5. Гальмування в цнс.
Залежно від механізму виникнення гальмування буває деполяризаційне та гіперполяризаційне. Первинне деполяризаційне пресинаптичне гальмування розвивається в пресинаптичних розгалуженнях аксонів аферентних нейронів за допомогою проміжних гальмівних нейронів. Внаслідок тривалої деполяризації пресинаптичних закінчень, проведення імпульсів до мотонейронів блокується, через зменшується або припиняється їх активність. Вторинне деполяризаційне гальмування розвивається в тих синапсах, що збуджуються. Внаслідок тривалого збудження , тобто тривалої деполяризації, зменшується збудливість клітин. Збільшується період рефрактерності, внаслідок чого зменшується лабільність, збудження змінюється гальмуванням. Вторинне гіперполяризаційне гальмування розвивається без участі впливу гальмівного медіатора. При сильному збудженні нейрону збільшується величина і фаза гіперполяризації потенціалу дії. Збуджуючий постсинаптичний потенціал при цьому стає недостатнім, щоб де поляризувати мембрану до критичного рівня, тому розвивається гіперполяризаційне гальмування.
6. Нервові центри і їхні властивості.
Сукупність нервових клітин, що регулюють певну функцію, називають нервовим центром. Їх властивості: одностороннє проведення збудження (збудження проводиться в одному напрямку від рецепторного нейрона до ефекторного або з аксона на дендрит, внаслідок того, що медіатор, який здійснює передачу збудження, виділяється тільки пресинаптичними закінченнями); затримка проведення збудження (для здійснення процесів, пов’язаних з виділенням медіатора, дифузією його через синаптичну щілину, виникненням збуджуючого постсинаптичного потенціалу і з переходом його в потенціал дії, потрібен час – 1,5-2 мс. Це явище має назву синаптичної затримки проведення збудження); сумація збудження (проявляється у складанні ефектів дії подразників); трансформація ритму збудження (здатність нервових центрів змінювати частоту імпульсів, що надходять до них від рецепторів); післядія (здійснення рефлекторної діяльності після припинення подразнення); полегшення (кожний наступний імпульс викликає більшу рефлекторну реакцію); ритмічна активність нервових центрів (збудження виникає без нанесення подразнення – спонтанність); тонус нервових центрів, стомлюваність нервових центрів.
7. Загальні принципи координації рефлексів.
Рефлекторна діяльність центральної нервової системи складається з великої кількості рефлекторних актів, які забезпечують пристосування організму до змін умов зовнішнього середовища. Здійснення цих· рефлекторних актів можливе лише завдяки узгодженій взаємодії нейронів, наявності системи координації рефлексів, побудованої на морфологічних особливостях зв'язку між нейронами, і функціональним властивостям нервових центрів.
Пластичність нервових центрів. Здатність нервових центрів змінювати свої функціональні характеристики називають пластичпістю їх. Ця властивість нервових центрів проявляється при пошкодженнях або вилученні деяких частин мозку, коли функції пошкоджених частин беруть на себе нервові центри, що розташовані навколо. Зміна функції органа також призводить до перебудови функціональних характеристик нервового центру.
Принцип конвергенції. У зв'язку з тим, що аферентних нейронів у центральній нервовій системі майже в 5 разів більше ніж еферентних, імпульси, що поступають до нервових центрів від різних рецепторів, приходять до тих самих рухових нейронів. Це явище називається конвергенцією (сходженням) імпульсів. Явище конвергенції лежить в основі таких властивостей нервових центрів, як сумація і полегшення.
Оклюзія. При одночасному подразненні. двох груп аферентних волокон величина рефлекторної відповіді менша, ніж сума величин двох рефлексів. Це явище називається оклюзією (закупоркою). Зумовлене воно особливостями зв'язків у нервових центрах.
Ділянки нейронів, які зв'язані з будь-яким аферентним волокном, перекривають одна одну. При одночасному виникненні двох хвиль збудження в близько розташованих ділянках загальна кількість збуджених нейронів буде менша, ніж сума, яка складалась із поодиноких послідовних подразнень кожного з цих аферентних волокон. Оклюзія проявляється при сильних подразненнях.
Принципи загального кінцевого шляху. Рефлекторні процеси взаємодіють один з одним. Ця взаємодія зумовлена анатомічним
співвідношенням між аферентними і еферентними нейронами. Кількість чутливих нейронів, по яких надходять збудження в центральну нервову систему, в 5 разів перебільшує кількість рухових. Якщо врахувати ще й проміжні нейрони, то стане зрозумілим, що до одного мотонейрона приходить безліч імпульсів від різних рецепторів, але тільки деякі з них мають вирішальне ефекторне (робоче) значення.
Процеси індукції. Під час рефлекторної діяльності між нервовими центрами виникають гальмівні і полегшуючі взаємні впливи, які одержали назву позитивної. і негативної одночасної індукції. Збудження, що виникає в певному нервовому центрі, викликає у взаємозв'язаному з ним центрі гальмування (негативна індукція), і, навпаки, якщо в ньому виникає гальмування, то у функціонально зв'язаному виникає збудження (позитивна індукція). Ці явища розвиваються не тільки в просторі, а і у часі.
Реципрокна (взаемоузгоджена) іннервація. Взаємодія рефлексів здійснюється таким чином, що функціонально однонаправлені рефлекси підсилюють один одного і, навпаки, функціонально протилежні рефлекси взаємогальмуються. Це особливо чітко виявиявляється у взаємодії м'язів-антагоністів. Подразнення ділянки рухової зони кори великого мозку викликає скорочення м'язів згиначів протилежної передньої кінцівки і розслаблення м'язів розгиначів цієї самої кінцівки. На протилежному боці передньої кінцівки, навпаки, скорочуються м'язи-розгиначі і розслаблюються м'язи-згиначі.
Розповсюдження (іррадіація) збудження. Збудження, яке виникло в центральній нервовій системі, захоплює не тільки центри певного рефлексу, а розповсюджується і на інші ділянки мозку. Іррадіація збудження пов'язана з наявністю численних зв’язків між нервовими клітинами. При надходженні аферентних імпульсів в нервові центри в першу чергу збуджуються нейрони, які мають найменший пороговий потенціал. В той же час, завдяки діяльності гальмівних нейронів, збудження поширюється лише на певні відділи.
Принцип домінанти. Характер рефлекторної реакції може значною мірою змінюватись залежно від стану збудження тих нервових центрів, якими вона здійснюється. При цьому рефлекторна реакція змінюється кількісно і якісно. Ці зміни відбуваються внаслідок того, що один із нервових центрів, маючи підвищену збудливість, гальмує діяльність інших, тобто він домінує в даний момент над іншими центрами нервової системи. Це явище було відкрито і детально вивчено О. О. Ухтомським (1911).