1987–1988 Рр. Із в’язниці та заслання повернулися до України відомі дисиденти — в. Чорновіл, м. Горинь, л. Лук’яненко та ін.

Вони відновили роботу Української Ґельсінської групи, а в липні 1988 р. перетворили її на спілку (УҐС). Оприлюднена «Декларація принципів» у 1988 р. засвідчила, що УҐС з правозахисної перетворилася на «типово політичну» організацію. Вона першою в республіці заявила про необхідність побудови самостійної української державиУ листопаді 1989 р. у Києві відбулося перепоховання праху відомих «шістдесятників» — жертв тоталітарної системи — В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого.

Формування багатопартійної системи

Наприкінці 1989–1990 рр. на основі самодіяльних громадських організацій та рухів в Україні виникають політичні партії.

Лютневий (1990 р.) Пленум ЦК КПРС мав пристати на вимогу демократичних сил вилучити з Конституції СРСР статтю 6 про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії у радянському суспільстві. Законодавчо це рішення було оформлено на ІІІ з’їзді народних депутатів СРСР у березні 1990 року.

У вересні 1990 р. Президія Верховної Ради України ухвалила постанову «Про порядок реєстрації громадських об’єднань», що створило відповідну юридичну базу для існування багатопартійності в республіці. Комуністична партія втратила свою політичну монополію.

У квітні 1990 р. на базі Української Ґельсінської спілки виникла Українська республіканська партія (УРП). На час свого виникнення УРП налічувала 2,3 тис. членів, а через рік — 8,9 тис. Лідером партії було обрано Л. Лук’яненка — відомого політв’язня і дисидента. Головною метою своєї діяльності республіканці проголосили утворення Української самостійної соборної держави. Для пропаганди своїх поглядів УРП активно використовувала депутатську трибуну: до Верховної Ради УРСР навесні 1990 р. було обрано 11 республіканців. Партія в 1990 р. мала кілька газет та інших видань. До програми УРП було включено вимоги демонополізації виробництва, переходу до ринкової економіки, економічної самостійності Українигосподарської самостійності підприємств, економічної свободи громадян, запровадження різних форм власності, пріоритету екології над економікою, приведення законів України у відповідність до міжнародних норм права тощо.

У березні 1990 р. на засіданні Великої ради Руху кілька його керівників — І. Драч, Д. Павличко та ін. — заявили про свій вихід з КПРС і про створення Демократичної партії України (ДемПУ). Перший з’їзд ДемПУ відбувся у Києві у грудні 1990 р. Головною метою партії проголошувалися досягнення державної незалежності України та побудова демократичного і гуманного суспільства. ДемПУ виступала за націоналізацію загальносоюзної власності, створення ринкової економіки, соціальну захищеність людини.

20 партій і громадських об’єднань склали ядро Української міжпартійної асамблеї (УМА), утвореної у липні 1990 р., — блоку партій та організацій на платформі радикального націоналізму і непримиренного антикомунізму.

1990–1991 Рр. Виникли також Партія зелених України, Ліберальна партія, Народна партія та ін. Нові партії були кількісно невеликими політичними об’єднаннями.

Усього протягом 1990 р. було створено 16 політичних партій. 1991 р. пройшли реєстрацію, маючи понад 3 тис. членів, УРП, ДемПУ, Партія зелених, Українська селянська демократична партія і Партія демократичного відродження України. Комуністична партія поки що залишалася найчисленнішою.

На початок 1990 р. компартія України налічувала майже 3,3 млн членів. У ній почали швидко наростати кризові явища. Із 1990 р. розпочався обвальний процес добровільного виходу з її лав.

Щоб протидіяти соціально-політичним зрушенням, КПУ намагалася утворити різноманітні об’єднання: всілякі комітети захисту Леніна, СРСР, комуністичних ідей, Раду громадських організацій України та інші.

Для «заспокоєння» пробудженого народу використовувалися також новостворені загони міліції особливого призначення (ЗМОГО), які відзначилися арештами й масовим побиттям людей у Києві (29 липня 1989 р. і 2 жовтня 1990 р.), Львові (1 жовтня 1989 р.) та інших містах. Певну тривогу викликали міжконфесійні чвари, спричинені боротьбою між Російською православною церквою та відновленими УГКЦ і УАПЦ за культові споруди, майно, доходи. Окремі конфлікти, які траплялись переважно в західних областях, вдалося врегулювати і не допустити їх використання антидемократичними силами.

Робота з документом

Леонід Кравчук, перший президент України

«І перебудова загальмувалась. Тоді Горбачов пішов глибше: треба змінити кадри, сказав він, змінити технології, форми та методи управління, перебудувати партію. Але якщо перший етап перебудови — науково-технічний прогрес — аж ніяк не зачіпав секретарів обкомів, райкомів, то коли Горбачов сказав, що потрібно перебудувати партію, і це стосувалось більшості партійних чиновників, апарату партії, вони почали гальмувати перебудову ще більше. Тоді він звернувся до партії на XIX Всесоюзній партійній конференції 1988 року, яка, по суті, розділилася на дві частини: одне крило, консервативне, вимагало повернутися назад, друге, прогресивне, вимагало йти далi рішучiше та послідовніше».

Запитання

Що гальмувало перебудовчі процеси і чому?

За цих умов В. Щербицький не тільки зберіг свою посаду, а й активно впливав на загальносоюзне керівництво. Це було зумовлено доволі стабільною соціальною обстановкою в Україні; існуванням в республіці міцного державного і партійного апарату, спроможного стримувати розвиток радикальних процесів; небажанням Москви йти на конфлікт і намаганням утримати стабільність в Україні; здатністю В. Щербицького до політичних маневрів в УРСР упродовж 1986–1989 рр. було замінено 16 із 25 перших секретарів обкомів, 4 із 6 секретарів ЦК Компартії України.У вересні 1989 р. свою посаду був змушений залишити і Щербицький.

Першим секретарем ЦК Компартії України було обрано В. Івашка, якого влітку 1990 р. замінив С. Гуренко.

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Висловіть своє ставлення до тези, що гласність не надбання перебудови, а засіб «виходу пари», що переводить у гудок незадоволення людей (Д. Ольшанський).

2. Чому Комуністична партія у цей період втрачала авторитет?

3. Н а що була спрямована активність громадськість організацій?

4. Яким бачили своє основне завдання перші політичні партії?