Додаток л Склад обладнання та принципи побудови вузлів комутації

Вузол комутації (ВК) складається з абонентських комплектів (АК), лінійних комплектів (ЛК), блоків комутації (БК), станційних комплектів місцевого зв’язку (СКМ), станційних комплектів зовнішнього зв’язку (СКЗ) та пристроїв керування (ПК).

В загальному випадку будову ВК можна представити наступним чином (рисунок Л.1).

Рисунок Л.1 – Будова вузла комутації для M абонентів

АК та ЛК призначені для сполучення абонентських (АЛ) та з’єднувальних ліній (ЗЛ) з пристроями керування та блоками комутації. Дані комплекти відіграють роль інтерфейсів, в яких відбувається прийом лінійних та керуючих сигналів, а також формування акустичних сигналів, що передаються абонентам. АК також забезпечують живлення телефонних апаратів (ТА) постійним током. В цифрових вузлах комутації АК та ЛК містять кодеки, що виконують аналого-цифрове та цифро-аналогове перетворення розмовних сигналів.

СКМ та СКЗ є груповим обладнанням, що обслуговує декілька АЛ та ЗЛ та складається з генераторів тональних сигналів та сигналу посилки виклику, сигнальних пристроїв, пристрою тактової синхронізації цифрових вузлів комутації та інших пристроїв.

ПК формують сигнали керування обладнанням ВК при обслуговуванні вимог.

БК у процесі встановлення з’єднань через ВК забезпечують створення трактів передачі розмовних сигналів. Структура БК зазвичай містить ступені концентрації та розширення, що дозволяє істотно знизити складність комутаційного обладнання ВК.

Ступінь концентрації (БК₁) - це ступінь, в якій відбувається з'єднання деякого числа вхідних ліній з меншим числом вихідних ліній (M > n_зовн. + n_місц.).

Ступінь розширення (БК₂) забезпечує з'єднання вхідних ліній з великим числом вихідних ліній (n_зовн. + n_місц. > M + n_зовн.).

Величина концентрації враховується коефіцієнтом концентрації

k = M / (n_зовн. + n_місц.) (k > 0). (Л.1)

У реальних системах величина коефіцієнта k коливається в межах від 5 до 30 в залежності від необхідної якості обслуговування вимог.

Дійсно, в системі з явними втратами з ймовірністю

знаходиться k вимог з N можливих вимог (y – інтенсивність навантаження, що надходить на ВК). Для їх обслуговування потрібно не менше k СКМ та СКЗ.

Припустимо, що кількість вимог в системі прямує до нескінченності (N  ), тоді ймовірність знаходження у системі k = N вимог дорівнює

а ймовірність знаходження в системі однієї вимоги (k = 1)

Отже, кінцевій величині ймовірності відповідає 0 < k < N вимог, тобто кількість СКМ та СКЗ може бути значно менше N.

Дійсно, до M АК повинні мати доступ лише k СКМ та СКЗ (n_зовн. + n_місц. < M). Функцію їх з'єднання виконує БК₁ з коефіцієнтом концентрації k, що розраховується за формулою (Л.1). Ступінь розширення повинна забезпечувати з'єднання виходів СКМ та СКЗ з АЛ та ЗЛ – всього M + n_зовн. виходів.

Таким чином, створення трактів передачі розмовних сигналів між лінійними входами вузла комутації здійснюється за допомогою БК₁ і БК₂.

По мірі обслуговування викликів до елементів тракту передачі розмовних сигналів підключаються ПК за допомогою БК₃.

Кожен БК утворює ступінь комутаційного пристрою. Залежно від займаного місця та виконуваних функцій розрізняють:

- ступінь попереднього шукання (БК₁), що здійснює підключення АК (або ЛК) абонента, що викликає, до одного з вільних СКМ (або СКЗ);

- ступінь лінійного шукання (БК₂), що здійснює підключення СКМ (або СКЗ) з необхідним АК (або ЛК) абонента, якого викликають;

- ступінь регістрового шукання (БК_З), що забезпечує з’єднання з вільним ПК.

У комутаційних пристроях великої ємності вводиться ще одна ступінь - ступінь групового шукання, що з'єднує виходи СКМ (або СКЗ) зі входами БК₂ з метою розширення ємності ВК.