14. Інтелектуальна історія на Заході і Сході.

Головним осередком російської інтелектуальної історії є Центр інтелектуальної історії в Інституті всесвітньої історії РАН, створений 1998 р. І очолюваний Л. Рєпіною. Центр 1999 р. Почав видавати альманах «Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории», який пропагує широкий підхід до вивчення минулого, трактуючи його як постійний процесс культурної ідентифікації людей певної історичної епохи. Під керівництвом Л. Рєпіної російські дослідники почали вивчати процеси формування і трансформації історичної памяті як важливого елементу суспільної свідомості і самоідентифікації людей в Європі в період Середньовіччя і ранній Новий час. Результати досліджень представлені в праці «Образи минулого і колективна ідентичність в Європі до початку Нового часу» (2003).

11. Методологічні засади західної культурно-антропологічної історії.

Пізнавальні принципи “нової наукової історії” викликали обґрунтовану критику не тільки істориків традиціоналістів, але й тих, хто був невдоволений зникненням “людських вимірів” дослідження минулого, недооцінкою свідомісних аспектів історичних діянь.

Змін зазнав об’єкт вивчення у історії: замість соціальних структур на перший план вийшла індивідуальна і колективна свідомість. Наслідком зміщення об’єкту дослідження від “зовнішніх” проявів людської діяльності на “внутрішні” (свідомість) було відсунення проблеми історичного синтезу на другий план. Погляди дослідників у даний час зосереджені на вивченні, передусім, особливих свідомісних проявів окремих осіб і груп. Особливе місце в дослідженнях займає вивчення «історії ментальностей», «ціннісних орієнтацій», феноменів людських бажань і прагнень. Усі ці метаморфози отримали назву «критичного звороту», що часто асоціюється з «кризою історіографії».

Л. Стоун «Відродження наративу: роздуми над новою старою історією» - піддав критиці здобутки «нової соціальної історії» й закликав фахівців вивчати не соціальні структури, а те, що діялось в головах людей.

У 1970-ті роки амер. антрополог Кліфорд Гіртц розробив методику т. зв. «щільного опису», яка давала змогу досягти пояснення іншої культури з допомогою опису осібних звичаїв і подій. Культура у нього визначена як здатність людини до символічного мислення в межах того середовища, де вона перебуває.

Теоретичною підставою антропологічної історії є концепція символічної культури, яка розглядається як докладний опис пев­ного її прояву. "Щільний опис" Ґіртца є детальним представленням "малого" об'єкта спостереження, що є вільним від вступних теоре­тичних підстав і власних культурних взірців дослідника: "текст" культури повинен промовляти про себе сам. Антропологія прова­дить до "мікроісторії" і, водночас, є реалізацією гасла Ж.-Ф. Ліота- ра про потребу усунення "метанаративу" та його заміну багатьма "мікронаративами". Прикладом такого підходу можна вважати пра­цю Джеймса Скота "Опір без протесту і організації'" (1987), в якій селянські заворушення представлені винятково через індивідуальні мотиви й без звернення до колективної свідомості і цілей.