61. Заснування літературно-наукового журналу «Киевская старина» (1882-1906). Структура журналу. Співробітники.

«Кіевская старина» («Київська минувшина») — щомісячний історико-етнографічний та літературний часопис. Видавався у Києві російською мовою і українською (в російській транслітерації з 1905, в українській з 1906) протягом 1882–1906 років. З 1907 року змінив назву на «Україна» і видавався переважно українською мовою.

Дозвіл цензури на вихід першого числа отримано 1 лютого 1882. Видавався на кошти від пожертвувань громадівців та меценатів, а також за рахунок передплати.

Першим редактором-видавцем був Ф. Лебединцев (1982-87), потім часопис редагували О. Лашкевич (1887-89), Є. Кивлицький (1890-98), В. Науменко (1896-97).

У часописі була широко представлена економічна, політична та соціальна проблематика, історія визвольної боротьби українського народу. Значна питома вага в публікаціях належала давній українській історії. За регіональною ознакою найбільш багатоаспектно представлена історія Лівобережної України за доби середньовіччя і Нового часу. Водночас значна увага приділялася вивченню історичного минулого Слобідської України, Правобережної України, Галичини.

Широко висвітлювалась історія українського козацтва, національно-визвольних та державотворчих змагань українського народу, питання українсько-російських й українсько-польських відносин тощо. Часопис зробив вагомий внесок у розширення історико-краєзнавчих, топографічних, демографічних досліджень в Україні. Чимало уваги приділялося повсякденню, побуту українців. У церковно-історичній проблематиці, поряд із фрагментами з історії окремих храмів чи монастирів та описами церковних пам'яток, превалювали дослідження конфесійних відносин, церковно-громадського життя в українських землях і пов'язаних з ними культурно-релігійних рухів. Регулярно вміщувалися розвідки з історії освіти й культури.

Поєднуючи у своїй діяльності видавничу, дослідницьку та археографічну роботу, журнал запровадив у науковий обіг значну кількість нового джерельного матеріалу. Додаткове інформаційне навантаження ніс ілюстративний ряд, який складався з портретів видатних істор. особистостей, зображень монастирів і церков, предметів повсякденного вжитку, одягу, зброї, археол. знахідок тощо. Регулярно вміщувалися рецензії, які стали взірцем толерантної наукової критики.

Часопис відіграв велику роль у розвитку української культури в умовах Російської імперії. З журналом співробітничали видатні історики, письменники, етнографи — Володимир Антонович, Дмитро Багалій, Микола Костомаров, Павло Житецький, Орест Левицький, Олександра Єфименко, Олександр Лазаревський, Олександр Шрамченко, Володимир Щербина та інші.

1892 року у журналі Володимиром Щербиною були опубліковані праці братів Андрія та Остапа Рудиковських. «Кіевская Старина» опублікувала «Воспоминания» за 1810 — 1886 О. Самчевського, а також «Записки» Івана Сбітнєва.

У 1899 році у Києві відкрито книгарню «Кіевской старины».

У 1899–1901 роках як додаток до «Кіевской старины» виходив щомісячник «Археологічний літопис Південної Росії» (редактор М. Ф. Біляшівський), що в 1903–1905 роках став окремим журналом.

Від початку 1900-х років кількість науково-інформаційних публікацій на сторінках журналу помітно зменшується, натомість частіше друкуються публіцистичні праці й белетристичні твори.

Усього вийшло 96 томів журналу.

+++ Як продовження «Кіевской старины» з 1907 року у Києві видавався місячник «Україна». Видання позиціювалося як журнал демократично налаштованої інтелігенції, орієнтованої на духовне відродження української нації.

У 1992 році за ініціативою академіка НАН України Петра Толочка видання журналу під назвою «Київська старовина» було поновлено.