2. Піфагор і Геракліт

Н

Піфагор

аступний великий мислитель , Піфагор народився на о. Самос, але біля 540 р. до н.е. переїхав в Кротон – в одну з грецьких колоній на півдні Італії. Слава Піфагора була настільки велика, що сьогодні відділити факти про його життя від міфів майже неможливо. Ім'я славетного вченого нерозривно пов'язане з математикою та геометрією, музикою – йому ,як стверджують, належить відкриття октави і математичного співвідношення висот тонів нот. Введення терміну «філософ» приписують Піфагору, який назвав себе не мудрецем, а «тим, хто любить мудрість». Піфагор був першим, хто назвав Всесвіт «Космосом» через ту впорядкованість, яка йому притаманна. За його вченням основоположні принципи світобудови можна висловити мовою математики. Початком, що об'єднує всі речі, виступають числові співвідношення, які виражають гармонію й порядок природи: «Всі речі суть числа».

Всесвіт, за Піфагором, — шароподібний і складається з десяти небесних сфер. В центрі Всесвіту розташований невидимий із землі «вогонь», який піфагорійці називають «стражем Зевса». Навколо нього обертаються всі сфери, в тому числі й Земля. Кожна сфера є визначена числом і дає притаманний лише їй звук, в результаті космос в цілому являє собою гармонійний світовий хор.

За вченням Піфагора, «Бог — це число чисел», це єдиний Бог, що містить в собі все. Бог виявляється як закон і сам є закон. А прийняття цього Закону — Клятва слухняності закону. Піфагорійці, даючи клятву, були впевнені, що справа, яку вони обіцяють виконати, освячена божественним Законом. Клятва: «Клянуся ім'ям Тетрактис, що послана нашим душам. В ній джерело й корені вічно квітучої природи».

К сенофонт, інший грецький філософ, який переселився на південь Італії одночасно з Піфагором, уперше сформулював принцип всемогутності Бога. Він висміяв людські слабкості, що приписувалися богами тогочасними поетами. На думку Ксенофонта, Бог єдиний і незмінний, він творить лише силою думки.

Г

Ксенофонт

армонія присутня скрізь у Всесвіті: і в комбінації ритмів астрономічних тіл, за якими вони обертаються в просторі, відомій як «музика сфер», і в мистецтві музики, яка очищує душу. Гармонія встановлена не лише на фізичному рівні, але також і в зв'язках між космічним і моральним порядком. Піфагор увів звичай застосовувати музику для очищення душі й практикував лікування музикою. Деякі мелодії були проти пригнічуючих душу страждань — смутку й мук, другі — проти гніву й злості, а треті — проти пристрастей. Піфагорійцями було відкрито гармонійні співвідношення октави, квінти й кварти, а також числові закони, що ними керують. [2. 496]

До кінця VI – початку V ст.. до н.е. відноситься діяльність цілої плеяди видатних ф

Рафаэль. "Афинская школа" 1509

ілософів та мислителів, ідеї яких внаслідок вплинули на Сократа. Збереглося достатня кількість фрагментів їх робіт, що дозволяє встановити доскональність створених цими філософами теорій, але віднести їх до визначених шкіл поки що не вдається. Першим з них був ефесець Геракліт, який був в якійсь мірі ще й лінгвістом. Геракліт вірив, що все суще постійно змінюється, а мова фіксує даний стан реальності, об'єднує її елементи. Дорога може йти в гору або з гори в залежності від того як на неї дивитися, але від цього вона не перестане бути дорогою і не змінить назви.

Таке об'єднання протилежних понять не вважалося виключно лінгвістичним явищем. Згідно теорії Геракліта, все суще створюється завдяки контрасту, будь-яке явище має на увазі й включає у себе свою протилежність, як війна – мир, а сон – активність. Саме в установленні принципу « єдності протилежностей» і лежить основна цінність праць трудів Геракліта.

Також Геракліт стверджував, що всі предмети, а також душа людини походить від одного початку – вогню, - тому що вогонь, за його думкою, найбільш рухливий, мінливий, безперервно плинний. [1. 32]

3. Е Парменід Елейський лейська школа

Парменід, який народився у південній італійській колонії Елея, мав іншу точку зору. Його попередники не робили відмінностей між метафізикою, логікою чи лінгвістикою – тобто між реальністю, що охоплює її думкою й що описує її мовою. Парменід критикував «двоголових людей» (мається на увазі Геракліта), які не робили відмінностей між буттям і небуттям.

Погляди Парменіда позначали один з вічних предметів вивчення філософів: суперечності між реальністю і сприйняттям, істиною й інтерпретацією, логікою бачення і логікою слів. Саме через те, що Парменід вказав на цю проблему, Платон називав його «великим та жахливим».

Зенон, учень Парменіда, у V ст.. до н.е. розробив серію аргументів на захист поглядів свого вчителя, який вважав, що світ аж ніяк не складається з безлічі об'єктів і що рух між ними лише ілюзія. Найбільшим парадоксом Зенона, що займав уми логіків на протязі багатьох сторіч, вважається парадокс про Ахілла і черепаху. Суть цього парадокса у наступному: він пропонував встановити змагання між Ахіллом і черепахою, щоби встановити хто з них швидше. Передбачалось, що Ахілл дасть черепасі фору, - тоді виходить, що якщо запустити черепаху першою, то між нею й Ахіллом утвориться деяка відстань. Коли Ахілл побіжить за нею і буде долати цю відстань, черепаха пройде ще деякий шлях; допоки Ахілл буде пробігати цю відстань, вона знову піде уперед і так до безкінечності. Таким чином, Ахілл ніколи не наздожене ч ерепаху – а значить, увесь рух – ілюзія.

Емпедокл був учнем Парменіда та інших філософів Елейської школи. Він висунув теорію, згідно якої ні народження, ні смерті в реальності не існує, тому що це би позначало перехід від буття у небуття і навпаки. Народження і смерть об'єктів, що ми постійно спостерігаємо, насправді лише слідство постійного руху і змішення чотирьох стихій, чи елементів, що не народжуються і не помирають. Цими елементами є вогонь,вода, земля,повітря. Ця концепція мала великий вплив на розвиток фізики та психології до епохи Відродження. Тоді різниця між людьми пояснювалася різною пропорцією елементів.[2. 496 – 497]