4. Законодавство Євросоюзу з охорони праці

Європейський Союз є результатом кількадесятилітніх старань, спрямованих на інтеграцію Європи.

Створення Європейського Союзу було затверджено Трактатом 7 лютого 1992 року в Маастрих (Нідерланди).

Європейський Союз - це міждержавне утворення, країни, що входять до його складу, заснували спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні.

Європейський Союз є міждержавним об'єднанням, яке існує завдяки наявності трьох засад: Європейська Спільнота, Спільна політика у сфері міжнародних відносин і безпеки, а також спільна діяльність у внутрішній політиці та системи правосуддя.

Законодавство Євросоюзу з охорони праці можна умовно розділити на дві групи:

- директиви ЄЄ щодо захисту працівників;

- директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок (включаючи обладнання, устаткування, машини, засоби колективного та індивідуального захисту, які використовують працівники на робочому місці).

Законодавство Євросоюзу про охорону праці може бути згруповане таким чином:

- загальні принципи профілактики та основи охорони праці;

- вимоги охорони праці для робочого місця;

- вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами;

- захист на робочому місці певних груп робітників;

- положення про робочий час;

- вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо.

Окрім нормативно-правових актів, у Євросоюзі широко застосовуються

заходи не законодавчого характеру (наприклад, кожні п'ять років приймаються програми дій з охорони праці на робочому місці).

5. Директиви єс про ергономічні вимоги

Більшість вимог ЄС з охорони праці й здоров'я трудящих викладено у відповідних директивах, які є основою для обов'язкової розробки в країнах Союзу власного законодавства, що забезпечує підтримку єдиного рівня охорони й гігієни праці у країнах ЄС. Це положення стосується й ергономіки, яка є одним із важливих напрямків охорони праці.

Ергономіка - це наука, яка комплексно вивчає особливості виробничої діяльності людини в системі « людина-техніка-довкілля» з метою забезпечення її ефективності, безпеки та комфорту. Ця наука сформувалася у США у 20-х роках 20-того століття.

Вимоги про те, яка має бути ергономіка е країнах ЄС, закріплено в законодавстві Союзу й, насамперед, у директиві № 89/391 «Про заходи щодо поліпшення безпеки й здоров'я трудящих». Відповідно до неї роботодавці зобов'язані оцінювати виробничі ризики й забезпечувати вжиття адекватних захисних і профілактичних заходів, гарантувати відповідне навчання й інструктаж працівників з дотриманням заходів безпеки, а також надавати працівникам інформацію та консультації і дозволяти їм брати участь в обговоренні всіх питань із забезпечення безпеки й гігієни праці.

Однією із найгостріших проблем охорони праці, в тому числі ергономіки, є травми, зумовлювані повторюваною перенапругою. Вимоги з цього питання сформульовані в загальному вигляді.

Низка директив присвячена важким видам праці, а саме: безпеці при переміщенні вантажів вручну, які спрямовані на зниження ризиків травматизму спини, особливо попереку, при роботі з важкими вантажами.

Досить повно викладено вимоги ергономіки в директиві № 99/269/ЕЄС «Про мінімальні вимоги до безпеки робіт з відеодисклейними терміналами», присвяченій безпеці працівників, котрі працюють з комп'ютерами. Згідно з нею роботодавець зобов'язаний проводити аналіз стан}' робочих місць, обладнаних комп'ютерною технікою,оцінювати їх з погляду безпеки, нешкідливості й оснащеності 313 (засобів індивідуального захисту), які запобігають ризику погіршення зору, появі хворобливих фізичних симптомів або ж розумового стресу. Директива пропонує складати розпорядок робочого дня операторів таким чином, щоб у їх роботі були перерви або переключання на інші види робіт.

У цілому директиви ЄС з ергономіки можна розділити на дві групи:

- директиви, які визначають якість продукції;

- директиви, які визначають якість виробничих умов на робочих місцях.

Директиви першої групи визначають відповідальність конструкторів, виробників і постачальників й діють незалежно від способу використання продукції. При цьому продукція, що відповідає нормативним вимогам, може безперешкодно поставлятися на ринок ЄС без додаткових погоджень і дозволів. Відповідність стандартам ЄС має бути зазначена на маркіруванні продукції.

Директиви другої групи визначають відповідальність роботодавців і діють тільки в межах робочих місць. Вони декларують мінімальний рівень вимог до безпеки й гігієни праці, при цьому будь-яка країна ЄС може встановлювати на своїй території вищі вимога.

Звід цих вимог представлено в довіднику «Європейські гармонізовані стандарти», складеному Європейським комітетом із стандартизації.