3. Порядок укладення міжнародних договорів.

Укладання міжнародних договорів — це сукупність

процедур із застосуванням різноманітних документів, засобів та форм, що поділяються на стадії та обґрунтовують дію міжнародних договорів.

Основні стадії укладення міжнародних договорів:

1- й підхід:

1 – підготовка та прийняття тексту договору;

2 - встановлення автентичності тексту договору;

3 – висловлювання згоди на обов’язковість договору.

2-й підхід:

1 – договірна ініціатива (пропозиція однієї д-ви укласти договір іншій)

2 – призначення уповноважених для ведення переговорів

3 - пред’явлення і перевірка повноважень

4 – узгодження тексту договору

5 – обговорення і прийняття проекту договору

6 – автентифікація договору

7 – підписання договору

8 – заява застережень

9 – ратифікація договору

10 – обмін ратифікаційними грамотами та їх депонування

11 – промульгація (опублікування, оприлюднення договору)

12 – регістрація договору в ООН

Проте більшість авторів дотримуються трьох стадієвого підходу. Пояснюється це тим, наприклад, скажем заяву застережень можна робити під час будь-якої стадії, а підписання та ратифікація є формами надання згоди на обов’язковість договору.

Для участі в процедурі укладання міжнародного договору на будь-якій стадії представник держави або міжнародної організації повинен мати повноваження на здійснення відповідних заходів.

Повноваження — особливі документи, що видаються компетентними органами держави у відповідності з національним законодавством і засвідчують право конкретної особи репрезентувати державу на відповідній стадії укладання договору.

Для участі в усіх стадіях укладання міжнародного договору представник держави або організації вважається особою, що репрезентує державу або організацію, тільки за умови пред'явлення нею повноважень.

При укладанні двосторонніх договорів відбувається обмін повноваженнями; при укладанні багатосторонніх — повноваження надаються для перевірки.

Без пред'явлення повноважень репрезентувати державу мають право: глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ, які наділені повноваженнями за посадою (ex officio), а також глави дипломатичних представництв — тільки з метою прийняття тексту договору між акредитуючою державою і державою, при якій вони акредитовані.

Від повноважень потрібно відрізняти інструкції уповноважених, що визначають позицію делегації і є внутрішнім документом, який не доводиться до відома іншої сторони. Договір, укладений з порушенням інструкцій, не втрачає своєї чинності.

До 1-ї стадії укладання договору — стадії прийняття тексту договору — відносять підготовку, розроблення, узгодження та прийняття тексту договору. Узгодження підготовленого або розробленого тексту договору відбувається через звичайні дипломатичні канали, міжнародні конференції та в рамках міжнародних організацій.

2-га стадія укладання договору — встановлення автентичності тексту договору – означає процедуру фіксації остаточності тексту, яка затверджує те, що він не підлягає змінам.

Засоби встановлення автентичності тексту визначаються в самому тексті договору: такими можуть бути, - підписання ad referendum

• парафування,

• включення тексту договору до заключного акта міжнародної конференції (ст.10 Віденської конвенції 1969 р.).

Підписання ad referendum ("до схвалення"), - ця форма встановлення автентичності тексту може означати остаточне підписання договору за умови його підтвердження державою.

Парафування — це спосіб встановлення автентичності тексту договору шляхом проставляння уповноваженими своїх ініціалів під текстом договору для засвідчення того, що текст є остаточним і не підлягає змінам. Можливе також постатейне або посторінкове парафування.

Після встановлення автентичності тексту договір до ухвалення не має обов'язкової сили, але сторони зобов'язані утримуватися від дій, які позбавили б договір об'єкта й мети.

3-тя стадія укладання договору вираження згоди на обов'язковість договору здійснюється в таких формах:

• підписання,

• ратифікація,

• затвердження,

• приєднання

• обмін документами, (ст. 11 Віденської конвенції 1969 р.).

Окрім цього до 3-ї стадії належать юридичні дії, що супроводжують процедуру остаточного ухвалення договору, зокрема:

• направлення документів депозитарію,

• реєстрація договору,

• опублікування договору,

• інститут застережень та заяв.

Підписання — це форма вираження згоди на обов'язковість договору шляхом підписання договору представником держави.

Підписання надає договору обов'язкової сили у трьох випадках, що передбачені ст. 12 Віденської конвенції 1969 р.:

а) договір передбачає, що підписання має таку силу;

б) в інший спосіб установлено домовленість держав, які беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу;

в) намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів.

Підписання двосторонніх міжнародних договорів здійснюється за принципом альтернату — кожний уповноважений ставить підпис першим на своєму екземплярі, а потім уже другим підписує екземпляр іншої сторони; назва держави, печатка, а також текст договору відповідною мовою також розташовуються на першому місці в примірнику, що належить цій стороні. Якщо підписи розташовані поруч, то першим вважається місце ліворуч. Якщо підписи розташовані один над одним, то першим місцем буде верхнє. При підписанні багатостороннього договору підписи ставляться в абетковому порядку. Вибір абетки відбувається за згодою учасників.

Ратифікація — це форма вираження згоди на обов'язковість договору шляхом затвердження його вищим органом державної влади.

Акт ратифікації втілюється у двох законодавчих документах, які відображають два аспекти ратифікаційного акта: ратифікаційна грамота виражає згоду на обов'язковість договору перед учасниками цього договору, тобто в міжнародному плані, а внутрішньодержавний нормативний акт покладає на державу зобов'язання щодо виконання міжнародного договору.

Ратифікація породжує важливі юридичні наслідки. Проте відмова від ратифікації не вважається порушенням міжнародного права.

Затвердження ("конфірмація"), — це вираження згоди на обов'язковість договору, який не потребує ратифікації, шляхом схвалення його урядом або іншим компетентним органом.

Стаття 9 Закону України "Про міжнародні договори України" визначає, що затвердження міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації, здійснюється: щодо договорів, які укладають ся від імені України — Президентом України (рішення Президента України про затвердження міжнародного договору України приймається у формі указу); щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, — Урядом України у формі постанови.

Приєднання — форма вираження згоди на обов'язковість договору, за допомогою якої сторона, що не брала участь у договорі, може взяти на себе зобов'язання щодо договору, якщо така можливість передбачена в самому договорі або за домовленістю всіх учасників. Приєднання можливе як до чинного договору, так і до договору, який ще не набрав чинності, приєднання відбувається до договору в цілому.

Обмін текстами документів відбувається після вираження згоди на обов'язковість договору сторонами двосторонніх договорів. Щодо багатосторонніх договорів, то для зберігання автентичного тексту договору, ратифікаційних грамот та інших документів про його прийняття призначається депозитарій (хранитель).

Депозитарій договору може бути призначений державами, які брали участь у переговорах, або визначений у самому договорі, ним може бути одна або кілька держав, міжнародна організація або головна виконавча службова особа такої організації.

Функції депозитарію : 1 - зберігання автентичного тексту договору; 2-підготовка засвідчених копій автентичного тексту і будь-яких інших текстів договору, а також надсилання їх учасникам та державам, які мають право стати учасниками договору; 3-одержання підписів під договором і одержання, зберігання та інформування щодо документів, повідомлень, які його стосуються; 4 -реєстрація договору в Секретаріаті 00 Н.

Договір починає діяти — породжувати міжнародно-правові норми і права та обов'язки, що з них випливають, — -з моменту набуття договором юридичної чинності.

Набуття міжнародним договором чинності означає, що його положення стають юридичне обов'язковими для учасників договору і порушення його положень тягне за собою міжнародно-правові наслідки.

Момент, з якого договір набуває чинності, передбачається в самому договорі або погоджується між державами, які брали участь у переговорах. Таким моментом учасники можуть визначити момент підписання договору; момент ратифікації договору, обміну ратифікаційними грамотами або здачі ратифікаційних грамот кількістю учасників, що обумовлена в договорі; визначений термін після ратифікації або здачі до депозитарію останньої ратифікаційної грамоти; момент затвердження договору урядом; чітко визначена дата набуття чинності договором; момент реєстрації акта про ратифікацію міжнародною організацією.

Щодо реєстрації договорів, то у Статуті 00Н (ст. 102) сформульовано норму міжнародного права, відповідно до якої "всілякий договір і всяка міжнародна угода, укладені будь-яким членом Організації після набуття чинності Статутом, повинні бути, за першої можливості, зареєстровані в Секретаріаті і ним опубліковані". У відповідності з цією нормою Генеральна Асамблея 00Н резолюцією від 14 грудня 1946 р. затвердила Правила про реєстрацію і опублікування міжнародних договорів.

Стаття 80 Віденської конвенції конкретизує положення щодо реєстрації міжнародних договорів і поширює її дію на учасників Віденської конвенції: "Договори після набрання ними чинності надсилаються до Секретаріату Організації Об'єднаних Націй для реєстрації або для зберігання у справах і занесення до переліку, залежно від випадку".

Ще однією юридичною дією є опублікування договору. Після набуття договором чинності він має бути надісланим до Секретаріату Організації Об'єднаних Націй з метою публікації. Відповідно до ст. 102 Статуту 00Н Секретаріат зобов'язаний опублікувати будь-який договір та міжнародну угоду.

Застереження — одностороння заява в будь-якому формулюванні і під будь-якою назвою, зроблена державою при підписанні, ратифікації, прийнятті чи затвердженні договору або приєднанні до нього, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до цієї держави.

Отже, застереження може бути зроблене стороною при вираженні згоди на обов'язковість договору. Застереження, зроблені на попередніх стадіях укладання договору, можна вважати попередніми.