- •Умань – 2011
- •Лабораторна робота 1 Закони екології і їх значення в сільськогосподарському виробництві
- •Лабораторна робота №2 Азотний фонд ґрунту і діагностика ефективності застосування азотних добрив
- •1. Значення азоту для росту і розвитку рослин
- •2. Азотний фонд ґрунту і діагностика ефективності застосування азотних добрив
- •1. Значення азоту для росту і розвитку рослин
- •2. Азотний фонд ґрунту і діагностика ефективності застосування азотних добрив
- •Вміст фосфору в ґрунті і діагностика ефективності застосування фосфорних добрив
- •Значення фосфору для росту і розвитку рослин
- •Лабораторна робота №3 Фосфорний фонд ґрунту і діагностика ефективності застосування фосфорних добрив
- •Значення фосфору для росту і розвитку рослин
- •2. Вміст фосфору в грунті і діагностика ефективності застосування фосфорних добрив
- •Лабораторна робота №4 Калійний фонд ґрунту і діагностика ефективності застосування калійних добрив
- •Значення калію для росту і розвитку рослин
- •2. Калійний фонд ґрунту і діагностика ефективності застосування калійних добрив
- •1. Значення калію для росту і розвитку рослин
- •2. Калійний фонд ґрунту і діагностика ефективності застосування калійних добрив
- •Лабораторна робота №5 Значення кальцію, магнію та заліза для росту і розвитку рослин
- •Значення магнію для росту і розвитку рослин
- •3. Значення заліза для росту і розвитку рослин
- •Лабораторна робота №6 Значення мікроелементів для росту і розвитку рослин
- •Значення бору для росту і розвитку рослин
- •Ознаки борного голодування рослин
- •Значення марганцю для росту і розвитку рослин
- •Ознаки марганцевого голодування рослин
- •4. Значення молібдену для росту і розвитку рослин
- •Лабораторна робота 7 Добрива та охорона навколишнього середовища Класифікація добрив. Азотні добрива
- •Азотні добрива
- •2.1. Аміачні добрива
- •2.2. Нітратні добрива
- •2.3. Аміачно-нітратні добрива
- •2.4. Амідні добрива
- •Застосування азотних добрив та охорона навколишнього середовища
- •Лабораторна робота 8 Добрива та охорона навколишнього середовища Фосфорні добрива. Калійні добрива. Ефективність застосування калійних добрив
- •1.1. Фосфорні добрива, розчинні у воді
- •1.2. Фосфорні добрива, не розчинні у воді, але розчинні у слабких кислотах
- •1.3. Добрива, не розчинні у воді і погано розчинні в слабких кислотах
- •2. Калійні добрива
- •2.1. Прості калійні добрива
- •2.2. Концентровані калійні добрива
- •3. Ефективність застосування калійних добрив
- •Лабораторна робота 9 Комплексні мінеральні добрива. Мікродобрива
- •Комплексні мінеральні добрива
- •Мікродобрива
- •1. Комплексні мінеральні добрива
- •Мікродобрива
- •Лабораторна робота 10 Органічні добрива
- •2. Сеча і гноївка
- •3. Пташиний послід
- •4. Торф і торфокомпости
- •5. Міське сміття і промислові органічні відходи
- •6. Боротьба з насінням бур'янів, що потрапляє в органічні добрива і дефекат
- •Лабораторна робота 11 Теорія і практика використання біогумусу і біомаси
- •2. Агрохімічна характеристика біогумусу як добрива пролонгованої дії
- •Збагачення грунту черв'яками
- •Використання вермикультури у тваринництві і медицині
- •Літературні джерела
Лабораторна робота 10 Органічні добрива
1.Гній та компости
2. Сеча і гноївка
3. Пташиний послід
4. Торф і торфокомпости
5. Міське сміття і промислові органічні відходи
6. Боротьба з насінням бур'янів, що потрапляє в органічні добрива і дефекат
1.Гній та компости
До органічних добрив належать гній, торф, сеча, гноївка, фекалії, різні компости, пташиний послід, зелене добриво, мул, сажа, органічні відходи сільськогосподарського виробництва, промисловості та міст. В органічних добривах містяться макро- і мікроелементи, різні корисні для рослин фізіологічно активні речо- іиіпн, мікроорганізми, антибіотики тощо. Органічні добрива сприяють кращому перебігу біологічних процесів і поліпшують фізико-хімічні властивості ґрунту.
Оскільки органічні добрива мають порівняно невисокий вміст основних елементів живлення і значну кількість вологи, їх не перевозять на великі відстані, а використовують на місці, тому й намивають місцевими добривами.
Органічні добрива при правильному використанні їх є потужним резервом підвищення родючості ґрунту, а отже, й урожайності
сільськогосподарських культур. Так, за останні 20 років втрата гумусу в ґрунтах України становить понад 10 % загального його вмісту. Для досягнення бездефіцитного балансу гумусу на Поліссі треба щорічно вносити на 1 га орних земель залежно від типу ґрунтів від 13—14 до 17—18 т, у Лісостепу — 11 — 12, у Степу — 8—9 т органічних добрив.
Обсяг виробництва та використання органічних добрив у господарствах України з кожним роком зростають.
Гній. Гній називають повним добривом, оскільки до його складу входять усі основні елементи живлення рослин: азот, фосфор, калій, магній тощо. Гній складається з підстилки та твердих і рідких виділень тварин. Виділення тварин містять майже всі зольні речовини та азот, які були в кормах до перетравлювання. Кількість сухої речовини у виділеннях зменшується вдвоє.
Склад виділень залежить від якості і кількості кормів, виду і віку тварин тощо. Виділення продуктивної молочної худоби бідніші на азот і зольні елементи, тому що частина їх вилучається з молоком. Те саме можна сказати про виділення молодняка, в якого ці речовини витрачаються на ріст. Тверді виділення коней, овець, свиней містять більше поживних речовин, сухої речовини і тому швидше розкладаються, ніж виділення великої рогатої худоби.
Дослідження проф. Ф. Г. Пететуріна показали, що близько 30 % сухої речовини калу тварин припадає на живі й мертві клітини мікроорганізмів.
Азот твердих виділень вивільнюється в процесі поступової мінералізації і тому повільно засвоюється рослинами. Азот і калій сечі добре засвоюються рослинами. .
Підстилка. Підстилка, створюючи м'яке, сухе і тепле стійло для тварин, збільшує, крім того, вихід гною і поліпшує його якість, зокрема зменшує втрати азоту. Для підстилки використовують солому озимих, торф, рідше листя, хвою, тирсу тощо. Солома озимої пшениці містить азоту — 0,50%, фосфору (Р2О5) —0,20, калію (К2О) — 90, кальцію (СаО) — 0,28 і води 14 %.(табл. 4.1).
Цінність підстилки визначається не тільки її хімічним складом, а й тим, що вона вбирає сечу і гази, особливо-аміак. Вбирна здатність соломи озимої пшениці й жита нижча, ніж торфу. Так, 100 частин сухої солом'яної підстилки можуть ввібрати 200— 300 частин води, 1 кг соломи — 8—10 г аміаку, 100 частин підстилки низинного торфу — 500—700, верхового торфу— 1000— 1500 частин води; 1 кг торфу вбирає 40 г і більше аміаку.
Підстилка з торфу, особливо мохового, має значно більшу вбирну здатність, ніж із сухої соломи, однак дуже забруднює тварин. Тому на 3—4 кг підсушеного торфу літньої заготівлі (вологість 35—40 %) добавляють 0,5—1 кг соломи або листя дерев.
Солому на підстилку краще подрібнювати до 10—15 см. Така солома (січка) краще вбирає виділення тварин, щільніше укладається в бурти і збільшує вихід гною. Внесення гною з солом'яною січкою значно підвищує врожайність сільськогосподарських культур. Так, за даними О. М. Вишинського, без гною врожайність картоплі становила 132,5 ц/га, при внесенні 20 т/га гною з підстилкою з соломи — 154,1, а при внесенні 20 т/га гною з підстилкою з солом'яної січки — 172,2 ц/га.
Приблизні добові норми підстилки з соломи озимих на одну голову худоби такі: для великої рогатої худоби — 3—6 кг, коней— 3—4, овець — 0,5—1, свиней (маток з поросятами)—5—7, свиней па відгодівлі — 1—2 кг. При годуванні тварин водянистими кормами норма підстилки збільшується на 20—30 %.
Для збільшення виходу гною і поліпшення його якості треба збільшувати кількість підстилки. За даними Українського науково-дослідного інституту землеробства (УНДІЗ), за стійловий період (190 діб) при нормі 2 кг солом'яної підстилки на добу вихід гною становив 6,2 т, а при нормі 6 кг підстилки — 7,7 т на одну корову. Крім того, збільшення кількості підстилки значно зменшує втрати азоту.
Хімічний склад гною несталий і залежить від складу твердих і рідких виділень тварин та характеру підстилки.
Визначення кількості гною. Вважають, що за стійловий період (180—200 діб) вихід гною від однієї голови великої рогатої худоби становить 6—7 т, від коней — 4—5, овець — 0,6—0,7, свиней — 1 — 1,2 т.
Для визначення кількості гною при стійловому утриманні тварин В. А. Васильєв рекомендує формулу:
де Н— вихід гною, т; Ср — вміст сухої речовини у раціоні, т; А — втрати сухої речовини корму, яка потрапляє в гній, т; К — коефіцієнт перетравлювання сухої речовини раціону, %; П — маса підстилки, т; У — втрати маси гною при зберіганні, %.
Коефіцієнт перетравлювання сухої речовини корму при відгодівлі молодняка великої рогатої худоби становить приблизно 60 %, корів — 55, свиней — 70 %. Втрати маси при зберіганні підстилкового гною становлять близько 15% (на пасовищах — 25 %), а при зберіганні безпідстилкового гною — 10 %.
Для випасного періоду з урахуванням 2/з доби екскременти тварин втрачаються на пасовищах і не можуть бути зібрані для удобрення сільськогосподарських культур.
Для цього періоду формула Васильєва має вигляд:
Кількість гною можна визначити за формулою Вольфа:
де М — маса сухої речовини корму, кг; П—маса сухої підстилки, кг; 4 — коефіцієнт перерахунку на масу вологого гною.
Для визначення кількості гною в штабелі загальний об'єм штабеля треба помножити на масу 1 м3 гною. 1 м3 свіжого гною, за даними І. П. Мамченкова, має масу 3—4 ц, ущільненого — 7, напіврозкладеного — 8, сильнорозкладеного — 9 ц.
Зберігання гною. Зміни, що відбуваються в гної під час зберігання. У процесі розкладання гною, зокрема його азотних сполук, беруть участь бактерії, гриби тощо. Під впливом ферменту уреази, який виділяється уробактеріями, сечовина перетворюється на карбонат амонію:
Карбонат амонію розкладається на аміак, вуглекислий газ і воду за рівнянням реакції:
Гіпурова кислота, що міститься в гної, розкладається на бензойну та амінооцтову кислоти. В свою чергу, аміиоонтова кислота розкладається на оцтову або оксіоцтову кислоту й аміак.
Сечова кислота через ряд проміжних продуктів розкладається на вуглекислий газ, гліоксилову кислоту, воду та аміак. Газоподібний аміак звітрюється.
При нещільному укладанні гною в невеликі бурти (менше ніж 3 м завширшки) створюються аеробні умови. Активність мікрофлори за цих умов різко зростає, гній розігрівається, відбувається інтенсивне розкладання органічної речовини. Такий спосіб зберігання гною називають гарячим.
При щільному укладанні добре зволоженого гною в бурт (4 м завширшки і 1,5—2 м заввишки, довжина бурта визначається кількістю гною) створюються анаеробні умови, розкладання органічної речовини сповільнюється, і втрати азоту значно зменшуються. Такий спосіб зберігання гною називають холодним. Компостування гною з гіпсом зменшує втрати азоту й органічної речовини. Пояснити це можна тим, що за цих умов діяльність мікроорганізмів пригнічується, а також тим, що суміш аміаку з гіпсом частково перетворюється на сульфат амонію.
Склад гною залежить від способу його зберігання. Так, при гарячому способі зберігання гній з солом'яною підстилкою містить органічної речовини 38,6 %, азоту 28 і аміаку 34,4 %, а при холодному способі зберігання — відповідно 14,2, 12,5 і 18%.
Залежно від тривалості зберігання зменшується об'єм і змінюється склад гною. Зменшення об'єму гною на 1/5—1/4, що при щільному укладанні спостерігається через 3—4 міс., та побуріння соломи відповідають напіврозкладеному гною.
При тривалішому зберіганні, коли об'єм гною зменшиться вдвоє, залишків соломи розпізнати не можна, маса стає чорною, маслянистою, утворюється перепрілий гній. Якщо ж об'єм маси зменшиться майже на 3/4, вона стане розсипчастою, землистою, дрібногрудочкуватою, утворюється перегній, або гній сирець.
Гній зберігають у польових буртах і гноєсховищах (рис. 1).
Гноєсховища розміщують на відстані З0—50 м від тваринницьких приміщень і не ближче ніж за 200 м від жилих будинків. Бувають гноєсховища двох типів: наземні — зацементовані майданчики з бічними стінками і нахилом для стікання гноївки, і поглиблені— котловани до 1 м завглибшки, що мають водонепроникне дно з нахилом для стікання та колодязем для збирання гноївки. Типові гноєсховища мають розміри, наведені в табл. 1.
При проектуванні гноєсховищ приймають, що в середньому на одну голову великої рогатої худоби треба мати площу 2,5 м2, на одного коня— 1,5, на свиню — 0,5, на вівцю — 0,2 м2 за умови вивезення гною двічі на рік.
У поглиблених гноєсховищах гній розкладається повільніше, азоту втрачається менше, гній буває кращої якості. Починають укладати гній вздовж усієї стінки гноєсховища, де споруджено колодязь для гноївки, штабелем (3 м завширшки і не менше ніж 1 м заввишки), потім гній ущільнюють. Поряд з першим штабелем кладуть другий і так доти, поки не заповнять усього гноєсховища. Закінчивши укладання, штабелі зверху вкривають торфом, дрібною соломою або землею. Гній на солом'яній підстилці під час укладання перешаровують торфом або землею.
Якщо гній у гноєсховищах або буртах дуже розігрівається або починає пересихати, його треба додатково ущільнювати і поливати гноївкою.
Переважно гній вносять під оранку по 25—60 т/га. Коефіцієнт використання рослинами поживних речовин з гною залежить від
Таблиця 1.
Розміри гноєсхозища залежно від його місткості
Параметр |
|
Місткість, т |
|
|
|
1000 |
2000 |
3000 |
4000 |
||
Ширина, м |
20 |
20 |
20 |
40 |
|
Довжина, м |
30 |
60 |
90 |
90 |
|
Кількість гноївкозбірників, шт. |
4 |
6 |
8
|
9 |
|
виду тварин, від яких його одержано, характеру підстилки, умов зберігання, норми його внесення на 1 га, особливостей грунту та рослин тощо.
Для збільшення виходу гній при укладанні в бурти пересипанні. землею (гиоєземляні компости) в кількості 10—25 % його маси. Для пересипання гною використовується земля орного шару. Якщо ґрунт кислий, то добавляють 3 % вапна або золи для нейтралізації кислотності. Через 3—4 міс. компост перелопачують і використовують для удобрення.
П
ід
час укладання гною в бурти його можна
пересипати фосфоритним
борошном, яке добавляють у кількості 2
% маси гною. Таке компостування зменшує
втрати азоту і збільшує кількість
доступних сполук фосфору, тобто підвищує
удобрювальні властивості гною.
Так, на Чернігівській обласній дослідній станції під кукурудзу на бідних дерново-підзолистих грунтах було внесено 20 т/га гною і зібрано по 37,6 ц/га сухих качанів. При внесенні такої самої кількості гною, компостованого з 2 % фосфоритного борошна, врожайність становила 42 ц/га.
