2. Методологія та організація дре.

Сучасні підходи і принципи державного регулювання економіки.

Методологія державного регулювання економіки — це підходи, принципи та логіка управління соціально-економічним розвитком країни.

В будь-якому типі ек. Систем ДРЕ має бути раціональним із оптимальним рівнем втручання держави. Надмірна активність держави породжує негативні наслідки.

Втручання держави в економіці може супроводжується побічними ефектами які обумовлюються такими причинами:

• неправильне застосування методів ДРЕ

• недоліки в прийнятті рішень через неповноту інформації.

• Наявність ефекту запізнення, який спостерігається в виборі методів ДРЕ, постановці рішень.

• перевищення владних повноважень, корупція,кумівство.

Розумний синтез ринкових механізмів та ДРЕ методи ДРЕ повинні компенсувати окремі вади, недоліки ринкових інструментів – поширення безробіття, поява монополії.

В сучасних країнах із ринковим типом економіки до ринкового та державного регулювання додається соц. партнерство.

ДРЕ повинно виходити з системних засад у вирішенні соц.- ек. завдань.

Принципи ДРЕ:

• наукової обґрунтованості — врахування вимог об'єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей;

• погодження інтересів — державне регулювання економіки має бути механізмом погодження інтересів різних суб'єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових (підприємців, робітників, споживачів, виробників тощо);

• системності - обумовлений функціонуванням національної економіки як великої складної системи, що включає різні рівні й елементи. Тому державне регулювання економіки, охоплюючи різні об'єкти, має виходити із системних засад у вирішенні економічних, соціальних, зовнішньоекономічних, науково-технічних, культурних, екологічних та інших проблем;

• цілеспрямованості — державне регулювання має спрямовуватися на досягнення конкретних цілей;

• пріоритетності — виділення основних соціально-економічних проблем розвитку країни, на вирішенні яких державі належить зосередити свої зусилля (через обмеженість наявних державних ресурсів — фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних і т. ін.);

• комплексності — необхідність використання державою всього арсеналу засобів та інструментів, що є в її розпорядженні (правових, економічних, адміністративних, прямих, непрямих, неформальних тощо);

• адаптації — державне регулювання має ґрунтуватися на безперервному аналізі результатів оперативної оцінки й коригуванні впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни;

У стабільній економіці основним регулятором соціально-економічних процесів виступає ринковий механізм, а ДРЕ виконує допоміжну роль. Основне призначення останнього — створення нормальних умов для функціонування ринку, нейтралізація негативних наслідків і вирішення проблем, які не під силу ринковому механізму.

У перехідній економіці роль державного регулювання значна і суттєва, але в міру створення необхідних засад розвитку ринкових відносин вплив держави має зменшуватись.

Ринкове і державне регулювання економіки часто доповнюється функціонуванням інституту соціального партнерства, що дає можливість найкращим чином узгоджувати інтереси суб'єктів, реалізовувати економічні й соціальні цілі розвитку суспільства.

Державне втручання в економіку має бути раціональним — надмірна активність держави може породжувати негативні тенденції і наслідки, а також обумовлює зменшення фінансових можливостей держави.

Це пов'язано з тим, що будь-яке втручання держави в економічне життя передбачає:

певні адміністративні витрати (на утримання управлінського апарату);

існування так званих "побічних ефектів", "фіаско державного регулювання".

Причина виникнення "побічних ефектів" в тому, що ринок — це органічний механізм, і будь-який державний захід (якого б характеру він не був) змінює умови взаємодії на даному ринку, ринкову кон'юнктуру, впливає на рішення суб'єктів господарювання.

"Фіаско" (провали) державного регулювання обумовлено:

по-перше, неправильним застосуванням методів та інструментів ДРЕ (розміри податків, мита, кредитних ставок, квот, ліцензій тощо);

по-друге, можливістю помилок в прийнятті управлінських рішень через відсутність чи недостатність інформації;

по-третє, існуванням проблеми часових лагів — "ефекту запізнення" в процесі постановки цілей, прийняття рішень, виборі інструментів регулювання. Необхідно враховувати і швидкість введення в дію та термін дії кожного інструмента, які по-різному впливають на ціль: зміни в грошово-кредитному регулюванні дають швидший ефект, в податковому — більш віддалений результат;

по-четверте, перевищенням владних повноважень, використанням цього інструмента на користь вузького кола осіб (клану, об'єднання тощо).

Сутність і класифікація методів державного регулювання економіки.

За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи:

1.Методи прямого впливу(адміністративного характеру:державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер діяльності).

2.Методи непрямого,(опосередкованого)впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку(податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо).

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання.

Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддаван­ня команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір спо­собів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів гос­подарювання за ухиляння від виконання наказів.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів гро­мадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи ві­діграють другорядну роль. Використання таких стає доцільним тоді, коли ринковий механізм і економічні засоби ДРЕ виявляються не­достатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д.

Ліцензії — це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Лі­цензування спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його членів як споживачів товарів та послуг. Складовим елементом ліцензування є перелік видів підприємни­цької діяльності, що мають дозвільний (ліцензійний) статус. В Україні порядок видачі та скасування ліцензій визначається «По­ложенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяль­ності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих ви­дів діяльності» (Постанова Кабінету Міністрів України).

Квоти — визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т. п. товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захис­ту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльнос­ті. У порядку економічних санкцій держава може вимагати спла­ти неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучати на користь державного або місцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності.

Норма — це, по-перше, науково обгрунтована міра суспільне необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує кількість вироблених або ви­користаних у споживанні товарів (робіт, послуг, ресурсів) на будь-яку одиницю, наприклад, на душу населення, на одного за­йнятого, на одиницю часу (площі, об'єму), на одну гривню ВВП і т. п. За допомогою норм і нормативів здійснюються планово-економічні розрахунки, регулювання у сферах виробництва, пра­ці, соціального захисту населення, охорони навколишнього при­родного середовища.

Стандарти — це єдині норми за типами, марками, парамет­рами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимі­рювань, методами випробування та контролю, правилами паку­вання, маркування та зберігання продукції, технології виробницт­ва.

Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністративне регулювання, мається на увазі, що для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів, державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими.

Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміні­стративного регулювання. Метою такого регулювання є запо­бігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на еконо­міку. Держава здійснює адміністративний вплив через: вста­новлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх під­вищення, запровадження механізму декларування зміни цін, заморожування цін на певний термін і т. д.

Економічні методи державного регулювання

У країнах з розвинутою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку виступає кредитно-грошове регулювання. Це зумовлене тим, що кредитно-грошова система є тим економічним середовищем, у якому відбуваються усі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Основними методами кредитно-грошового регулювання є:

1.Регулювання розмірів банківських резервів;

2.Маніпулювання обліковими ставками;

3.Операції на відкритому ринку (купівля-продаж центральним банком деяких видів цінних паперів).

До фінансово-бюджетних методів відносять:

1.Маніпулювання ставками податків;

2.Державними витратами;

Дотації (трансферти) -- особливий вид асигнувань з держбюджету, який служить для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств.

Субсидії -- допомоги, які здійснює держава з держбюджету з метою підтримки певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей н\г, розвиток яких має важливе значення для економіки.

Субвенції -- один із видів державної фінансової допомоги місцевим органам влади або окремим галузям економіки, що надаються на конкретні цілі. Субвенції використовуються також на санацію підприємств і організацій, яким загрожує банкрутство.

Акцизний збір -- непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається до ціни цих товарів.

Характеристика пропагандистських методів державного регулювання економіки.

Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найма­ного робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають за­ходи виховання, роз'яснення і популяризації цілей і змісту регулю­вання, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів поля­гає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні пере­конання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.

Прикладами використання пропагандистських методів є: орієн­тація діяльності суб'єктів ринку на цілі та пріоритети державних макроекономічних планів (програм); заклики державних органів до підприємців, бізнесменів, трудящих, профспілок, політичних партій щодо дотримання ними певної лінії поведінки; політична реклама, зустрічі з виборцями, участь у роботі об'єднань за еконо­мічними інтересами з метою залучення інвестицій, послаблення економічних вимог і т. ін. Ефективність морально-етичних методів залежить від належної організації пропагандистських акцій і міри довіри людей до держави.

Стаття 92.Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13) територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сш України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

4) порядок використання і захисту державних символів;

5) державні нагороди;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7) державні свята;

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, від­мінний від загального.