2. Поняття та класифікація міжнародних договорів

Віденські конвенції 1969 та 1986 pp. визначають міжнародний договір як «угоду між державами в письмовій формі, регульовану міжнародним правом, незалежно від того, міститься така угода в одному документі, у двох або кількох зв'язаних між собою документах. А також незалежно від її конкретного найменування» (ст. 2).

Назви договорів не мають загальновизнаної класифікації. Проте із практики можна вивести деякі загальні поняття.

Пакт - договір із найважливіших політичних питань.

Договір - основоположний акт із найістотніших питань міжнародних зносин.

Угода - договір між державами з конкретних питань, здебільшого менш важливих, ніж договір.

Конвенція - угода зі спеціальних міжнародних питань економічного, технічного, гуманітарного та військового характеру.

Статут - договір, який визначає цілі, структуру й функції міжнародної організації.

Modus vivendi - тимчасова угода з питань, що вимагають негайного врегулювання.

Обмін нотами - своєрідна форма укладання угоди з політичних, а надто дипломатичних та культурних питань.

Протокол - угода, що укладається з питань менш важливих, ніж договір, угода і конвенція.

Регламент - додаткова, угода до багатостороннього договору.

Міжнародні договори класифікуються за різними ознаками.

За об'єктами регулювання договори поділяються на політичні, економічні, науково-технічні та ін.

За кількістю учасників міжнародні договори поділяються на двосторонні та багатосторонні. Основну кількість договорів складають двосторонні, що укладаються з урахуванням специфіки міждержавних відносин. Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права.

Міжнародні договори можуть бути універсальними (загальними) та регіональними.

Якщо до міжнародного договору мають можливість приєднатися всі зацікавлені держави, він зветься відкритим. Якщо до договору можна приєднатися тільки за згодою його учасників, це напіввідкритий договір. У закритому договорі беруть участь тільки держави, що його уклали.

Залежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах, розрізняють міждержавні договори (укладаються на вищому рівні та від імені держави), міжурядові (від імені уряду) та міжвідомчі (від імені міністерств і відомств).

Міжнародні договори можуть бути правомірними та не правомірними. Юридична сила останніх має бути визнай нікчемною.

За загальним правилом міжнародні договори укладаються в письмовій формі. Міжнародні договори в усній формі (так звані джентльменські угоди) є винятковими.

Структура договору становить єдину систему взаємопов'язаних норм. Тому він має розглядатися як єдине ціле, у якому всі постанови обов'язкові для сторін. Зазвичай структура договору складається з трьох головних, елементів: преамбула (вступ) - вказує на мотиви, цілі та принципи укладання договору; центральна частина містить постанови по суті регульованих відносин; заключна частина фіксує статті про порядок вираження згоди на обов'язковість договору, набуття ним чинності та припинення його дії. Дедалі більшого значення набуває четверта, додаткова частина - додатки. Не всі еле-

менти структури обов'язкові в кожному договорі, відсутність тих чи інших елементів не впливає на його юридичну силу.