35. Україна у складі Російської імперії наприкінці XVIII – на початку XIX століття. Адміністративний поділ та соціально-економічний розвиток.

Про те, що в Україні визрівали ринкові відносини, свідчили такі процеси:

а) зростання товарності сільського господарства;

б) поглиблення спеціалізації окремих районів у сільськогосподарському виробництві для збільшення продукції, що поставлялася на ринок;

в) поява поміщицьких господарств, які поступово почали набувати ринкового характеру;

г) розповсюдження праці за наймом; усе більша залежність оплати праці від кількості та якості виробленої робітниками продукції.

Початок промислового перевороту. Засновані на підневільній малопродуктивній праці кріпаків, поміщицькі вотчинні мануфактури в перші десятиріччя XIX ст. поступово занепадали. Вони не витримували конкуренції з купецькими промисловими підприємствами, на яких використовувалася більш високопродуктивна праця вільнонайманих робітників.У 30-х pp. XLX ст. в Україні почався промисловий переворот, який призвів до утвердження фабрично-заводського виробництва. В Україні почала розвиватися капіталістична промисловість. Як і скрізь, вона проходила у своєму розвитку три стадії:

- дрібне товарне виробництво (дрібні, переважно селянські промисли);

- капіталістична мануфактура;

- фабрика, завод (велика машина індустрія).

На заводах широко запроваджувалося машинне обладнання. Провідне місце зайняла цукрова промисловість та інші переробні галузі. Розвивалися текстильна, металургійна, машинобудівна галузі промисловості. У першій половині XIX ст. виникла і почала швидко розвиватися кам'яновугільна промисловість у Донбасі. Багато продукції випускалося за замовленням уряду для потреб армії та флоту. У 1789 р. був заснований ливарний завод у Херсоні, який відливав гармати та ядра для морського флоту. У Миколаєві та Херсоні були споруджені суднобудівні заводи, що випускали військові та торгівельні кораблі.Поступово виникла промислова буржуазія, яка складалася з українського купецтва, поміщиків, що обуржуазилися, ремісників і заможного селянства. В Україні, як і по всій Російській імперії в цілому, з'явилися іноземні капіталісти.Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався грубим насильством і експлуатацією кріпаків і найманих робітників, зайнятих у сільському господарстві і промисловості.

Зростання кількості підприємств і робітників призводило до росту міського населення. Найбільш населеними містами України на середину XIX ст. були Одеса (114 тис. населення), Київ (71 тис), Бердичів (54тис), Харків (50 тис). Швидко розвивались Полтава, Єлисаветград, Кролевець, Катеринослав, Ромни та інші міста. Мережа транспортних шляхів в Україні була погано розвинута. Основну роль відігравав чумацький промисел. Найбільшим портом України була Одеса. У 1817 р. в Одеському порту встановили вільну безмитну торгівлю, яка сприяла розвитку зовнішній торгівлі. Крім Одеси, портами загальноімперського значення також ставали Херсон і Миколаїв.

36. Суспільно-політичний рух в Україні XIX ст. Кирило-Мефодіївське братство.

Посилення соціального і національного гноблення. Перша половина XIX ст. — це період визрівання глибокої соціально-політичної кризи у Російській імперії, складовою частиною якої були українські землі. Ця криза зумовила виникнення суспільних рухів, які намагалися знайти вихід із складного становища. Посилення експлуатації селянства в умовах занепаду феодально-кріпосницької системи спричинило селянський рух, суть якого полягала в активній боротьбі проти пануючої феодально-кріпосницької системи та існуючих порядків. За неповними даними, в Україні від 1797 р. до 1825 р. відбулося понад 100 виступів кріпосних селян. Характерними рисами більшості з них були стихійність, неорганізованість, локальний характер, малочисленість учасників тощо.

У січні 1846 р. в Києві виникла таємна суспільно-політична організація – Кирило-Мефодіївське братство. Спочатку ця організація сформувалась навколо групи молодих людей, які разом зі студентами-товаришами відвідували лекції проф. Миколи Костомарова зі слов’янської міфології. Вивчення народної творчості українців та інших слов’янських народів наштовхнуло Костомарова на ідею слов’янської єдності.Організаторами Кирило-Мефодіївського братства стали представники інтелігенції: М. І.Костомаров, М. І.Гулак, В. М.Білозерський. Згодом до нього увійшли письменник Пантелеймон Куліш, студенти Київського університету О. В.Маркевич, О. О.Навроцький, Г. В.Андрузький, О. Д.Тулуб та інші. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т. Г.Шевченко.Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства була синтезом ідей трьох рухів: українського автономістичного, польського демократичного, російського декабристського в Україні. Братчики виробили програмні документи, до яких входили: «Статут і правила товариства», написані Білозерським, а також «Книга буття українського народу», або «Закон Божий», автором якої був Костомаров. В останньому документі розвивається ідея про те, що український народ завдяки своїй волелюбності та демократичності звільнить росіян від їхнього деспотизму, а поляків – від аристократизму. Програма Кирило-Мефодіївського братства вироблялась у гострих дискусіях. Це, насамперед, виходило з того, що П. Куліш наголошував на національному, М. Костомаров – на загальнолюдському і християнському, а Т. Шевченко – на соціальному елементі. Кожний з цих елементів знайшов своє відображення в «Книзі буття...».