3.3. Інвестиційна діяльність підприємства та методи її здійснення

Створення (придбання) активів підприємством реалізується шляхом проведення інвестицій — господарських операцій, які передбачають створення і придбання основних фондів, нематеріальних активів, придбання корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Інвестиції можуть набувати таких форм:

1. Майно — будинки, споруди, машини, обладнання, вимірювальні прилади та інструмент, те, що є ліквідним.

2. Земельні ділянки.

3. Майнові права — патенти на винаходи, свідоцтва на корисні моделі та промислові взірці, товарні знаки, фірмові найменування, сертифікати на продукцію і технологію виробництва, право землекористування тощо.

4. Грошові кошти та їх еквіваленти — цільові вклади, обігові кошти, паї і частки в капіталах інших підприємств, цінні папери (акції, облігації, кредити, позики) тощо.

Інвестиції розрізняють за видами:

1. Капітальна інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації (нове будівництво, реконструкція або розширення підприємства, будинків, споруд, призначених для виробництва нової продукції (послуг), виробництво нової продукції (послуг) на наявних виробничих площах у рамках діючих виробництв і організацій, впровадження нової техніки та діючого виробництва, розробка нових виробів).

2. Інтелектуальна інвестиція — операція, яка передбачає придбання ліцензій, "ноу-хау", патентів, підготовку і перепідготовку кадрів тощо.

3. Фінансова інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів.

Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні: • пряма — господарська операція, що передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

• портфельна — господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів на біржовому ринку (за винятком операцій із купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Основними методами фінансування інвестицій підприємства вважаються: фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства (самофінансування); кредитування; лізинг та інші.

Самофінансування. У широкому розумінні самофінансування — це метод господарювання, який означає покриття за рахунок власних доходів усіх видатків діяльності підприємства як при простому, так і при розширеному відтворенні. Самофінансування є економічною базою самостійності та самоуправління підприємства.

Чистий прибуток — частина загального прибутку підприємства, яка залишається у розпорядженні підприємства після сплати до бюджету податків та відрахувань, сплати штрафних санкцій та ін.

Варто зазначити, шо відповідно до чинного законодавства, кошти засновників, інвестовані у капітал підприємства, прирівнюються до власних. Ці кошти, спрямовані за цільовим призначенням (які обміняли на акції), не оподатковуються і тому практично нічим не відрізняються від чистого прибутку.

Амортизаційні відрахування відображають у грошовій формі вартість зносу основних фондів.

Розглядаючи амортизаційні відрахування у контексті валового самофінансування, їх можна прирівнювати до валового прибутку.

Рис. 3.2. Види самофінансування на підприємстві

Традиційним напрямком є створення за рахунок нерозподіленого прибутку фінансового резерву (резервного капіталу), що приєднується до капіталу підприємства (акціонерного товариства). Такі резерви створюються відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів підприємства (товариства).

Акціонерні товариства за згодою акціонерів можуть вдаватися до створення резерву стабілізацій дивідендів, який теж приєднують до капіталу, тобто вилучити частину прибутку, спрямовану на виплату дивідендів, що перевищує середню норму останньої за декілька попередніх років. Основним мотивом формування такого резерву є відмова

акціонерів від разової вигоди для стабільності в отриманні дивідендів у майбутньому.

Довготермінові банківські кредити для фінансування інвестиційних проектів залежно від надійності їх забезпечення можна поділити на довгострокові кредити для придбання обладнання та інших необоротних активів (проектні кредити) та іпотечні кредити.

Надання довготермінового кредиту зумовлює укладання кредитної угоди, яка передбачає: величину (суму) кредиту; термін, на який надаються грошові кошти; забезпеченість кредиту — майно або додаткові гарантії третіх осіб; спосіб погашення (повернення) кредиту; банківський відсоток.

Іпотечні кредити — це довготермінові кредити під заставу нерухомості та земельних ділянок.

Лізинг як метод фінансування основного капіталу

Лізинг є особливою формою фінансування основного капіталу підприємств (товариств), який не вважається їх власністю. Підприємства вдаються до лізингу за умов відсутності власних ресурсів, дорогого кредиту, коротких термінів використання обладнання

За своєю суттю лізинг — це комбінація кредиту й оренди.

У лізинговій операції беруть участь, як правило, кілька сторін:

• лізингове підприємство, яке одночасно є покупцем обладнання ілізингодавцем;

• постачальник обладнання (продавець). В окремих випадках постачальник обладнання може виступати у ролі орендодавця — материнський лізинг;

• лізингоотримувач отримує в оренду обладнання, яке лізингове підприємство придбало відповідно до лізингової угоди з ним. В окремих випадках л ізингоотримувач сам купує обладнання, але відповідно до складеної угоди його оплачує лізингодавець.

Найбільш поширеними є оперативний лізинг і фінансовий лізинг (капітальна оренда).

Оперативний лізинг. Оперативний лізинг (оренда) — це господарська операція, шо передбачає надання орендатору права користування основними фондами на термін, який не перевищує періоду їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких фондів їх власнику після закінчення терміну лізингової угоди.

Після закінчення терміну угоди лізингоотримувач може повернути обладнання лізингодавцю; продовжити оренду, склавши нову угоду; викупити основні засоби за залишковою вартістю.

Приклад 3.28.

1. Термін оперативного лізингу — 6 років.

2. Вартість обладнання - 440,0 тис. грн.

3. Термін ефективного використання обладнання - 10 років.

4. Амортизаційні відрахування у розрахунку на термін угоди {лінійний метод нарахування амортизації) — 264,0 тис. грн ((440,0х 10%) х 6).

5. Сума річного доходу орендодавця - 36,0 тис. грн.

6. Додаткові послуги орендодавця:

1. Плата за ремонт і обслуговування обладнання - 7,6 тис. грн

2. Страхування обладнання — 26,4 тис. грн.

7. Термін експлуатації обладнання — 10 років.

8. Сума лізингової плати за весь термін угоди - 516,0 тис. грн (264,0 + (36,0х 6) + 9,6 + 26,4).

9. Річна сума лізингової плати - 86,0 тис. грн.

10. Лізинговий відсоток - 19,5 (86,0: 440,0х 100).

До оперативного лізингу відносять: райтинг — короткотермінова оренда майна від одного дня до одного року, хайринг — середньотерм-інова оренда від одного до трьох років.

Фінансовий лізинг. Фінансовий лізинг (оренда) — це договір про лізинг, у результаті укладення якого лізингоотримувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, не менший того, за який амортизується більша частина вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

Після закінчення терміну угоди про фінансовий лізинг об'єкт лізингу, переданий лізингоотримувачу згідно з угодою, переходить у власність лізингоотримувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Платежі за фінансовим лізингом розраховуються таким чином, шоб лізинговий відсоток був нижчим, ніж аналогічний за термінами банківський кредит лізингоотримувача, який він отримує під заставу.

Франчайзинг (привілеї за контрактом).

Франчайзинг - надання одним підприємством іншому права на виробництво і продаж товарів під його товарним знаком або за його технологією. Франчайзинг є непрямим фінансуванням франшизоот-римувача.

Надання франшизодавцем прав іншим підприємствам може набувати таких форм:

• передання підприємству франшизодавцем необхідної технічної і комерційної інформації і документації, проведення підбору і навчання персоналу, надання інформації про обладнання, креслення тощо;

• надання франшизодавцем обладнання на умовах лізингу;

• надання франшизоотримувачу пільгового кредиту терміном на 1-2 роки;

• франшизодавець може виступати гарантом за кредитами, отриманими франшизоотримувачем.

Взаємовідносини між франшизодавцем і франшизоотримувачем регулюються угодою франшизи (угода комерційної концесії). Угоди франшизи передбачають:

1. Встановлення терміну угоди, як правило, від 3 до 15 років (середній термін — 7 років);

2. Встановлення розмірів квот (допустимих обсягів виробництва), обмежень території і місць проведення операцій;

3. Дотримання франшизоотримувачем політики франшизодавця у сфері ціноутворення, якості продукції, реклами тощо;

4. Встановлення плати за надані франшизодавцем послуги:

• платежі типу пашуальних (разові виплати на момент отримання технології, обладнання);

• платежі типу роялті (періодичні виплати після початку виробничої діяльності);

• комбінація пашуального платежу і роялті.