4. Перспективи розвитку та розміщення автомобільного транспорту

Аналіз сучасного стану та функціонування транспорту України показує, що головними проблемами для всіх видів транспорту є:

- відновлення морально і фізично застарілого парку рухомого складу, низька його конкурентоспроможність на зовнішньому та внутрішньому ринках;

- відсутність іноземних та вітчизняних інвестицій на модернізацію рухомого складу через невелику привабливість і окупність проектів (особливо рухомого складу залізничного та автомобільного транспорту для збиткових пасажирських перевезень);

- недосконалість нормативно-правового забезпечення діяльності транспортно-дорожнього комплексу, повільне вирішення питань уніфікації транспортного законодавства відповідно до міжнародного права;

- незадовільний фінансовий стан підприємств транспорту, об-тяжених платіжною кризою та невирішеністю питання про компенсацію втрат доходів від пільгових перевезень населення та регулюванням тарифів.

Разом з тим у діяльності кожної галузі поряд із загальними проблемами є низка специфічних проблем [9, с.542].

Так, на автомобільному транспорті – це:

- недостатня пристосованість до роботи в ринкових умовах підприємств автотранспорту, які приватизуються. Структура рухомого складу не відповідає сучасним потребам. До 70 % вантажних автомобілів – це автомобілі марки ГАЗ і ЗИЛ, що за своїми параметрами (особливо за енергоспоживанням) не можуть бути конкурентоспроможними: близько 80 % автобусів великої та особливо великої місткості вичерпали свій ресурс, тому неефективні і безперспективні у використанні;

- некомерційні умови діяльності на ринку пасажирських послуг. Понад 60 % загальних обсягів перевезень становлять перевезення громадян, яким законодавчо надані пільги на проїзд. Друга частина перевезень здійснюється із застосуванням регульованих державою тарифів. Фінансова самооплатність діяльності на ринку пасажирських послуг обмежена до мінімуму і характерна в основному для нерегулярних перевезень пасажирів. Ця ситуація стимулює розвиток тіньового сектору на ринку пасажирських перевезень, який все більше витісняє легальних перевізників з цього ринку;

- недоліки в системі державного регулювання. Принципи та методи державного регулювання є неадекватними процесу реформування автотранспортної галузі та значною мірою орієнтовані на державний сектор у галузі автомобільних перевезень. Залишається неврегульованою та продовжує загострюватися проблема пільгових перевезень. Порядок допуску суб'єктів підприємницької діяльності на ринок автотранспортних послуг є недостатньо відпрацьованим і не підкріпленим ефективним контролем з боку держави.

З метою створення сприятливого середовища для розвитку ринку автотранспортних послуг найбільш актуальними і результативними заходами можна вважати:

- звільнення суб'єктів автотранспортної діяльності від необхідності забезпечувати безкоштовні перевезення, для чого потрібно розробити і запровадити порядок реалізації прав громадян на пільговий проїзд;

- лібералізацію тарифної політики на пасажирських перевезеннях, упровадження поступового, протягом 3-5 років, процесу скорочення сегмента державного регулювання тарифів з урахуванням як технологічних можливостей, так і соціальних аспектів, у першу чергу проведення дерегуляції тарифів на перевезення пасажирів у регулярному міжобласному сполученні [15, с.14].

Загалом, проблеми подальшого розвитку транспортного комплексу пов'язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі переважно і визначають завантаженість транспортної системи.

Актуальною проблемою транспортного комплексу України є незадо- вільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі приориетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування. Поряд з цим для створення системи інтермодальних перевезень передбачається нала-годження виробництва спеціалізованих технічних засобів - конвейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів. У перспективі планується здійснити поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів.

В цілому формування і розвиток національної транспортної системи України потребує ефективного державного регулювання діяльності транспортних підприємств за такими напрямами: створення ринку транспортних послуг; забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту; активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств. Процес реформування транспортного комплексу України передбачає посилення контролю з боку держави за використанням вантажної бази вітчизняного морського флоту країни як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресурсом. Надзвичайно важливим для активізації діяльності транспортних підприємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон'юнктури світового фрахтового ринку [7, с.253].

Існуюча мережа автомобільних доріг загального користування за протяжністю (169,4 тис. км), щільністю на 1000 км² території (281 км) та конфігурацією на сьогоднішній день в цілому відповідає національним потребам і здатна забезпечити на найближчі роки умови для економічного та соціального розвитку України за умови підтримання відповідного транспортно-експлуатаційного стану автомобільних доріг.

Але недостатня експлуатаційна якість автомобільних доріг зумовлює зниження експлуатаційних швидкостей транспортних засобів, підвищення витрат пально-мастильних матеріалів та збільшення частки транспортної складової у собівартості продукції. У тому, що собівартість перевезень у 1,5 раза, а витрати пального на 30 % перевищують аналогічні показники у розвинутих зарубіжних країнах, є значна частка і дорожньої складової. Все це разом з недостатнім розвитком інфраструктури не приваблює іноземних перевізників, і тому транзитні перевезення дорогами України майже не збільшуються. [12, с.132]

Крім того, технічний стан значної кількості мостів та шляхопроводів на автомобільних дорогах загального користування не відповідає діючим технічним нормам і не задовольняє вимоги безпечної експлуатації. Основними причинами, що призвели до цього, є:

- зростання обсягів ремонтів, які не були виконані в минулі роки через недостатній рівень фінансування;

- неналежна якість будівельних та ремонтних робіт;

-збільшення вагових навантажень від транспортних засобів, інтенсивності руху, статичного та динамічного впливу тимчасових рухомих навантажень;

- недосконалість раніше діючих норм, типових проектних рішень та помилок при проектуванні.

Особливої уваги потребує опорна мережа магістральних і регіональних доріг. Хоча їх протяжність менше 9 % від загальної, ними здійснюється до 80 % вантажообігу.

Таким чином, основна проблема полягає в тому, що транспортно-експлуатаційний стан автомобільних доріг і споруд на них не забезпечує швидкого, комфортного, економічного і безпечного перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Крім того, технічний потенціал галузі потребує оновлення. Лабораторна служба контролю в дорожніх підприємствах слабо розвинута.