Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Б 04 методичка агро.doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
12 Мб
Скачать
☆

Лабораторна робота 10 Органічні добрива

1.Гній та компости

2. Сеча і гноївка

3. Пташиний послід

4. Торф і торфокомпости

5. Міське сміття і промислові органічні відходи

6. Боротьба з насінням бур'янів, що потрапляє в органічні добрива і дефекат

1.Гній та компости

До органічних добрив належать гній, торф, сеча, гноївка, фе­калії, різні компости, пташиний послід, зелене добриво, мул, сажа, органічні відходи сільськогосподарського виробництва, про­мисловості та міст. В органічних добривах містяться макро- і мі­кроелементи, різні корисні для рослин фізіологічно активні речо- іиіпн, мікроорганізми, антибіотики тощо. Органічні добрива спри­яють кращому перебігу біологічних процесів і поліпшують фізико-хімічні властивості ґрунту.

Оскільки органічні добрива мають порівняно невисокий вміст основних елементів живлення і значну кількість вологи, їх не пе­ревозять на великі відстані, а використовують на місці, тому й на­мивають місцевими добривами.

Органічні добрива при правильному використанні їх є потуж­ним резервом підвищення родючості ґрунту, а отже, й урожайності

сільськогосподарських культур. Так, за останні 20 років втрата гумусу в ґрунтах України становить понад 10 % загального його вмісту. Для досягнення бездефіцитного балансу гумусу на Поліс­сі треба щорічно вносити на 1 га орних земель залежно від типу ґрунтів від 13—14 до 17—18 т, у Лісостепу — 11 — 12, у Степу — 8—9 т органічних добрив.

Обсяг виробництва та використання органічних добрив у гос­подарствах України з кожним роком зростають.

Гній. Гній називають повним добривом, оскільки до його складу входять усі основні елементи живлення рослин: азот, фосфор, ка­лій, магній тощо. Гній складається з підстилки та твердих і рід­ких виділень тварин. Виділення тварин містять майже всі зольні речовини та азот, які були в кормах до перетравлювання. Кіль­кість сухої речовини у виділеннях зменшується вдвоє.

Склад виділень залежить від якості і кількості кормів, виду і віку тварин тощо. Виділення продуктивної молочної худоби бідні­ші на азот і зольні елементи, тому що частина їх вилучається з молоком. Те саме можна сказати про виділення молодняка, в яко­го ці речовини витрачаються на ріст. Тверді виділення коней, овець, свиней містять більше поживних речовин, сухої речовини і тому швидше розкладаються, ніж виділення великої рогатої ху­доби.

Дослідження проф. Ф. Г. Пететуріна показали, що близько 30 % сухої речовини калу тварин припадає на живі й мертві клі­тини мікроорганізмів.

Азот твердих виділень вивільнюється в процесі поступової мі­нералізації і тому повільно засвоюється рослинами. Азот і ка­лій сечі добре засвоюються рослинами. .

Підстилка. Підстилка, створюючи м'яке, сухе і тепле стійло для тварин, збільшує, крім того, вихід гною і поліпшує його якість, зокрема зменшує втрати азоту. Для підстилки використовують солому озимих, торф, рідше листя, хвою, тирсу тощо. Солома ози­мої пшениці містить азоту — 0,50%, фосфору (Р2О5) —0,20, ка­лію (К2О) — 90, кальцію (СаО) — 0,28 і води 14 %.(табл. 4.1).

Цінність підстилки визначається не тільки її хімічним скла­дом, а й тим, що вона вбирає сечу і гази, особливо-аміак. Вбир­на здатність соломи озимої пшениці й жита нижча, ніж торфу. Так, 100 частин сухої солом'яної підстилки можуть ввібрати 200— 300 частин води, 1 кг соломи — 8—10 г аміаку, 100 частин під­стилки низинного торфу — 500—700, верхового торфу— 1000— 1500 частин води; 1 кг торфу вбирає 40 г і більше аміаку.

Підстилка з торфу, особливо мохового, має значно більшу вбирну здатність, ніж із сухої соломи, однак дуже забруднює тварин. Тому на 3—4 кг підсушеного торфу літньої заготівлі (во­логість 35—40 %) добавляють 0,5—1 кг соломи або листя дерев.

Солому на підстилку краще подрібнювати до 10—15 см. Така со­лома (січка) краще вбирає виділення тварин, щільніше укладає­ться в бурти і збільшує вихід гною. Внесення гною з солом'яною січкою значно підвищує врожайність сільськогосподарських куль­тур. Так, за даними О. М. Вишинського, без гною врожайність картоплі становила 132,5 ц/га, при внесенні 20 т/га гною з під­стилкою з соломи — 154,1, а при внесенні 20 т/га гною з підстил­кою з солом'яної січки — 172,2 ц/га.

Приблизні добові норми підстилки з соломи озимих на одну голову худоби такі: для великої рогатої худоби — 3—6 кг, ко­ней— 3—4, овець — 0,5—1, свиней (маток з поросятами)—5—7, свиней па відгодівлі — 1—2 кг. При годуванні тварин водянисти­ми кормами норма підстилки збільшується на 20—30 %.

Для збільшення виходу гною і поліпшення його якості треба збільшувати кількість підстилки. За даними Українського науко­во-дослідного інституту землеробства (УНДІЗ), за стійловий пері­од (190 діб) при нормі 2 кг солом'яної підстилки на добу вихід гною становив 6,2 т, а при нормі 6 кг підстилки — 7,7 т на одну корову. Крім того, збільшення кількості підстилки значно змен­шує втрати азоту.

Хімічний склад гною несталий і залежить від складу твердих і рідких виділень тварин та характеру підстилки.

Визначення кількості гною. Вважають, що за стійловий період (180—200 діб) вихід гною від однієї голови великої рогатої худо­би становить 6—7 т, від коней — 4—5, овець — 0,6—0,7, свиней — 1 — 1,2 т.

Для визначення кількості гною при стійловому утриманні тва­рин В. А. Васильєв рекомендує формулу:

де Н— вихід гною, т; Ср — вміст сухої речовини у раціоні, т; А — втрати сухої речовини корму, яка потрапляє в гній, т; К — коефіцієнт перетравлювання сухої речовини раціону, %; П — ма­са підстилки, т; У — втрати маси гною при зберіганні, %.

Коефіцієнт перетравлювання сухої речовини корму при відго­дівлі молодняка великої рогатої худоби становить приблизно 60 %, корів — 55, свиней — 70 %. Втрати маси при зберіганні під­стилкового гною становлять близько 15% (на пасовищах — 25 %), а при зберіганні безпідстилкового гною — 10 %.

Для випасного періоду з урахуванням 2/з доби екскременти тварин втрачаються на пасовищах і не можуть бути зібрані для удобрення сільськогосподарських культур.

Для цього періоду формула Васильєва має вигляд:

Кількість гною можна визначити за формулою Вольфа:

де М — маса сухої речовини корму, кг; П—маса сухої підстилки, кг; 4 — коефіцієнт перерахунку на масу вологого гною.

Для визначення кількості гною в штабелі загальний об'єм штабеля треба помножити на масу 1 м3 гною. 1 м3 свіжого гною, за даними І. П. Мамченкова, має масу 3—4 ц, ущільненого — 7, напіврозкладеного — 8, сильнорозкладеного — 9 ц.

Зберігання гною. Зміни, що відбуваються в гної під час збері­гання. У процесі розкладання гною, зокрема його азотних сполук, беруть участь бактерії, гриби тощо. Під впливом ферменту уреази, який виділяється уробактеріями, сечовина перетворюється на карбонат амонію:

Карбонат амонію розкладається на аміак, вуглекислий газ і воду за рівнянням реакції:

Гіпурова кислота, що міститься в гної, розкладається на бен­зойну та амінооцтову кислоти. В свою чергу, аміиоонтова кисло­та розкладається на оцтову або оксіоцтову кислоту й аміак.

Сечова кислота через ряд проміжних продуктів розкладається на вуглекислий газ, гліоксилову кислоту, воду та аміак. Газопо­дібний аміак звітрюється.

При нещільному укладанні гною в невеликі бурти (менше ніж 3 м завширшки) створюються аеробні умови. Активність мікро­флори за цих умов різко зростає, гній розігрівається, відбувається інтенсивне розкладання органічної речовини. Такий спосіб збері­гання гною називають гарячим.

При щільному укладанні добре зволоженого гною в бурт (4 м завширшки і 1,5—2 м заввишки, довжина бурта визначається кількістю гною) створюються анаеробні умови, розкладання орга­нічної речовини сповільнюється, і втрати азоту значно зменшую­ться. Такий спосіб зберігання гною називають холодним. Компо­стування гною з гіпсом зменшує втрати азоту й органічної речовини. Пояснити це можна тим, що за цих умов діяльність мікроорганізмів пригнічується, а також тим, що суміш аміа­ку з гіпсом частково перетворюється на сульфат амонію.

Склад гною залежить від способу його зберігання. Так, при гарячому способі зберігання гній з солом'яною підстилкою містить органічної речовини 38,6 %, азоту 28 і аміаку 34,4 %, а при холодному способі зберігання — відповідно 14,2, 12,5 і 18%.

Залежно від тривалості зберігання зменшується об'єм і зміню­ється склад гною. Зменшення об'єму гною на 1/5—1/4, що при щільному укладанні спостерігається через 3—4 міс., та побуріння соломи відповідають напіврозкладеному гною.


При тривалішому зберіганні, коли об'єм гною зменшиться вдвоє, залишків соломи розпізнати не можна, маса стає чорною, маслянистою, утворюється перепрілий гній. Якщо ж об'єм маси зменшиться майже на 3/4, вона стане розсипчастою, землистою, дрібногрудочкуватою, утворюється перегній, або гній сирець.

Гній зберігають у польових буртах і гноєсховищах (рис. 1).

Гноєсховища розміщують на відстані З0—50 м від тваринниць­ких приміщень і не ближче ніж за 200 м від жилих будинків. Бувають гноєсховища двох типів: наземні — зацементовані майдан­чики з бічними стінками і нахилом для стікання гноївки, і по­глиблені— котловани до 1 м завглибшки, що мають водонепро­никне дно з нахилом для стікання та колодязем для збирання гноївки. Типові гноєсховища мають розміри, наведені в табл. 1.

При проектуванні гноєсховищ приймають, що в середньому на одну голову великої рогатої худоби треба мати площу 2,5 м2, на одного коня— 1,5, на свиню — 0,5, на вівцю — 0,2 м2 за умови ви­везення гною двічі на рік.

У поглиблених гноєсховищах гній розкладається повільніше, азоту втрачається менше, гній буває кращої якості. Починають укладати гній вздовж усієї стінки гноєсховища, де споруджено колодязь для гноївки, штабелем (3 м завширшки і не менше ніж 1 м заввишки), потім гній ущільнюють. Поряд з першим штабе­лем кладуть другий і так доти, поки не заповнять усього гноє­сховища. Закінчивши укладання, штабелі зверху вкривають тор­фом, дрібною соломою або землею. Гній на солом'яній підстилці під час укладання перешаровують торфом або землею.

Якщо гній у гноєсховищах або буртах дуже розігрівається або починає пересихати, його треба додатково ущільнювати і поли­вати гноївкою.

Переважно гній вносять під оранку по 25—60 т/га. Коефіцієнт використання рослинами поживних речовин з гною залежить від

Таблиця 1.

Розміри гноєсхозища залежно від його місткості

Параметр

Місткість, т

1000

2000

3000

4000

Ширина, м

20

20

20

40

Довжина, м

30

60

90

90

Кількість гноївкозбірників, шт.

4

6

8

9

виду тварин, від яких його одержано, характеру підстилки, умов зберігання, норми його внесення на 1 га, особливостей грунту та рослин тощо.

Для збільшення виходу гній при укладанні в бурти пересипа­нні. землею (гиоєземляні компости) в кількості 10—25 % його ма­си. Для пересипання гною використовується земля орного шару. Якщо ґрунт кислий, то добавляють 3 % вапна або золи для нейтраліза­ції кислотності. Через 3—4 міс. компост перелопачують і викори­стовують для удобрення.

П ід час укладання гною в бурти його можна пересипати фосфоритним борошном, яке добавляють у кількості 2 % маси гною. Таке ком­постування зменшує втра­ти азоту і збільшує кіль­кість доступних сполук фосфору, тобто підвищує удобрювальні властивості гною.

Так, на Чернігів­ській обласній дослідній станції під кукурудзу на бідних дерново-підзоли­стих грунтах було внесе­но 20 т/га гною і зібрано по 37,6 ц/га сухих кача­нів. При внесенні такої самої кількості гною, ком­постованого з 2 % фосфо­ритного борошна, врожай­ність становила 42 ц/га.