Структура роботи

Загальний обсяг курсової роботи – 30–35 сторінок. Робота повинна містити: титульний аркуш, зміст, вступ, основну частину, що складається з кількох розділів, висновки, список використаних джерел та літератури, додатки (за необхідністю).

На титульному аркуші зазначається найменування міністерства, якому підпорядкований навчальний заклад (Міністерство освіти і науки України); назва вищого навчального закладу (Вінницький державний педагогічний університету імені Михайла Коцюбинського); назва інституту (інститут філології й журналістики) та кафедри, де виконана робота (кафедра журналістики); курс, групу, прізвище, ім'я, по-батькові автора; науковий ступінь, вчене звання, прізвище та ініціали наукового керівника, місто і рік виконання роботи. (Див. Додаток 1).

Зміст подається на початку роботи. Він має містити всі складові частини роботи: вступ, найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів, висновки, список використаних джерел та літератури, додатки (Див. Додаток 2). Розділи змісту, зазвичай, відображають певний період розвитку досліджуваного явища, підрозділи – етапи (складові частини) цього періоду або певні компоненти досліджуваного явища в певний період.

Вступ є найважливішою частиною роботи і викликає досить багато труднощів під час його написання. Грамотність, наукова обґрунтованість та структурованість згідно вимог усіх елементів вступу забезпечать подальше повноцінне та вартісне наукове дослідження. Твердження про те, що вступ потрібно писати в останню чергу є хибним. Перед початком дослідницької роботи студент повинен чітко визначити необхідність проведення наукової розвідки, актуальність теми, обрати методи проведення дослідження, виділити мету роботи, обмежити дослідження конкретними завданнями. Якщо досліднику-початківцю складно реалізувати ці вимоги на практиці, то варто спершу створити чернетку вступної частини роботи, а вже тоді розпочинати безпосередній збір інформацію та її аналіз.

У вступі краще уникати великої кількості цитувань та об’ємних особистих роздумів. Обсяг вступу не повинен перевищувати 10–12 % усього дослідження (2-3 сторінки). Спершу потрібно стисло розкрити сутність наукової проблеми, її значимість для науки та для автора зокрема. Допускається розкриття цієї інформації в межах актуальності теми. Далі подаються обов’язкові структурні компоненти вступу (порядок та шрифтове виділення відповідає тому, яке використовують у курсових).

Актуальність дослідження. Автор повинен переконливо довести наукове, теоретичне та практичне значення роботи на основі стислого аналізу історії питання, обґрунтувати доцільність дослідження. Актуальність теми зумовлюється також її недостатньою вивченістю або необхідністю по-новому, переосмислено розглянути уже відомі джерела та літературу, проаналізувати раніше недоступні джерела дослідження.

Мета дослідження. Автор зазначає, в чому полягає основна мета наукового дослідження, для чого проводиться аналіз того чи іншого явища, проблеми. Мета зазначається конкретно, без зайвих розлогих пояснень. Для формулювання мети не потрібно використовувати слова «дослідити», «вивчити», тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету. Найчастіше використовуються такі фрази: «теоретично обґрунтувати та перевірити на практиці…», «сформувати концепцію…», «проаналізувати», «визначити», «окреслити».

Завдання курсової роботи. Тут формулюються завдання, які необхідно виконати досліднику для досягнення поставленої мети. Для курсових робіт оптимальною кількістю є 3 завдання.

Об’єкт дослідження – обраний для вивчення конкретний фрагмент соціальної реальності (процес, явище), де існує досліджувана проблема. Це ті явища, речі, проблеми, на яких зосереджує свою увагу автор наукового дослідження.

Предмет дослідження – це властивості, аспекти й особливості об’єкта, аналіз яких особливо важливий для розв’язання завдань конкретної наукової роботи. На визначення предмета впливають: реальні властивості об’єкта;  знання дослідника про ці властивості;  мета і завдання дослідження. З погляду різних завдань той самий об’єкт може містити різні предмети дослідження.

Наприклад, у темі «33-й канал – громадсько-політичне видання Вінниці» об’єктом дослідження буде вінницьке періодичне газетне видання «33-й канал». А предметом дослідження – особливості текстового наповнення, специфіка структури, жанрова розмаїтість громадсько-політичного тижневика «33-й канал».

Наявність мети і завдань наукової роботи є передумовою для обґрунтованого вибору методів, засобів дослідження, методів оброблення результатів дослідження, способів, за допомогою яких вони будуть інтерпретовані й відповідно оформлені.

Методи дослідження. Потрібно коротко і змістовно пояснити, для чого саме використовувався той чи інший метод. Студенти-журналісти використовують як теоретичні методи (синтез, аналіз, порівняння, моделювання, систематизація, узагальнення), так і емпіричні (спостереження, бесіда, діалог, анкетування, самоспостереження, метод рейтингу, експеримент). Докладнішу інформацію про методи дослідження подано у Додатку 4.

Джерела дослідження. Подається коротка характеристика наукових доробків дослідників, які склали основу дослідження. Для курсових достатньо переліку кількох авторів (в алфавітному порядку за прізвищем).

Наприклад, серед досліджень, присвячених релігійному дискурсу, важливості виховання у дітей та молоді християнських чеснот, інтерес становлять праці науковців І. Богачевської, А. Бойко, Т. Старченко. Вивченням жанрового простору релігійних текстів займаються В. Бодак, А. Жулинська, А. Колодний, Н. Мєчковська, М. Михайлова, Т. Хоменко.

Наукова новизна курсової роботи. В межах цього компоненту розкривається особистий внесок автора в розробку даної проблеми. Потрібно вказати, що у роботі досліджено вперше, які теоретичні чи практичні аспекти удосконалено, доповнено, які набули подальшого розвитку.

Публікації. Подається перелік творчого (журналістського) доробку якщо він стосується теми роботи. Вказується дата і де саме були оприлюднені матеріали, подаються у додатку до роботи.

Структура курсової роботи. Це опис структури дослідження із зазначенням усіх складових. Наприклад, робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять 6 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (24 позиції). Вказується загальний обсяг роботи (кількість сторінок) та на скількох сторінках подано список використаних джерел.

Основна частина роботи складається з розділів та підрозділів (не менше двох розділів). Кожен розділ розпочинається з нової сторінки, а завершується висновками до розділу (ця фраза зазначається курсивом, подається з абзацного відступу Висновки до розділу та приєднується до тексту висновків. Об’єм – не більше двох абзаців).

Перший розділ зазвичай присвячений історіографії питання – розгляду основних здобутків науки в межах даної теми (проблеми, явища), визначається понятійний апарат дослідження. Це своєрідний реферативний виклад наукових здобутків у тій чи іншій галузі, проте він не зводиться лише до переказу думок науковців. Студент повинен назвати дослідників та проаналізувати їхній доробок, зіставляти різні погляди, окреслити коло нерозв’язаних питань, розкрити теоретичні передумови вивчення проблеми. Особливу увагу зосереджують на тих працях, які безпосередньо стосуються теми роботи. Дотичні розвідки описують більш поверхнево. Обов’язковим є звернення до праць визнаних авторитетів у журналістикознавстві та інших науках.

Основою цього розділу є цитування розглянутих праць. Цитування подається з метою підтвердження або спростування певної думки, твердження. Найбільш оптимальною кількістю посилань є 30 % від обсягу розділу (як дослівні цитування з використанням лапок, так і непряме цитування з посиланням на автора). Така робота, в якій посилання на прочитану та опрацьовану літературу (джерела) відсутні, може бути не допущена до захисту або ж буде негативно оцінена.

При згадуванні в тексті прізвищ дослідників ініціали, як правило, ставлять перед прізвищем (В. Різун, а не Різун В.).

У другому розділі автор повинен подати загальний аналіз об’єкта дослідження, викласти основний зміст теми, продемонструвати виконання поставленої мети і завдань дослідження. Автор наголошує на тому новому, що він привносить у розкриття теми чи розробку проблеми.

Докладно та поетапно аналізуються всі ті особливості, які зазначені в межах предмета дослідження. Цей аналіз здійснюється на основі ілюстративного матеріалу, який уже заздалегідь зібраний студентом. Кожне спостереження дослідника підтверджується прикладом (цитата з журналу чи газети, теле- чи радіопрограми). Під час аналізу жанрово-тематичного наповнення ЗМІ невід’ємним є наведення цікавих цитат, прикладів позитивних чи негативних аспектів роботи журналістів, редакційних колективів.

Аналіз об’єкта дослідження може охоплювати другий і третій розділи. Основна вимога – це має бути самостійне дослідження, а не переписування та перефразовування чужих праць. Умовно основну частину курсової роботи поділяють на два блоки: теоретичний (це зазвичай перший розділ) та практичний (2 і 3 розділи).

Якщо курсова робота присвячена аналізу творчого доробку певної відомої особи (журналіста, публіциста, видавця, письменника, який працював у сфері журналістики) чи журналістського доробку самого автора роботи (студента), то другий блок основної частини повинен містити характеристику цих журналістських матеріалів (творчого доробку). У Додатку 5 подано критерії аналізу журналістського твору.

Крім цього здійснюється аналіз специфіки професійної діяльності досліджуваного автора. В нагоді стануть додатки: інтерв’ю чи бесіда з практиком, людиною, яка працювала разом з особою, творчість якої досліджується, різноманітні портретні нариси та інше.

Важливо, щоб розділи та підрозділи за розміром були однаковими (дозволяється відхилення на 2–3 сторінки). Потрібно уникати надмірного цитування, привласнення чужих слів, ідей (робота матиме компілятивний характер і не буде визнана як самостійне дослідження).

Висновки – це підбиття підсумків дослідження. Коротко оцінюється стан вивчення проблеми, висловлюються рекомендації щодо подальшої розробки теми чи впровадження результатів дослідження у практику. Висновки повинні бути: чіткі, лаконічні, без використання цитат. Обсяг цієї частини роботи – від 2 до 3 сторінок. Висновки не повинні бути продовженням дослідження і переписуванням висновків до розділів; мають аналізувати всі завдання, які поставлені у вступі. Це дасть можливість автору засвідчити у висновках, що мета, яка була сформульована у вступі, реалізована.

Список використаних джерел розміщують таким способом: в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або першого слова назви роботи. Обов’язково потрібно дотримуватись єдиних правил бібліографічного опису з усіма розділовими знаками. Приклади оформлення бібліографічного опису подано у Додатку 6. Іншомовні джерела подають вкінці списку також в алфавітному порядку (окремої нумерації вони не потребують, їх приєднують до загальної). Посилання на літературу в тексті роботи подається в квадратних дужках – наводиться номер цитованої праці і через кому номер сторінки, на якій міститься цитований уривок, наприклад, [12, с. 234].

Додатки подаються за необхідності та оформляються як продовження роботи на наступних її сторінках. Додатки містять допоміжний матеріал, необхідний для повного сприйняття роботи: таблиці допоміжних цифрових даних, ілюстрації, малюнки, фотографії тощо. Додаток повинен мати заголовок, надрукований у верхньому рядку сторінки. Над заголовком посередині рядка друкується слово «Додаток_» і велика літера, що позначає додаток. Додатки потрібно позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б.

Стиль і мова наукового дослідження. Потрібно пам’ятати, що курсова робота є різновидом наукової праці, відповідно й стиль викладення має бути науковим, а не розмовним. Потрібно остерігатися введення у виклад матеріалу дрібниць, і навіть значних фактів, якщо вони не стосуються теми, хоча й можуть бути досить цікавими. Наукова мова не повинна містити розмовних конструкцій, риторичних запитань, вигуків, діалектизмів та просторіч.

Потрібно уникати:

• використання займенника «я», зловживання займенником «ми»;

• мовних крайнощів, висловлення захоплення чи неприхильності (надзвичайно, неймовірно, катастрофічно, добрий, гарний, поганий, непотрібний, дуже багато/мало);

• сленгу та розмовного стилю, гумору;

• абревіатур і скорочень (крім загальноприйнятих, наприклад: СРСР, СНД, СБУ, ООН). Якщо у роботі використано значну кількість назв видань, то можна сформувати і подати список скорочень (наприклад, СТ – «Студентська територія», ВГ – «Вінницька газета»);

• довгих складних речень із заплутаними конструкціями, складних наукових термінів, які часто використовуються неправильно, знижують якість наукового дослідження;

• надмірного використання дужок;

• чоловічого «шовінізму» у мові, зокрема науковій (зловживання чоловічим родом при з’ясуванні, хто автор(ка) чи дослідник(ця), «він» чи «вона»);

• використання слів «повинно», «має», «необхідно», які мають зобов’язуючий відтінок. Краще перефразовувати (наприклад, «Щоб досягнути …., редакція могла б подумати про…»);

• критикування, безпідставного звинувачення;

• тавтології (потрібно уважно стежити, щоб одне поняття/слово не повторювалося надто часто), краще використовувати синоніми.

Студент повинен спільно з керівником продумати композицію, структуру, послідовність виконання роботи. Важливо аналізувати, а не описувати! У Додатку 7 запропоновані маркери, які варто використовувати під час написання наукової роботи.