1.4. Характеристики порядку і хаосу

Говорячи про методологічні та історичні долі понять "хаос" і "порядок", ми можемо відзначити наступний парадокс: будучи найбільш древніми узагальнюючими первообразами, матрицями світописання, відомими ще з часів міфів і космогонії, і знаходячи згодом застосування в самих різних науках, ці поняття, тим не менш, так і не здобули досі своєї термінологічної чіткості. Специфіка та обсяги цих понять були строго визначені ні в одній з використовують їх наук (наприклад, в сучасній фізиці використовуються більше десяти характеристик хаосу: молекулярний хаос. Термодинамічний хаос, дифузний хаос, дисипативний хаос, детермінований хаос, турбулентний хаос та ін). До цих пір не ясні межі застосування цих понять і специфіка їх "переломлення" при переході з одних пізнавальних сфер в інші. У теперішній час це, швидше, навіть не поняття, а деякі понятійні простору, де сполучаються і перетинаються інтуїтивні уявлення, культурно-смислові контексти, конкретно-наукові інтерпретації та їх філософське осмислення.

        Можна сказати, що в історії науки йшлося не про вивчення феноменів хаосу і порядку як таких, а про дослідження окремих атрибутивних характеристик цих феноменів. Так, в природничому плані (в першу чергу, в термодинаміці) співвідношення хаосу і порядку визначалося і вимірювалося зростанням ентропії як показником впорядкованості. Іншими науковими напрямками, які проявляють особливий інтерес до проблем хаосу і порядку, були соціологія і загальнонаукові концепції (кібернетика, загальна теорія систем), в яких хаос і порядок сполучалися з розвитком соціальних систем різного рівня. Саме завдяки останнім двом напрямкам (акумулювавши у своєму методологічному становленні напрацювання сучасного їм рівня природознавства) склалася ціла система понятійних антиномій, в рамках яких визначалися основні параметри (атрибути) порядку як організації: рівноцінність - нерівноцінність, відкритість – закритість систем, стійкість - нестійкість, динаміка - гомеостаз, однаковість-різноманітність, симетрія - асиметрія, лінійність - нелінійність, актуалізація потенційність, передбачуваність - непередбачуваність.

Досліджуючи еволюцію цих наукових напрямів, була виявлена певна тенденція - тенденція зміни теоретичних моделей образів порядку. Перша модель рівноважного класичного порядку (де домінуючими атрибутами упорядкування виступають стійкість, стаціонарні стани, гомеостаз, передбачуваність) представлена ​​в класичній соціології, класичній кібернетиці та системному підході. Друга модель нерівноцінного (некласичного) порядку, де домінуючими атрибутами упорядкування є нестійкість, мінливість, непередбачуваність, пов'язана з появою пізніших концепцій ентропійно-інформаційного підходу, кібернетики другого порядку, теорії соціальної ентропії, новіших системних теорій.

Проте в результаті перерахованих теоретичних розробок склалися вкрай суперечливі, часом взаємовиключні уявлення про характер порядку в складних системах і про роль хаосу в процесі порядкоутворення. Назвемо лише кілька питань, які виникають при знайомстві з різними позиціями:

Що є умовою формування порядку - відкритість системи потоку зовнішніх впливів (флуктуації як проявів хаосу) або, навпаки, вміння системи ці впливи (флуктуації) придушувати, боротися з ними, позбавляючи себе від змін і збуджень?

Чи є однорідність елементів системи, у тому числі соціальної, атрибутом порядку або така веде до дезорганізації і хаосу (як це випливає з термодинаміки)? І в такому випадку структурна різноманітність є гарантом стійкості і, отже, більш складного і надійного порядку?

Чи можна ототожнити порядок із стійкістю (гомеостазом) системи або динамічні зміни її структури є запорука її життєдіяльності? Чи достатнім для вирішення цього питання є введення системного поняття поточної рівноваги, яке фіксує збереження сталості системи в процесі безперервного обміну і руху складових її елементів?

Якщо інтуїтивно образ порядку пов'язаний з такими характеристиками, як симетрія і однорідність елементів системи, то чому процес порядкоутворення описується як порушення симетрії і встановлення неоднорідності?

Чому і за яких умов в ході процесу впорядкування відбувається свого роду "переключення": нелінійна система починає вести себе як лінійна або, наприклад, у відкритих системах починають відбуватися процеси, подібні з процесами всередині закритих систем, пов'язані з зростанням ентропії (зростанням хаосу)?

Де межі стійкості в зоні нестійкості і що може бути визначено для системи як критичний стан і, отже, де межі керованості системою, передбачуваності її поведінки, що має особливе значення для соціальних систем?

Ці та інші питання - не просто плід пошуку логічних протиріч у літературі з проблем порядку і хаосу, вони знаменують собою необхідність і переддень глобального методологічного синтезу в цій дослідницькій області - синтезу, здатного примирити дані логічні протиріччя в рамках єдиної, цілісної пояснювальній моделі.

Таку модель ми знаходимо в синергетиці - молодому науковому напрямку, що представляє міждисциплінарну універсальну теорію самоорганізації процесів самої різної природи. Виникла на стику фізики, хімії, біології, астрофізики та інших природничих наук і увібрала в себе загальнонаукові системні ідеї, синергетична модель самоорганізації є на сьогоднішній день найбільш узагальнюючої і найбільш евристично плідною пояснювальною моделлю, що описує взаємоперехід порядку і хаосу в еволюції систем, у тому числі і соціальних.