретні, записні і поточні. У декретні книги, які велися лише під час судових сесій, — "рочков", вносили виключно протоколи кримінальних і цивільних справ. Записні — мали деяку аналогію з нотаріальними книгами. У них вносили різні особово-правові документи: дарчі, купчі, боргові, підкупні, а також контракти, умови і тому подібне. У них же, крім того, вносилися королівські дарчі грамоти і "прівйлєї", сеймові конституції, люстрації і тому подібне Поточні книги призначалися для скарг, свідоцтв і "реляцій" возних, заяв, "протестаций" і інших сповіщень різнопланового характеру. Більшість книг велися по подвійній системі: спочатку акти записувалися в "чернетку" — "протокол", скорочено, без вступних і завершальних формул, а потім переписувалися в чистовик — "індукту". Акти, як правило, вписувалися в "секстерні" — зошити, складені з 4-6 листів папери, які за підсумками року зшивалися в актові книги. Якщо документів було багато, книги з їх тематики формувалися в томи.

Для полегшення пошуку і впорядкування листів останнє слово на кожному з них заносилося першим на подальшому. Якщо ж на сторінці залишалося вільне місце, на нім писалася буква "Z" або слово "Vacua".

Правильність написання актів перевірялася, про що говорять "маргиналії" — відмітки на полях, наприклад: "Той аркуш порядней треба б переписати". Нумерація актів (слов'янська і арабська) проводилася по місяцях; нумерація сторінок була введена значно пізніше.

Свій подальший розвиток актове діловодство в судах отримало згідно із Статутом 1566 р., який передбачав ведення всіх документів "слови росіянами". У документах тієї пори просліджується прагнення дотримуватися канцелярського стилю викладу, хоча і зустрічаються елементи живої розмовної мови, характерної для представників феодального суспільства.

Враховуючи значущість актових книг, завжди приймалися заходи для їх збереження. Статут зобов'язав поміщиків кожного повіту "збудовать таке місце, де б завжди книги земські безпечне від всякої прігоди були еаховани і зберігалися в "ськринях моцних за трьома-замками" .

На жаль, велика частина актових книг загинула. Нині загальну кількість актових книг складає 7,5 тис. томів, які вміщають близько 5 млн. "документов-запісей". Актове діловодство проіснувало на території Правобережної України до кінця XVIII століття.

НАКАЗОВЕ ДІЛОВОДСТВО

До XV століття в Московському князівстві система управління мала палацово-вотчинний характер. Органами управління держави були так звані дороги: сокольничий, ловецький, конюх, стольнічий, чашнічий. Само держава ділилася на повіти, стани і волості на чолі з намісниками і волосними, компетенція яких поширювалася і на панську вотчину. Діловодство вели дяки, а при намісниках — писарі і попи.

Створення Російської централізованої держави зажадало розвиненіших форм державного управління. У зв'язку з цим відбувалася поступова перебудова органів великокняжого управління. В кінці XV — початку XVI століть склалася система наказів — центральних органів державного правління, які відали окремими галузями в якості відомчих установ

Всього було близько 80 наказів, кожен з яких налічував від 3 до 400 «наказових людей». На чолі наказу стояв суддя, що керував разом з «товаришами» (заступниками і помічниками) дяками. Дяки з простих писарів ставали начальниками наказових канцелярій і займалися всіма повсякденними справами і діловодством. Для цього вони мали в своєму розпорядженні "пісьмовиє голови" різних рангів: череня-дяків (старших, середньої руки і молодших), писарів, переписувачів, а також перекладачів, сторожів.

Канцелярії функціонували при кожній державній, духовній або цивільній установі, документи в них оформлялися по певних загальних правилах, які успадковувалися традиційно.

Діяльність канцелярій, робота їх окремих службовців із створення офіційних текстів добре видні по реквізитах створюваних документів. Так, на кожному документі, який доставлявся в наказ, ставилася дата реєстрації. Дяк в необхідних випадках ставив відмітку "виписати", тобто навести довідку. Справу готували до доповіді і обговорювали, після чого виносили "прісуд" і розпорядження про підготовку листа-відповіді.

Проект документа складали по вказівці дяка старші поддьячие. Дяк редагував цей проект, роблячи відмітки на полях або зворотній стороні аркуша. Виправлений документ молодший піддяк переписував заново — "білив" і передавав поддьячему, який звіряв його з чернеткою і візував: ставив підпис на зворотному боці в нижній частині аркуша, підтверджуючи правильність написаного. Перевірений документ підписувався дяком розтягнуто по всій його ширині, наприклад: "А грамоту писав дяк Семен Грач'" .

Писали на вузьких (15-17 см) смугах папери, які у разі потреби склеювали, залишаючи зворотну сторону чистої. До першого документа підклеювали послідовно інші і довгу паперову смугу згортали в рулон. При читанні смуга волочилася; звідси і з'явився народний вислів — тяганина, що означає невчасне рішення того або іншого питання" .

У діяльності наказів XV-XVIII вв. виробився певний процес роботи з документами, який і отримав назву наказове діловодство. У практиці діяльності наказів з'явилися певні формули складових частин документів, порядок їх оформлення і переміщення як в самих наказах, так і між ними. Документи стали розділяти на законодавчих (царські укази, вирішення Боярської Думи) і розпорядливих (грамоти і вказівки органів державного правління). Від простих людей в накази поступали чолобитні.

КОЛЕГІАЛЬНЕ ДІЛОВОДСТВО

Як вже наголошувалося в попередніх статтях, діловодство в установах Російської держави до XVIII століття велося згідно з канцелярськими традиціями і законодавством не регулювалося.

У 1717-1718 рр. на зміну застарілій системі наказів було створено 12 колегій, кожна з яких вела певну галузь господарства або сферу управління і була підпорядкована сенату. Остаточно структуру колегій визначив Генеральний регламент державних колегій, підписаний 27 лютого 1720 р.

Генеральний регламент став основою організації діловодства в державних установах, і в законодавчому порядку була оформлена нова система документування.

Цікава історія створення Генерального регламенту. Ще в 1715 р. Петро I направив своїх представників до Швеції, Данії і Німеччини для вивчення колегіальної системи управління і можливості вживання її, що існувала у них, в Росії. Після вивчення матеріалів було прийнято рішення вибрати шведську модель і, враховуючи особливості російського державного ладу, поступово вводити се. Перший варіант Генерального регламенту був складений Генріхом Фіком, після чого він мав ще 12 редакцій.

У Генеральному регламенті були детально розкриті функції кожного підрозділу колегії, у тому числі був розділ про структуру і функції канцелярії і її секретаря.

Саме секретар складав найбільш важливі документи, всі інші оформлялися канцеляристами за його дорученням. Деякі документи (дипломи, патенти) складалися по "генеральних формулярах", тобто певним обов'язковим формам документів.

У 1722 р. виходить в світ "Табель про ранги". Саме цей документ поклав початок системі чинів, звань і титулів, які застосовувалися в діловодстві до 1917 р. У цей же період була створена практика офіційного діловодства, що існує до наших днів.

У остаточній формі питання документаційного забезпечення управління були сформовані в "Установах для управління губерніями" від 7 листопада 1775 р. Згідно з вищезазначеним документом, процеси діловодства між установами стали ритуалом. Щоб зайняти відповідне місце в бюрократичній системі управління, цей ритуал потрібно було добре знати.

Для стосунків між вищою владою і владою на місцях були встановлені відповідні місцю кожної установи види документів. Вищі установи давали вказівки, підлеглі — писали "доноси" про їх виконання. Була створена не лише ієрархія установі, але і ієрархія документів.

Весь процес проходження документів в установах обов'язково реєструвався в журналах, книгах або реєстрах. На вхідних документах у верхньому правому кутку ставили дату вступу і номер згідно з реєстром. Зареєстровані документи розглядалися відповідними виконавцями і заносилися в настільний реєстр. Аналогічно реєструвалися вихідні документи.

Для полегшення знаходження документа до реєстрів складали алфавітку установ і осіб, які мали до цього яке-небудь відношення. Про виконану роботу установи складали звіти, а про кількість і склад справ, що заслуховують, — термінові зведення.

Законодавчі і розпорядливі акти оформлялися указами, регламентами, інструкціями і протоколами. З'явилася безліч форм листування: листи, реляції, доноси, сповіщення.

Саме в період колегіального діловодства були встановлені початки організації обліку, проходження і збереження документів, тоді ж вперше з'явився термін "архів".

ВИКОНАВЧЕ ДІЛОВОДСТВО

Чергові реформи російського центрального державного апарату були проведені в 1810-1811 рр.

В 1810 р. затверджений найвищий державний орган — Державна Рада (Дума), а в 1811 р. створені центральні органи державного правління — міністерства. Міністерства мали багатоступінчасту структуру. Полягали вони з департаментів, які ділилися на відділи, а відділи — на столи.

Керівники структурних підрозділів мали право отримувати і підписувати документи відповідно посаді кожного. Документи поступали зверху вниз: від царя — маніфести, високі накази і рескрипти, від сенату — укази і розпорядження. Міністри і керівники департаментів підписували циркуляри і накази, губернські власті — вказівки і т.д.

Створення міністерств завершило процес чіткого розділення державного апарату. Це привело до швидкого зростання шаруючи чиновників-бюрократів, які повністю залежали від милості пануючи. Апарат все більше розростався чисельно і прагнув забезпечити свої права, а також матеріальні і моральні привілеї і почесті.

У 1812 р. було затверджено вже вісім міністерств, і їх кількість збільшувалася. Постановою "Загальна установа міністерств" передбачалася єдність створення документів по приведених зразках. Кожен важливий документ складався з трьох частин: введення з викладом суті справи, обгрунтування із засланнями на законодавство і нормативні акти, клопотання або прохання.

Багато уваги і зусиль приділяв цілісності діловодства і звітності відомий державний діяч того часу М.М. Сперанський, роботи якого внесли ваговитий вклад до уніфікації документів.

В цей же час виникла практика складання всіляких пісьмовников, що стали вітчизняною традицією. Потрібно підкреслити, що, хоча ці збірки і носили назву пісьмовников, вміщали вони всі види документів: розпорядження, вказівки, циркуляри і т.п.

Досить було знайти в пісьмовнике зразок потрібного документа або, ще краще, замінивши прізвище, дату і адресу, переписати документ заново. Завдяки пісьмовнику можна було також, використовуючи типові звернення або формуляр потрібного документа, скласти по ньому новий.

Режим Тимчасового уряду із-за нетривалості свого існування не вніс істотних змін до практики підготовки документів. У практиці документаційного забезпечення управління ще залишався мовний ритуал. Перед самою революцією в 1917 р. вийшла постанова "О удосконаленні форм офіційних відношенні і паперів", в якому були скасовані "тітулірованіє і завершальні формули ввічливості в ділових листах".