Висновки

Відповідно до мети і поставлених завдань у роботі було з’ясовано та проаналізовано: 1) історію становлення дистанційної освіти; 2) проблеми впровадження дистанційної освіти в Україні; 3) переваги, можливості та перспективи дистанційної освіти; 4) поняття електронного документа; 5) роль електронних посібників і бібліотек у дистанційному навчанні; 6) класифікацію основного виду електронного документа ― електронного посібника.

Визначено роль бібліотеки в епоху електронних видань, її розвиток та вдосконалення відповідно до запитів електронних книг. Доведено, що із появою електронних документів виникла проблема захисту інформації, яка міститься в них, саме тому для захисту авторських прав був розроблений електронний цифровий підпис.

Значення електронного документа у розвитку дистанційної освіти постійно зростає у всьому світі.

Визначено дефініцію «електронний документ» та його використання в Державних стандартах України, в Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 1 січня 2004 року. Розвиток інформаційних технологій та подальше розширення сфер використання електронних документів є об’єктивним процесом, який вимагає нормативного оформлення. Окрім того, вітчизняні та зарубіжні дослідники давали власне трактування «документа». Вважаємо, що найбільш вдале формулювання цього поняття дає Н. М. Кушнаренко, «електронний документ» – це машиноорієнтований, машиночитаний документ на машиночитаному носії, документ-машинограма, документ на екрані дисплея.

Зазначено напрями здійснення дистанційної освіти та висвітлено переваги і недоліки такого виду освіти. Зокрема з’ясовано, що дистанційна освіта зручна тим, що дозволяє: навчатися відповідно до свого темпу, особистісних особливостей та освітніх потреб; не обмежувати себе у виборі навчального закладу та освітніх можливостей, попри своє місцеперебування; використовувати під час процесу навчання сучасні технології, тобто, паралельно засвоювати навички, які згодом знадобляться під час роботи; самостійно планувати час та розклад занять, а також перелік предметів, що вивчаються; навчатися в комфортній обстановці, створюючи для себе сприятливу атмосферу.

До недоліків віднесено: відсутність особистісного спілкування між викладачем та студентом (відбувається менш ефективна, безособистісна передача знань); необхідність наявності в студента сильної особистісної мотивації, вміння навчатися самостійно, без постійної підтримки та стимулювання з боку викладача; відсутність можливості негайного практичного застосування отриманих знань з наступним обговоренням виниклих питань з викладачем і роз'ясненням ситуації на конкретних прикладах; студенти не завжди можуть забезпечити себе достатнім технічним обладнанням – мати комп'ютер та постійний вихід у Інтернет.

Незважаючи на недоліки, у дистанційному навчанні використовують все більше видів електронних документів, завдяки чому відбувається стрімкий розвиток такої освіти.

На жаль, на сьогодні роль електронного документа недооцінена. Сподіваємося, що освітяни змінять свою думку з цього приводу в позитивний бік, що у свою чергу підніме на новий рівень роботу освітніх закладів із дистанційною формою навчання.

Пишучи висноки, студенти припускаються типових помилок, наприклад: наводять цитати, вміщують речення з основної частини, вживають низку „пустих” (ті, які не інформативні в цьому тексті) слів тощо. Тож слід пам’ятати, що у висновках не може бути посилань. Висновки студент пише до тексту своєї курсової роботи. У висновках слід показати, чи досягнуто поставленої мети, чи вирішено сформульовані завдання. Для цього потрібно уважно (вкотре) прочитати мету, завдання. Висновки ніби відповідь на завдання. Висновки не можуть містити слова отже, таким чином, фрази на основі викладеного вище можна зробити такі висновки, на нашу думку (або подібні фрази).

У курсовій роботі на підставі одержаних висновків можуть наводитись рекомендації. Рекомендації розміщують після висновків, починаючи з нової сторінки. Текст рекомендації може поділятись на пункти.

У тексті курсової роботи не слід вживати займенники першої особи однини і множини я, ми (я думаю/вважаю…, ми вважаємо), або вставні словосполучення на зразок на нашу думку. Краще: вважаємо, припускаємо тощо. У висновках доцільно вживати форми на -но, -то (визначено, досліджено, встановлено, узагальнено тощо), які не вказуючи на особу, акцентують на результативності.